Кость Шишко та Юрко Покальчук «заговорили» у сквері «Зерно»
Як минув театралізований вечір «Вірші. Хліб. Вино» у Луцьку.
Вечір п’ятниці 24 січня. На вулиці Лесі Українки у Луцьку гамірно. У сквері «Зерно» збираються люди з яскравими шарфами на шиї. Дехто, попри вечірню темряву довкола — у сонцезахисних окулярах.
На будівельному паркані поруч скверу — десятки плакатів із портретами письменників Костя Шишка та Юрія Покальчука. Тихо грає джаз. У повітрі пахне вином.
misto.cafe пригощає гарячими напоями та хлібом. Це театралізоване дійство «Вірші. Хліб. Вино» — вечір поезії з Покальчуком та Шишком, який організували театр «Гармидер», Літературна платформа «Фронтера» та платформа «Алгоритм дій».
24 січня — це історія про початок і кінець: у цей день народився Юрко Покальчук та помер Кость Шишко. Чи зустрічалися насправді ці двоє у центрі Луцька — не знає ніхто. Але в цей вечір відчувалася присутність обох.
— Темні чи звичайні? — раптом запитує дівчина, яка з’явилася нізвідки.
— Темні, — розгублено відповідаю.
У моїх руках з’являється невеликий згорнутий аркуш. У ньому від руки написані чотири проникливі рядки:
«Я любитиму цей день і цей вечір
Цей час
Цей світ
У якому я шукаю тебе.
Юрій Покальчук»
Тим часом музика починає грати голосніше. На сходах скверу з’являються актори театру «Гармидер». Усі вбрані однаково: пальто, капелюх та окуляри. За цими речами впізнавали луцького художника, перекладача, поета-шістдесятника Костя Шишка.
У 1965 році радянська влада занесла його до списку неблагонадійних, змусила замовчати, стати непомітним. Через 60 років митець гучно повернувся додому голосами акторів, які читали його вірші. Він повернувся в серця лучан, які ці вірші слухали, здавалося, не дихаючи.
Організатори «оживили» поетів. На пальтах акторів розмістили QR-коди — відскануй і побачиш короткі артвідео про Шишка та Покальчука. Родзинка дійства — відтворені справжні голоси обох поетів.
Чути голос Покальчука:
Костю, знаєш, ти наче озеро серед лісу — тихий, але глибокий. Здається, поверхня спокійна, а якщо зазирнеш у глибину, побачиш цілі світи. Люди повинні знати, хто такий Кость Шишко, бо інакше вони проминуть тебе, як проминають озеро, не знаючи, що воно відображає небо.
Ім’я, яке совєти асоціювали з неблагонадійністю, сьогодні зазвучало на повен голос десятки разів. Заборонені рядки чуло місто.
Під барабанний ритм багатоголосся акторів промовляло вірш-протест Шишка:
«Ненавиджу усім своїм безсиллям…
Переінакшити цей осоружний світ,
провідників начiльних голови поцвілі
й пристосуванців життєрадісний живіт»
«Ненавиджу!» — скандують актори.
«Ненавиджу» — викарбовується світлом на стіні будинку великими літерами.
«Любов» — немов відповідає Шишку Покальчук голосами акторів.
«Я заклинаю усіх — пишіть слово
Любов
Пишіть це слово — на стінах і бруківках, на будинках
І парканах, в метро і в ліфтах, і в парадних
І на вулицях і площах
і у себе в душі
незупинно
зараз і завжди
пишіть це слово», — читають актори, кидаючи у вечірнє луцьке небо кольорові шарфи.
Митці стоять поруч на імпровізованій вуличній сцені. Розмовляють. Жартують. Кепкують із пам’ятника Шишку у сквері неподалік.
Вони повернулися додому. Голосно і красиво. Під акомпанемент розкішної музики та власних віршів.
Кость Шишко. Пам’ятаємо.
Юрко Покальчук. З днем народження!