«Будь їх голосом». Чому сигналить Луцьк щоп’ятниці о 16:00

— Я маю знайомого, який вийшов з полону. Перше, що він написав мені: «Я не вірю, що нас тут чекали». Це стало моєю мотивацією виходити, — розповідає Аліна, тримаючи червону табличку із написом «Волю бранцям».

Вона одна з тих, хто доводить — чекають.

25 жовтня 2024 року. П’ятниця. На годиннику на багатоповерхівці навпроти ЦУМу — 15:40. Біля світлофора навпроти стоїть, спершись на милиці, чоловік з ампутованою на рівні коліна правою ногою. На ньому камуфляжні штани й чорне худі з зображенням Шухевича і написом: «За українське стій горою!».

Позаду чоловіка у паркан впираються картонні таблички, серед яких визирає жовто-блакитний напис: «Вони тримали наше сонце. А тепер їх тримають у полоні. Free Azov».

Цей чоловік — Євген Сивопляс, військовий Третьої окремої штурмової бригади, родом із Чернігова, з лютого 2024 року проходить реабілітацію в Луцьку.

Ви точно бачили Євгена на вулицях міста або у соцмережах. Він регулярно ініціює акції-нагадування про потреби поранених військових та ветеранів у інклюзивних містах, проводить огляди різних локацій та пандусів на доступність та функціональність.

Віднедавна виходить о 9:00 на пішохідні переходи з табличкою про хвилину мовчання, закликає зупинятись водіїв автівок й перехожих навколо. Вже декілька місяців щоп’ятниці о 16:00 біля луцького ЦУМу Євген організовує акцію про підтримку військовополонених та безвісти зниклих на війні.

Чоловік засновував ГО «Зруш скелю», місія якої — розвинути культуру гідного ставлення до ветеранів і людей з інвалідністю.

«Пробудити суспільство від байдужості важко, це немовби зрушити камінь з мертвої точки, саме тому ми обрали назву „Зруш скелю“», — пишуть на сайті організації.

Окрім публічних акцій, Євген організовує просвітницькі заходи у школах й університетах.

— Я заснував цю громадську організацію, щоб розвивати гідне ставлення до ветеранів, бо відчув, що люди байдужі, зосереджені лише на власних потребах. Їм мало діла до потреб захисників, тим паче до потреб військовополонених. Ми маємо боротися за них, нагадувати владі, міжнародній спільноті, цілому нашому суспільству, що потрібно займатися їхнім визволенням, обмінами. У Луцьку не було такої регулярної акції, тому ми її організували. Вже третій місяць щоп’ятниці о 16:00. Тільки коли дощик іде, тоді скасовуємо, щоб люди не хворіли, — розповідає військовий, час від часу зупиняючись, щоб привітатися з тими, хто поступово приходить до ЦУМу («Привіт!», «Доброго здоров’я!»).

Спочатку на акцію приходили лише учасники ГО «Зруш скелю», потім приєдналися люди з ГО «Центурія» , з соцмереж дізналися й почали приходити родичі військовополонених та зниклих безвісти.

25 жовтня до 16:30 біля ЦУМу зібралося близько 30 людей. Першими з’явилися хлопці з «Центурії», принесли елементи імпровізованої клітки, в середину якої сідає Євген й розливає біля себе червону рідину. «Поверніть героїв додому» — чіпляє на клітку стрічку Лариса, яка підійшла одразу після хлопців.

— Я переселенка з Маріуполя, приходжу на акцію, щоб підтримати усіх військовополонених, їхні родини, сім’ї всіх безвісти зниклих. За Маріупольський гарнізон стою, як вони за нас стояли, — говорить жінка.

О 16:05 починається акція. Зрозуміти це легко — центром міста розноситься шум — то сигналять водії, які зупиняються на світлофорі, бо навколо нього з обох боків учасники стають з табличками «FREE AZOV Сигналь», «Сигналь, не стримуй себе» тощо.

З прапорами, на яких зображені емблеми бригад та фото військових, які у полоні або зникли безвісти, прийшли їхні рідні.

— Ми спочатку дуже дотримувались того, що нам казали — мовчали, не привертали зайвої уваги. А потім зрозуміли, що даремно: з самого початку треба було кричати, волати, благати, звертатися у які тільки можна інстанції… Щотижня ми тут на акції, їздимо в інші міста, у Київ, на різноманітні зустрічі. Пишемо скрізь, де тільки можна і де не можна… Мого чоловіка звати Сергій, з 2015 року він пішов захищати нашу незалежність. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був у Маріуполі, в «Азові», — розповідає Світлана, її чоловік у полоні станом на 25 жовтня 2024 року — 890 днів.

— Я стою за свого рідного брата. Він був захисником Бахмута у складі 53-ї бригади, зник 26 листопада 2022 року поблизу Кліщіївки. На сьогодні зберігається статус безвісти зниклого. З моменту від останньої розмови, яка в нас відбулась 14 листопада 2022 року, жодної інформації про нього не маємо, зв’язку немає, будь-яких даних, ні військова частина, ні координаційний штаб, ніхто нам не дав, ні Червоний Хрест міжнародний, ніхто нічого нам не підтверджує.

Тому ми продовжуємо його шукати, вірити, надіятись, що він серед живих, — ділиться Алла, тримаючи жовто-блакитну друковану табличку з емблемою бригади брата та написом: «Знайти безвісти зниклих».

— За чоловіка стою. Зник безвісти під Вовчанськом 6 липня 2024 року. Досі нічого не знаємо. Базаров Дмитро Геннадійович, 33 ОШБ, — коротко відповідає Аліса, яка прийшла на акцію з донькою.

— Я тільки другий раз вийшла сьогодні, за свого сина, він служив у 47-й бригаді «Маґура», пропав безвісти 16 серпня 2023 року. Роботине. З того часу немає ніякої інформації, і ніхто в цьому не допомагає. Брунець Владислав Володимирович, — відказує Ольга, тримаючи прапор із фотографією сина з одного боку, з іншого — невістка Вікторія, дружина Владислава.

— Це мій старший внук, попав у полон у Маріуполі, і ми його ждемо, виглядаємо, виходимо на акції, щоб нас почули, молимося за нього і за всіх хлопців, які у полоні, дуже їх чекаємо… Росін Олександр, Сашка, 36-та окрема бригада морської піхоти, — ледь вимовляє слова, стримуючи плач, бабуся Олександра. Поруч її подруга та мама військового, яка додає:

— Він, за документами, зник безвісти, потім, ймовірно, в полоні, а один хлопчина бачив його в Оленівці у 2022. Але вважається безвісти зниклим. Вже пішов 31 місяць. Я роблю все, що у моїх силах, ходжу на зібрання з квітня 2022 року.

Акція триває до 18:00. На дві години центр перетворюється у хор автомобілів з басами великих автобусів, альтами маршруток, тенорами легкових автівок і навіть сопрано велосипедистів. Під них плетуть сітки й «кікімори» біля юнацької бібліотеки волонтери з ГО «Меценати для солдата» й дивляться на все це зі стенда під бібліотекою портрети загиблих на Революції Гідності та війні з Росією.

Задонатити на потреби ГО «Меценати для солдата».

Задонатити на потреби ГО «Зруш скелю».

Стежити за акціями підтримки полонених у Луцьку та іншою діяльністю Євгена Сивопляса в інстаграмі та фейсбуці.