Від наметів серед хащів до ретритів для військових з інвалідністю

Почали з намету посеред хащів

Історія табору розпочалася у 2006 році, коли віряни Української Церкви Християн Віри Євангельської (УЦХВЄ, протестантська християнська конфесія) організували виїзд на природу, серед учасників були і люди з порушеннями слуху.

«Цей виїзд показав, наскільки важливим є відпочинок для людей з інвалідністю. Тому вирішили робити табір щорічною традицією літа», — пригадує головний натхненник і багаторічний керівник табору, директор департаменту служіння людям з порушеннями слуху УЦХВЄ Павло Смаль.

За підтримки ковельської благодійної організації «Жест допомоги», волонтерів, меценатів надану приватну територію перетворили на справжню базу відпочинку. Тут є житлові корпуси, молитовний будинок, кухня, зала для зібрань і невелике кафе. Хоча частина волонтерів і гостей досі проживає в наметах, це не зменшує бажання приїхати сюди знову.

За сезон організовують три заїзди: для людей із проблемами слуху, опорно-рухового апарату та зору. А з минулого року започаткували ретрити для військових з інвалідністю та їхніх сімей.

Волонтери виконують усю необхідну роботу: допомагають учасникам, готують, прибирають і створюють теплу атмосферу.

Єдність різних

Швачка Лілія Бояновська всі ці роки відвідує табір як волонтерка. Вона володіє жестовою мовою, оскільки мала серед знайомих людей із порушеннями слуху.

«Я пам’ятаю цю територію, коли тут були лише шатра посеред дерев. Вирішальну роль грає все-таки атмосфера, а не комфорт», — ділиться лучанка.

Вона наголошує: хоча ініціатива належить християнській церкві, табір має міжконфесійний характер. «Ми шукаємо теми, які можуть усіх об’єднати. Ідея: різні, але єдині, є для нас ключовою», — говорить Лілія.

З 19 липня тут відпочивають 75 людей із порушенням зору із 16 областей

У липні цього року в таборі відпочиває 75 людей з проблемами зору з 16 областей України. Серед них — 19-річна Єлизавета Терлецька з Миколаївщини, яка вдруге приїхала на Волинь, хоч зараз мешкає у Польщі через війну. Дівчина мріє поєднати журналістику та психологію, допомагати людям і краще розуміти себе.

Дівчина ділиться, що поза приміщенням в Україні їй складно орієнтуватись. У Польщі з цим легше: багато важливої інформації у містах описано шрифтом Брайля, є пандуси, ліфти, навчений персонал.

До прикладу, на вокзалах вона може самостійно пересісти з поїзда на поїзд, а за потреби допоможуть залізничники.

21-річний Дмитро Колачан з Києва відвідує табір втретє. Хлопець каже, що місце допомагає незрячим людям реалізувати себе в соціумі, «вийти в люди».

«Для людей з вадами зору складним є те, що для більшості людей є простим. До прикладу, домовитись про зустріч в якомусь місці та добратись туди — для нас це не просте завдання», — розповідає хлопець.

Уперше в таборі й Ількін Абдулаєв — азербайджанець і мусульманин, студент магістратури юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка.

«Найважче — самостійно пересуватись містом. А тут я нарешті знайшов людей, з якими легко й приємно бути поруч», — ділиться Ількін.

Олександр Марков із села Журавичі Ківерцівської громади відпочиває в таборі з 2014 року. Його дружина теж має проблеми із зором, тож це єдина можливість спільно відпочити обом.

Що пропонує табір?

Протягом тижневого відпочинку учасникам доступні такі розваги:

• купання у ставку;

• гончарство;

• майстрування рамок під фото, світильників та годинників;

• різноманітні ігри (теніс, шахи тощо);

• знайомства, спілкування;

• вечори біля вогнища.

Об’єднані робити добро

В Україні організовують табори для людей з інвалідністю, але не такі масові. Особливість «Єдності» у кількості відпочивальників за зміну.

Ініціатори проєкту хочуть підтримувати цей напрямок роботи на такому ж рівні, покращувати умови та розвивати новий напрямок — підтримку військових, які отримали інвалідність при захисті України. Тому на цю справу потрібно постійно шукати спонсорів.

«Втім, якщо хочеш робити добро, мусиш шукати можливість, і тоді Бог допоможе», — кажуть організатори.