Залишити смерть за дверима. Історія судово-медичного експерта з Володимира
«Пологовий — початок життя, морг — кінець. А між ними 150 метрів парку. По-суті, життя коротке — парк перейти», — Микола Бзюк.
-7473b3f2ddf14624e7b9f079c9633464.jpg)
Чоловік. Тато. Судово-медичний експерт. Патологоанатом. Останнє слово Микола просить не застосовувати. Він — судово-медичний експерт. Та все ж. Воно вказує на те, чиї останні хвилини життя Микола реконструює.
Словом morgue у Франції називали спеціальну кімнату в’язниці, в якій оглядали злочинців, аби запам’ятати їхні обличчя. Згодом так парижани почали називати будівлю, в якій виставляли невпізнані тіла. Чи була така у Володимирі? Звісно. До початку ХХ століття — при монастирях, згодом при лікарні. Як і в кожному місті.
Нині морг у Володимирі — одноповерхова споруда з білої силікатної цегли. Накрита темно-коричневою металочерепицею. Розміром 12 на 32 кроки. Міряла, поки чекала на Миколу. Ворона з горіхом у дзьобі теж крокомірила територію. Під високою тополею вирила ямку, поклала в неї насінину. Постукала дзьобом і загорнула. Якщо під моргом виросте дерево, знайте: його у вересні 2026 року посадила звичайнісінька чорна ворона. Трохи зухвала.
Морг у Володимирі на задвірках лікарні. Бо не личить смерті першій зустрічати пацієнтів.
Двері, з яких виносять покійників, виходять на вікна пологового. Сіра, бездомна собака жує під моргом вчорашній корм, на появу Миколи реагує поглядом, в якому читається: «Ага, прийшов». Пес із експертом перекидаються вітаннями. Микола робить кілька затяжок — і ми заходимо у Володимирський районний відділ державної спеціалізованої установи «Волинське обласне бюро судово-медичної експертизи». Микола Бзюк тут завідувач.
Що відчуває людина, яка заходить в морг?
Суміш цікавості та страху. Радше страху та цікавості.
Микола не поспішає. Ліворуч від входу — його кабінет. Далі довгий, фарбований у сіре коридор, ділить морг на кабінети та холодильну камеру. Ремонт тут робили у 2010 році. Сідаємо в кімнаті, де є стіл, електрочайник, електроплитка, умивальник та буфет з посудом.
— Кава, чай?
За хвилину на столі опиняється сіра кружка — череп із великими очима та вишкіреними зубами. Моя снобська натура кліпнула очима: «А хай йому де. Ніколи з такої не пила».
— То не кров, — зловивши мій здивований погляд, каже Микола. — То я їв помідори.
Мимоволі ковтнула слину.
Микола швидше схожий на педіатра, ніж на судово-медичного експерта. Кучеряве волосся, борідка з сивиною, виразні сірі очі, м’ясистий ніс. Сто двадцять шість кілограм чистого щастя — це він так сам про себе.
— Помітила, що одні з дверей моргу виходять на вікна пологового? Оце так сусідство.
— Пологовий — початок життя, морг — його кінець. А між ними парк десь 150 метрів. По-суті, життя коротке — парк перейти, — відчеканює Микола.
Колись і він цей парк ледь завчасно не перейшов. А потім зрозумів — робота має лишатися за дверима моргу.


Записки судмедексперта
Судово-медична експертиза — не та робота, за яку вішають на дошку пошани у центрі міста. У разі помилки експерт несе відповідальність за чотирма статтями Кримінального кодексу.
Микола пояснює різницю між ним, судово-медичним експертом та патологоанатомом. Він працює з травмами, патологоанатоми — з мікроскопом. Для багатьох із тих, хто потрапляє до нього на огляд, смерть настає завчасно і рідко мирно. ДТП, вбивства, залізничні, водні, авіатравми, самогубства, отруєння — сфера судово-медичного експерта. Є, звісно, й живі люди, які приходять зняти побої.
Патологоанатоми досліджують операційні та гістологічні матеріали, верифікують утвори. Що у цих професій спільного? Обидвоє проводять секції. У судово-медичній експертизі це слово — синонім розтину (аутопсії), тобто процесу дослідження тіла померлої людини шляхом розтину порожнин і вивчення внутрішніх органів.
Для чого ж людство вигадало аутопсію?
Відповідь очевидна — з’ясувати причину смерті.
До смерті в давніші часи ставилися, як до видовища. Страти й театри відвідували натовпи. В епоху Відродження на публічні розтини купували квитки, як на вистави.
Леонардо да Вінчі таємно розітнув понад 30 людських тіл для створення своїх детальних анатомічних ескізів.
У ХІХ столітті в Європі відбувся анатомічний бум. «Викрадачі тіл» ночами викопували свіжі трупи та продавали медичним школам.
Тепер аутопсія відбувається за зачиненими дверима. У Володимирі на секційній висить табличка «Стороннім доступ заборонено». Тіл не викрадають. Від слідчого поліції залежить, чи потрапить воно на судово-медичну експертизу.
— Наприклад, у стані виражених гнильних змін — потрапить. Бо до таких випадків ставляться, як до потенційно насильницької смерті, — пояснює Микола Бзюк.
Є два види судово-медичної експертизи: від однієї відштовхується слідство, а в іншому випадку судово-медичні висновки є доказовими елементами.
— Це тільки в кіно чи в книжках судмедексперт зняв волосину з тіла — і злочин розкрили. У реальному житті від експертизи все закручується, — Микола сміється з кіношної наївності. — Слідчий отримує характеристики «травмуючого предмета», встановлюється час, який людина прожила після травми. Один такий показовий випадок трапився в Турійську. Привезли наполовину обгорілу бабусю. Перша версія — загинула в пожежі. На секції виявляю біля 20 колото-різаних поранень. Далі працює поліція. З’ясували, що її вбив сусід за 800 гривень пенсії.
Тіло людини може багато розказати. Підкинути сюрпризів експерту: аневризму, раптові інфаркти, прижиттєву чи посмертну рани, нехарактерну травму.
— Привезли тіло після залізничної травми. Знаходжу повну ампутацію фаланги мізинного пальця. Через кілька днів з’ясовується — пили компанією. Покійний вважав себе спецназівцем — і щоб довести це, після чергового стакана відрізав собі пальця.
Складними є експертизи ДТП, забоїв мозку, черепно-мозкових травм. Постає питання: чи хтось вдарив по голові, чи людина йшла і сама впала.
— Від падіння з висоти власного росту можна померти?
— Поясню на прикладі. При зрості 172 сантиметри в момент удару об поверхню та ще й у стані глибокого сп’яніння людина не згрупується. Відключені інстинкти. Потилична кістка отримає одномоментне навантаження приблизно 380 кілограм на сантиметр квадратний. Це ніяка кістка не витримає! Але навіть, якщо вона вціліє, головний мозок зміститься, і виникне крововилив. Мозок — це комп’ютер. Коли він летить — людина стає кабачком.
Смерть адаптується до розвитку суспільства. Судмедексперт зауважує: зараз менше б’ються, вбивають один одного, майже немає дитячої смертності. Більше людей забирає війна. Побільшало ДТП за участі неповнолітніх на мотоциклах та електросамокатах. Вісім-десять відсотків смертей — самогубства, зазвичай через самоповішення. І ні, це не міф — в ковід самогубств побільшало. Ніхто просто не досліджував, чи жертви самі себе накручували, а чи самогубства ставалися на фоні психологічних змін спричинених ковідом.
— Самогубці — цілеспрямовані люди. Треба мати неабиякий характер, аби позбавити себе життя, переборовши інстинкт самовиживання, — зауважує експерт.
Жорстокість не має меж. Це зрозумів за роки роботи. І тут без прикладів, бо якщо Микола стане їх наводити, ці сторінки стечуть кров’ю.



«Такий молодий, а вже в морзі»
Микола народився у Нововолинську в родині, де тато — тракторист, а мама — фотографка. У школі — кандидат в майстри спорту з греко-римської боротьби. Захоплювався мотокросом, танцював із третього класу. Та всі ці захоплення пройшли. Лишилося одне, яке досі з ним — східна медицина. Спочатку до рук потрапили книги. Навіть знайшов у Нововолинську людину, яка мала аналогічні погляди. Пригадує, збирався їхати з нею до Тибету. Така перспектива синового майбутнього батьків не влаштовувала. Вирішили відбити бажання і від поїздки у Тибет, і від медицини. У компанії дорослих розповідав приколи та навколоморгові історії колишній судмедексперт з Іванич. Батьки домовилися, аби Микола сходив до нього на екскурсію.
Це були новорічні канікули, а хлопець якраз завершив половину навчання у дев’ятому класі.
— У той день мали два розтини: вбивство чоловіка ломом та мертвонароджена дитина. Спочатку мене жорстко порвало! Та емоції вляглися, і на весняних канікулах я вирішив ще сходити. От тоді — поперло! — зізнається Микола.
Так один похід в морг перетворився на професію. До освіти підійшов ґрунтовно. У 10-му класі поступив в профільний ліцей, аби поглиблено вивчати хімію. Далі в Тернопільський державний медичний університет. Рік інтернатури, три роки підробітків санітаром і ось — перший самостійний розтин.
— Жінка шістдесят плюс, потрапила в ДТП як пішохід. Від отриманих черепно-мозкових травм померла, — пригадує.
З інститутських часів курить. Нічні чергування, специфіка роботи, коли від неприємного запаху тільки цигарка рятує. Кожен труп має запах. Особливо той, причиною смерті якого стало отруєння етиловим спиртом. І хоч в морзі працює потужна вентиляція, є мало речей, які рятують від смороду. Ніс судмедексперта, як легені шахтаря, змушений адаптуватися. Раніше за шкідливі умови праці йому, як і всім у цій країні зі спадком радянщини, давали молоко. Тепер компенсують грошима.
Люди мислять шаблонно. Як тільки прийшов на роботу часто чув співчутливе: «Боже, такий молодий, а вже в морзі».
— Думають, раз в морзі, то якесь кінчене. Але саме тут потрібно знати всю медицину від неонатології до геронтології.
І навіть тафономію — науку, яка вивчає розпад тіла для визначення часу та умов настання смерті. Ось, наскільки об’ємна судово-медична експертиза. Зараз вона та люди, які в ній на вістрі репатріації.
До Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи в рамках обміну привозять тіла загиблих військових. Тут потрібні ідеальні знання з анатомії, адже багато тіл безіменні, невпізнані, у поганому стані: муміфіковані, з гнилісними змінами, часто фрагментовані або обвуглені. Микола Бзюк періодично в Луцьку. Там потрібні його знання і досвід.
Він у команді експертів, які оглядають тіла, відбирають проби ДНК і роблять все, аби: «Коли мене запитають, що таке війна, я без роздуму відповім — імена».
— Я написав 38 висновків. Ще є у процесі встановлення, адже важливо передати родині тіло без помилкових ідентифікацій. Що значить висновок? Після встановлення особи за ДНК, пишу висновок, в якому встановлюю приблизну причину та час смерті. Після проходження усіх процедур тіло видають родині для поховання, — пояснює.


Не Харон
У попередніх абзацах ви читали про смерть крізь шпарину в дверях судмедексперта. Якщо довго вдивлятися у цю шпарину — затягне. Микола своїх демонів відігнав.
— Йду від лікарні до автостанції на маршрутку. Літо, тепло. Дівчата гарні навколо. Зловив себе на думці — дивлюся не на жіночі принади, а на горло: чи буде зручно його вирізати. Став, тріпанув головою і сам до себе: «Колян, ти не на роботі. Ти просто людина, насолоджуйся життям».
Робота. Трохи цифр. За 22 роки Микола Бзюк провів понад дві з половиною тисячі розтинів. У середньому 120-140 за рік. Виривається питання:
— Миколо, ти Харон?
— Ні, він мені доставляє.
— У роботу зі смертю можна втягнутися?
— Виходиш із моргу — все викидаєш. Далося це з роками, практичними навичками. Перших років три дуже співпереживав родичам. Закінчилося все серцевим нападом і поїздкою на двох крапельницях в лікарню. Кардіолог запитав, як давно працюю, чи переживаю, чи маю сім’ю. Порадив думати за них, а до роботи ставитися, як до роботи. Не варто хвилюватися за моменти, які не можеш змінити. Спалюєш свій фізичний ресурс та емоційне здоров’я у нікуди. Поступово навчився ставити емоційні бар’єри. В людей біда — це в людей біда, у мене — це робота.
— Є в людини душа?
— У те, як християнство подає душу — не вірю. Більше схиляюся до енерго-інформаційної матриці. Є, умовно кажучи, біокомп’ютер, а ми частинки єдиного цілого. Земне життя — набуття досвіду, певний етап між тим, що було і що буде. По смерті ми повертаємося до одного цілого. Цим можна пояснити дежавю та пророкування. Хоча довести це наразі нереально. Я в 12 років потрапив в аварію під трактор. За кілька секунд до того було страшне відчуття дежавю. Як водій їжджу багато. Кілька разів запобігав ДТП. Можливо, такі моменти не випадкові, бо людині ще не час помирати. Питання тільки у тому, хто нам надсилає попередження.
Будь-яке вірування має право на існування, але до тої пори, поки не переходить в насильницьку форму навертання.
— У реінкарнацію віриш?
— Не виключаю, але якщо у тварину, то хто докаже?
Микола багато жартує. По-чорному. До цього гумору швидко звикаєш, бо він хоч і чорний, але завжди в тему. Зізнається, колись весь вечір міг травити анекдоти і не повторюватися.
— Якість життя визначають позитивні емоції. Ендорфіни виділились і людина перестає шукати кайф в чомусь іншому. Для мене ендорфіни — сім’я. Приїхав замучений з роботи. Дружина сидить на гойдалці. Сів біля неї. Закрив очі, сонце світить на обличчя. Вона голову на плече поклала. П’ятнадцять хвилин погойдалися. Відкрив очі, зітхнув і далі живу то життя, — Микола посміхається і дивиться у вікно.
Він завжди посміхається, коли згадує дружину і трьох доньок. Дві старші уже здобувають профільні освіти, так чи інакше пов’язані з медичною сферою. Менша — школярка. Дружина — лікар сімейної медицини.
— Моя дружина любить поспати. Я о шостій п’ю першу каву й готую сніданок. Вона встає, снідає — обоє в настрої йдемо на роботу, — ділиться секретом подружнього життя судмедексперт.
Коли заговорили про мрії, запитала про його підліткову — Тибет. Хитаючи головою, Микола випалив:
— Хотів би попасти ще раз у Чорнобиль! Раз був. Хочу знову! Тільки зі сталкерами. З ними можна більше побачити. Ходити по вилизаних тропах не так цікаво.
Східна медицина з життя судмедексперта не зникла. Вона — реверс його основної роботи. Микола працює з живими, застосовуючи мануальну терапію, хіропрактику з елементами прикладної кінезіології.
— Може, то і є призначення — зцілювати, — каже.
Записки життя
«Найбільше життя любить той, хто вивчає смерть». Це не мій висновок — Миколин. А він знає, що говорить.
Життя — безцінне.
Не ти дав життя — не ти маєш його забрати.
Кожен живе так, як вважає потрібним. Якщо тебе не питають поради, не просять допомоги — не лізь.
Щасливий шлюб, грамотне партнерство з підтримкою — один з основних плюсів, які покращують якість життя. Жити й мучитися — не варіант.
Серце — двигун життя. Чекапи в сорок плюс — обов’язкові. Медикаментозно можна продовжити життя і зробити його якіснішим.
Мозок, як і м’язи, потребує постійного навантаження, щоб залишатися активним. Читайте, розв’язуйте інтелектуальні завдання, думайте, вчіться нового й не забувайте про фізичну активність.
Водії та пішоходи, пам’ятайте: правила дорожнього руху написані кров’ю.
У той день, коли ми розмовляли, в секційній порожньо. Смерть не жнивувала. Микола повернувся до рутинної паперової роботи.
Я вийшла з моргу. Мій страх пішов за мною. Підійшли до груші. Вона у лікарняному парку майже по центрі між моргом та пологовим. Під нею нападало плодів. Над ними метушатся мухи, оси. Гріє осіннє сонце. Хтось народжує. Як не у Володимирі, то десь точно на планеті. Цикл життя запускається і завершується. Зрештою, всі ми колись будемо всього лише мертвим тілом.










