Волинянка Олена Левчанівська. Шлях однієї з перших українських феміністок

Іменем цієї жінки назвали у Луцьку вулицю, а на будинку на Глушець є пам’ятна дошка видатній волинянці. Олена Левчанівська — постать не лише місцевого масштабу, а важлива фігура жіночого руху для всієї України.

Її життя та діяльність зібрала лучан 25 вересня у холі Луцького бізнес-простору, де представниці коаліції «Волинь 1325»  організували публічне інтерв’ю та фотовиставку, присвячену темі рівності прав між жінками та чоловіками. Розповідаємо, що сформувало в Олені Левчанівській політичну фігуру за права жінок.

Попередній слайд

Наступний слайд

Недоступна освіта для жінок

Олена Левчанівська народилася на Волині в сім’ї дрібного шляхтича. Батьки надали доньці хорошу початкову освіту. Але дівчина не змогла після гімназії вступити до вищого навчального закладу в Російській імперії, бо для жінок це було заборонено.

Тому Олена відправилася у Віденський університет. Закінчити його так і не вдалося через смерть батька. Повернувшись додому, сімнадцятирічна Олена практично сама почала керувати родинним маєтком.

Жінки — не рівні для політичного вибору

Після одруження з Олександром у 1905 році сім’я перебралася до Санкт-Петербурга, де Левчанівська закінчила так звані вищі жіночі курси, які оплачували меценати, щоб дівчата могли отримати хоча б якусь освіту.

У ті часи жінки також не мали права голосувати. Це все підштовхувало бажання Левчанівської стати однією з перших феміністок.

Арешт чоловіка

Під час революційних подій 1905 року чоловіка громадської діячки та соціал-демократа Олександра Левчанівського заарештувала російська царська влада і для жінки це було сильним потрясінням. Коли він вийшов з в’язниці, вже у Санкт-Петербурзі Олена розпочала свою україноорієнтовану політичну діяльність.

Жінка усвідомила, наскільки український народ є пригноблений в Російській імперії, в неї тоді ж пробудилося відчуття несправедливості щодо прав жінок.

УНР дали жінкам права

Остаточно як громадська діячка Олена Левчанівська сформувалася під час Української революції в 1917-1921 роках. Адже саме Українська Народна Республіка надала жінкам право на голос та політичну діяльність. Навіть у Верховній Раді першого скликання жінок було менше, ніж у Центральній Раді.

«Тодішня політична українська еліта була досить профеміністична. В першій Конституції було сказано, що права Української Народної Республіки не знають жодної різниці між чоловіками і жінками», — розповідає історикиня та координаторка ГО «Інсайт» Яна Лис.

Обрана до сенату

У 1922 році Левчанівську обрали до сенату Другої Речі Посполитої. Вона займалася питаннями, що стосувалися міжнародної дипломатії та військової справи. Як пояснює історикиня Яна Лис, вона отримала такі повноваження через високу освіченість та знання багатьох мов, а саме: французької, німецької, італійської, польської та трохи грецької.

Загроза арешту

Вже сенаторкою Олена адвокатувала права українок у Європі, розповідаючи про проблеми жінок. Через те що на феміністичній конференції в Римі Левчанівська підписала брошуру про складне становище українських жінок в Речі Посполитій, польська прокуратура хотіла її заарештувати. Проте переслідування не увінчалось успіхом.

Противниця війни

За життя Олена Левчанівська була пацифісткою, адже виступала проти воєнних зазіхань імперіалістичних країн. Під час Першої світової війни Левчанівська пережила серйозний конфлікт із чоловіком: під впливом російської пропаганди він хотів добровольцем піти до імперської армії воювати проти Німеччини. Вона ж переконувала його не брати участі у війні, наголошуючи, що агресорами є і Росія, і Німеччина.

Жіноча ліга

Політикиня була співзасновницею Міжнародної жіночої ліги за мир та свободу. Ця організація закликала, щоб голоси жінок були почуті в політиці. Вони підтримували ідею, що війнам потрібно запобігати саме шляхом освіченості та розширення впливу жінок в громадському житті.

Благодійність

Левчанівська боролася з наслідками війни. Вона не раз порушувала питання про права українських дітей. Після Першої світової війни багато з них на Заході Україні залишились сиротами, їх відправляли в польські дитбудинки та відривали від рідної української культури: змушували ходити в костел, вивчати лише польську мову та культуру. Це сприяло втраті своєї української ідентичності.

Окрім політичної діяльності, сім’я Левчанівських часто допомагала людям, які знаходилися у скрутному становищі. До війни вони підтримували селянські родини грошима, аби ті мали змогу навчатися. Коли в Луцьку з’явилася українська гімназія, Левчанівська навіть приймала у своєму будинку дітей із сіл, які не мали коштів на проживання у місті, аби вони могли продовжити освіту.

Жертва репресій

Сталінський режим послужив тому, щоб повністю розгромити жіночий рух в Радянському Союзі. Те, що називали «правами жінок», було лише фікцією, де при владі були одні чоловіки, а 8 березня зводилося до свята тюльпанів.

Як тільки сталінські війська захопили Волинь в 1939 році, Олена Левчанівська була однією з перших, кого заарештували та відправили до Луцької в’язниці. Після чого радянська влада пустила дезінформацію, що жінку вислали до Казахстану, де вона померла. Проте згодом журналісти розкрили справжню долю громадської діячки.

Письменниця Надія Гуменюк вже за незалежної України звернулася до архівів, де їй допомогли подати запит у Казахстан щодо заслання Олени. Жодної інформації про Левчанівську там не знайшли. Згодом справою зацікавилася Інна Федущак, яка очолювала пошуковий відділ «Меморіал» у Львові. Жінка звернулася до пошукового відділу у Москві, звідки отримала архівні дані, де було зазначено, що Олену Левчанівську засудили до розстрілу. Точно не відоме місце страти, проте існує версія, що це відбулося у селі Биківня .

Попри це, Олена Левчанівська лишається прикладом жінки, яка не лише відстоювала свої ідеї, а й об’єднувала навколо себе однодумців. Вона створила справжню спільноту, голосом якої виступала у той час, надихаючи та підтримуючи тих, хто розділяв її цінності.

Резолюція 1325 — що це?

Сьогодні здобутки Левчанівської стали основою для більших міжнародних ініціатив, таких як Резолюція 1325 — рішення Ради Безпеки ООН, ухвалене у 2000 році. Документ визнає, що конфлікти по-різному впливають на чоловіків і жінок, і що рівноправне залучення до розв’язання безпекових питань дозволяє врахувати потреби усіх. Вперше на такому високому рівні світ визнав внесок жінок у запобігання та вирішення конфліктів, підтримання й розбудову миру. Український голос у Раді Безпеки ООН був одним з 15, які підтримали Резолюцію 1325. Жодного голосу проти не було.

Серед іншого автори Резолюції 1325 закликали світ:

• забезпечити повну та рівноправну участь жінок та чоловіків у прийнятті рішень на всіх рівнях, зокрема в мирних переговорах, діяльності щодо встановлення миру, реінтеграції та примирення; у виборах (як кандидатів, так і виборців), суспільно-політичній діяльності;

• забезпечити участь жінок у запобіганні виникненню, поширенню та відновленню насильницьких конфліктів, а також усуненні причин їх виникнення, зокрема шляхом роззброєння, протидії всім формам експлуатації;

• повною мірою дотримуватися прав жінок під час збройних конфліктів та застосовувати спеціальні заходи для захисту жінок і дівчат від гендерно зумовленого насилля. Оскільки під час тривалих конфліктів збільшуються ризики потрапляння насамперед жінок і дівчат у ситуації торгівлі людьми, сексуального насильства, зґвалтування. Розслідувати такі факти та за можливості не поширювати положення амністії на злочини;

• звертати увагу на особливі потреби жінок та дівчат, зокрема вразливих категорій , а також жінок-комбатанток, жінок-ветеранок під час надання послуг у сфері охорони здоров’я, психологічної та гуманітарної допомоги; забезпечення участі жінок в економічному відновленні та перехідному правосудді в конфліктних і постконфліктних ситуаціях.

Механізми виконання Резолюції 1325 в Україні

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році загострило та актуалізувало питання, які порушує Резолюція 1325. Україна добровільно взяла на себе зобов’язання реалізовувати Резолюцію 1325 на державному рівні. Завдяки Національному плану дій ці зобов’язання втілюються в реальність.

Перший Національний план дій із виконання Резолюції 1325 Уряд прийняв у 2016 році на чотири роки. Україна стала першою у світі країною, яка затвердила такий документ в умовах збройного конфлікту. У 2020 році український Уряд затвердив вже другий Національний план дій із виконання Резолюції 1325 на наступні п’ять років. Наближається завершення цього періоду.

Стратегічні цілі Національного плану дій:

• забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у процесах запобігання конфліктам, їх вирішення та відновлення після конфліктів на всіх рівнях, серед яких — сектори безпеки та оборони;

• виявлення, запобігання та реагування на виклики безпеки з урахуванням гендерних аспектів;

• забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків у процесах відновлення та впровадження системи перехідної юстиції.

Як це реалізовують на Волині?

У 2024 році коаліція «Волинь 1325» підготувала місцеві плани дій Резолюції для Городищенської, Горохівської, Рожищенської та Підгайцівської громад. Також організація промоніторила та підвищила безпеку укриттів у Ковельському районі, Нововолинській та Володимирській громаді. Окрім цього, провела серію навчань із домедичної та психологічної допомоги.

Спільно з патрульною поліцією «Волинь 1325» провела гендерний аудит та підвищила інформаційну обізнаність через просвітницькі кампанії для 680 поліцейських.

Також організація «Розвиток Волині», що входить до коаліції, створила інтерактивну екскурсію «Пломенисті: вони творили історію» та організувала фестиваль жіночого руху «Пломенисті», що об’єднав понад 100 учасників та учасниць.

Над статтею працювали:

• Текст — Вікторія Гонтар.

• Редактура — Тетяна Приймачок, Ольга Дацюк.

• Фото — Микола Цимбалюк.