Масакра у Луцькій тюрмі

У спогадах пишуть, що то був такий же ж сонячний день, як сьогодні. Повітря тоді теж пахло війною. Тільки не тиловою, а нульовою. На місто падали авіабомби. Світова війна була у розпалі і наближалася до українського кордону.

22 червня гуркіт ударів сколихнув бранців луцької тюрми, що неподалік замку Любарта. Була 4 ранку. Бомбардування довго не стихало. Під вечір одна із вибухівок впала на південно-західне крило в’язниці. Повилітали двері, і в’язні опинилися в коридорі. Літаки полетіли на схід і все затихло. Зі сховок повилазили тюремники. І це був початок величезної трагедії, бо в луцькій тюрмі утримували неугодних владі вільних духом людей, яких згодом просто вбили, не залишивши часто навіть імен.

Ми розповідаємо, що трапилося далі, і чому цю сторінку історії не можна забувати.

У вересні 1939 року після приходу більшовиків на Західній Україні почалася радянізація. І це було тяжке випробування для краю. Українські партії, громадські, культурні, наукові, релігійні організації забороняли. Прокотилася хвиля арештів.

До тюрм потрапляли люди, неугодні радянській владі. За що? Приводи були різні: зберігали у хатах українські газети чи книги, мали свою думку, перечили, читали Шевченка.

«Мене заарештували по підозрі, що був нібито я член ОУН. Хоч був я лише членом місцевої філії товариства „Просвіта“, та з дитячих років аж до сьогоднішнього дня збирав все, що стосується життя і творчості геніального Кобзаря. Сидів я в камері № 34 на третьому поверсі. Вона вмістила десь 240 чоловік. Тіснота страшна, духота…»

Микола Куделя
свідок тієї трагедії із села Буяни Луцького району

Арештовували інтелігенцію, селян і навіть дітей. Одного з таких юнаків співкамерники назвали Тарасом Малим. Хлопця НКВДисти забрали просто з уроків. Тарас Малий (Василь Остапчук, — mm) був художником та поетом. Йому було 17 років.

Архівні документи, які вдалося розсекретити з московського «Меморіалу», свідчать: на 10 червня 1941 року у Луцькій в’язниці утримувалося 2055 ув’язнених. Чимало з них утримувалися за статтею 54/2-11: «контрреволюційна діяльність», обвинувачені в українському націоналізмі.

Умови в камерах були жахливі. «У нашій камері під номером 8, що має розмір 11-13 метрів, тепер 198 в’язнів. Набиті ми, як оселедці в бочці», — писав у статті-спогаді «Масові вбивства у Луцьку» один із уцілилих Тарас Присяжний.

Світова війна дійшла до кордонів міста. Ув’язнені очікували на волю. Кати вагалися, що робити з бранцями — евакуювати чи знищити. Зрештою, згідно з «розпорядженням Л. Берії, за списком, затвердженим прокурором», розстріляли всіх осіб, «що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини, а також осіб, що скоїли розтрати у великих розмірах».

22 червня почалося бомбардування міста. Один із ударів зруйнував стіну у південно-західному крилі в’язниці. Повилітали двері, і в’язні опинилися в коридорі. Літаки полетіли на Схід і все затихло. Зі схованок повилазили тюремники.

«По местам, по камерам! Кто ступит шаг за коридор — будет расстрелян! Сидеть спокойно до особого распоряжения», — кричали наглядачі.

За різними даними, частину людей убили тоді ж. Втім масові розстріли почалися наступного дня.

Уранці 23 червня бранців вивели на подвір’я. Вдарили кулемети, полетіли гранати. Хтось намагався втекти, комусь вдалося перелізти через стіну і врятуватися через Стир. Хтось упав і його захистили трупи інших. Микола Куделя згадує свист куль, людський стогін, бажання помсти.

З його спогадів, там, на західному подвір’ї, куди повели всіх політичних в’язнів, було приблазино 600 людей. Тих, хто вижив, змусили складати тіла у вирви від авіабомб. Їх посипали гашеним вапном. Частину людей зі зв’язаними руками покололи багнетами.

26 червня у в’язниці вже були німці. Частину в’язнів випустили.

Панахида за загиблими відбулася лише в серпні 1941 року.

За різними джерелами, тут розстріляли до 2 тисяч людей. І тих, по кому був вирок, і тих, кого лише судили.

Нині на колишньому західному подвір’ї спорудили «Стіну скорботи по жертвах розстрілу». Щороку в місті вшановують пам’ять жертв цієї трагедії. Але події досі потребують досліджень.

Під час підготовки використані фото та документи з таких джерел:

• Волинь: 1939-1941 рр. Микола Кучерепа, Валентин Вісин

• Трагедія в’язнів Луцької в’язниці у червні 1941 року, Бальбуза Г.М.

• Трагедія в’язнів Луцької в’язниці: ми пам’ятаємо. Укладачі Снітко І., Хом’як Н.