Тепло в борг і крихкі труби. Як живуть комунальні гіганти Луцька

Але сьогодні вони працюють не на розвиток, а щоб просто «тримати систему живою». Розбиралися, у чому причини і що з цим робити.

Масштаби системи

Як тепло потрапляє у дім

«Луцьктепло» опалює оселі близько половини мешканців міста. Інші користуються пічками, електрокотлами, у деяких установах, наприклад, лікарнях, можуть бути власні котельні. Третина лучан купує в підприємства гарячу воду (проте невідомо, скільки реально нею користуються, оскільки люди паралельно використовують бойлери).

Тепло у батареї лучан потрапляє із понад 40 котелень. Загальна довжина мереж — більш ніж 130 кілометрів. Якби їх скласти у пряму — це було б довше, аніж відстань від Луцька до Шацьких озер. Теплопостачання отримують понад 740 окремих будинків. Це — близько 54 тисячі квартир та інших приміщень. Гарячою водою забезпечують понад 470 будинків.

Звідки в оселях лучан береться вода

«Луцькводоканал» має більше охоплення. Підприємство надає питну воду та відводить брудну через каналізацію для Луцька та 15 навколишніх сіл. Послугами користуються близько 185 тисяч людей, тобто понад три чверті населення.

Вода потрапляє у крани із 47 підземних свердловин через 315 кілометрів труб (це наче доїхати з Луцька до Львова і назад). Перед споживанням її готують на трьох станціях: Дубнівській, Гнідавській та Омелянівській, які відповідно обслуговують різні райони міста та громади.

Загальна довжина каналізації — понад 217 кілометрів. 20 каналізаційних помпових станцій транспортують стоки до очисних споруд у селі Липляни.

Масштаби проблеми

Труби гниють швидше, ніж їх ремонтують

Більшість мереж «Луцьктепла» та близько половини мереж «Луцькводоканалу» — зношені. Їх проклали переважно у 1970–1980 роках і з того часу велику частку не ремонтували. Це не означає, що кожна така труба постійно протікає, проте аварії трапляються часто, а втрати тепла та води великі.

За словами директора «Луцьктепла» Івана Скорупського, протягом квітня — жовтня 2025 року було 104 мініаварії у системі.

Щороку комунальники встигають замінювати 4–5 кілометрів мереж на попередньо ізольовані труби. Вони краще зберігають тепло. Якщо старі мережі втрачають близько 22% тепла, нові — у рази менше.

Справа ця недешева. Заміна одного кілометра мереж обходиться від 23 до 110 мільйонів гривень залежно від розміру труб та інших факторів. Для порівняння, спортивний майданчик у дворі багатоповерхівки коштує близько 2,3 мільйона.

Проте, коли майже 100 кілометрів зношені — цього ремонту недостатньо. Загалом тепломережі у Луцькій громаді поки «гниють» швидше, ніж їх замінюють, визнає Скорупський.

Те, як ці проблеми «вилазять» у прямому сенсі, можуть періодично бачити лучани на власні очі. Наприклад, улітку 2025 року на бульварі Івана Газюка довелося зривати новенький асфальт, а потім укладати його повторно. Це трапилося тому, що не завжди вдається синхронізувати ремонт мереж та, наприклад, прибудинкових територій, коментує депутат міської ради, член профільної комісії з житлово-комунального господарства Михайло Наход.

У «Луцькводоканалу» відсоток зношення системи формально менший, але протяжність мереж загалом більша.

«Мережі водовідведення більш проблемні, ніж водопостачання, бо вони здебільшого із кераміки та залізобетону. Наприклад, кераміка з віком розсипається. Тому в частині міста мереж водовідведення просто немає. Залишилася лише форма від труби під землею. І чим старіша забудова, тим гіршою може бути каналізація. Залізобетонні мережі також у поганому стані, бо руйнуються під впливом газу, який виділяється із відходів. В результаті часто трапляються обвали», — пояснює директор підприємства Віктор Гуменюк.

З трубами молодняк не йде працювати

Постачальникам води та тепла бракує робочих рук. За останні роки кадрове питання лише загострилося через повномасштабну війну, пов’язані з нею економічну кризу та мобілізацію.

«Ситуація щороку погіршується, на жаль. Молоді люди до нас не йдуть працювати. Так було до повномасштабної війни. А зараз і годі сподіватись на зміни. Людей немає, молодого персоналу мало. В нас людей передпенсійного і пенсійного віку понад 70%. Все це впливає на оперативність роботи», — каже Іван Скорупський.

В результаті деякі роботи доводиться віддавати на «аутсорс», тобто залучають зовнішніх підрядників для прокладання та ремонту мережі, коли власних ремонтних бригад не вистачає. До частини таких контрактів виникають питання у депутатів міськради. Мовляв, їх виконують підприємці, що офіційно не мають необхідної техніки та працівників.

Де шукати покращення

Інвестують, але не тільки в мережі

Попри складні умови, «Луцьктеплу» та «Луцькводоканалу» вдається вкладати гроші в оновлення. Часто зосереджуються не тільки на мережах, а й на іншому обладнанні.

Наприклад, нині триває реконструкція очисних споруд у Липлянах. Також «Луцькводоканал» встановив сонячні панелі на території, щоб заощадити на електроенергії. За словами директора Віктора Гуменюка, нині підприємство залучає кошти міжнародних донорів та кредиторів, зокрема ЮНІСЕФ та Європейського інвестиційного банку на загальну суму близько 5 мільйонів євро (240 мільйонів гривень).

На «Луцьктеплі» за останні роки залучили близько 170 мільйонів від міжнародних донорів. Зокрема, йдеться про кредит від Європейського банку реконструкції та розвитку для модернізації котелень.

«Тому котельні сьогодні в частині енергоспоживання наближені до сучасного європейського рівня. Загалом ситуація тут краща. Натомість із трубами складніше», — коментує Іван Скорупський.

Проте кредити та гранти від міжнародних донорів не можуть замінити основне джерело доходу комунальних підприємств — надходження від споживачів. А їх зараз вкрай недостатньо.

Тарифи «тримають» штучно, поки триває війна

У липні 2022 року Верховна Рада прийняла, а президент підписав закон, який передбачає мораторій на підняття тарифів для населення на період воєнного стану та шість місяців після нього.

Але після цього сталося дві важливі зміни, які впливають на вартість послуги комунальників:

1. Вартість електроенергії зросла втричі. При цьому саме електроенергія для роботи помп та іншого обладнання є основною у собівартості водопостачання та водовідведення.

2. Природний газ подорожчав на 50%, а для теплопостачання він є основним.

При цьому саме фізичні особи, тобто власники квартир та будинків, є основними споживачами води та тепла у Луцькій громаді. Наприклад, у «Луцьктепла» таких 84%.

У результаті свої послуги «Луцьктепло» та «Луцькводоканал» надають у збиток. За словами Івана Скорупського, на сьогодні тариф для населення покриває лише 68% витрат на теплопостачання. Тому з нинішніми цінами підприємство має близько 250 мільйонів гривень збитків за рік.

«Зараз для населення тариф на водопостачання та каналізацію — 28 гривень. А має коштувати не менше двох євро (близько 96 гривень, — mm). Так повинно було б бути. Але сьогоднішні тарифи передбачають не розвиток підприємств, а просто утримання на плаву. Тариф не передбачає заміну мереж, якісь інвестиції чи модернізацію. Фактично знищується галузь. Але з усім тим ми вимушені роботи ці проводити», — коментує директор «Луцькводоканалу Віктор Гуменюк.

Саме тому для модернізації обладнання, ремонту мереж та інших проєктів змушені залучати міжнародні гранти, брати кредити або просити кошти із міського бюджету.

Компенсувати різницю, яка утворилася через встановлений державою мораторій, мала б держава. Це передбачає прийнятий у 2022 році закон.

«Ми зверталися до держави із цією проблемою, але державний бюджет зараз сконцентрований на потребах війни. На жаль, виробники тепла не в пріоритеті. Джерела покриття цих витрат в держбюджеті немає», — каже Іван Скорупський.

Фінансова підтримка «Луцьктепла» та «Луцькводоканалу» стала суттєвим тягарем і для міського бюджету. Наприклад, у 2025 році для «Луцьктепла» вже виділили близько 160 мільйонів. Для порівняння, загальна вартість нещодавньої реконструкції проспекту Волі становила майже 120 мільйонів. Також за 160 мільйонів можна було б придбати, наприклад, до 3000 FPV-дронів для військових за цінами, які застосовує на тендерах міська рада.

Скільки мало б коштувати тепло і вода

Ми порахували, наскільки можуть збільшитися платіжки лучан, якщо тарифи стануть ринковими. Використання холодної води та каналізації суттєво коливається залежно від людини, проте за соціальним нормативом на одного передбачено 4 м³ на місяць холодної води та стільки ж скидів в каналізацію. Тобто «Луцькводоканалу» за одну людину доведеться платити приблизно на 270 гривень більше.

Тариф на теплопостачання залежить від багатьох чинників, зокрема енергоощадності конкретного будинку та погоди взимку. В опалювальний сезон 2024–2025 лучани найменше платили за опалення у жовтні (в середньому 13,49 грн/м²), а найбільше — у лютому (30,08 грн/м²). За ринковими тарифами доведеться платити на 32% більше. Тобто щоб обігріти типову квартиру площею близько 40 м², доведеться викласти в середньому на 328 гривень у місяць більше.

Важливо, що повну суму доведеться платити не всім. Зі зростанням тарифів може збільшитися і кількість тих, хто претендує на субсидії. Їх в більшості випадків можуть отримати ті, для кого плата за комунальні послуги перевищує 15% сукупного доходу. Різницю постачальникам послуг мають компенсувати з державного бюджету.

Тарифи мають бути ринковими, вважає керівник проєктів та програм асоціації «Енергоефективні міста України» Сергій Кошарук. За його словами, потрібно допомогти людям з обмеженими фінансовими можливостями цільовими субсидіями для оплати комунальних послуг, а не встановлювати збиткові тарифи для всієї галузі.

Нинішні ж тарифні практики суттєво гальмують розвиток інфраструктури у цьому секторі, каже експерт. А оскільки Україна рухається до вступу у Євросоюз, на цьому шляху нас чекатиме ще багато змін.

Як опалюватимуть у майбутньому

Коли йдеться про теплопостачання, перспектива — за децентралізованими мережами, коли генерування тепла максимально наближене до приміщень, які потрібно обігрівати, а протяжність самих мереж мінімальна, розповідає Сергій Кошарук. Якщо ж ідеться про паливо, майбутнє не за використанням газу із надр, а електрикою та біопаливом.

Він позитивно оцінює ті проєкти, які вже втілюють на «Луцьктеплі» із залученням міжнародних партнерів, зокрема заміну мереж, встановлення твердопаливних котлів, теплових помп, встановлення індивідуальних теплових пунктів у будинках, розвиток системи моніторингу та дистанційного управління тощо. Це суттєво допоможе зробити теплопостачання ефективнішим.

Успішним прикладом на перспективу може бути європейський План REPower-EU, який втілюють в Європейському Союзі.

«Країни ЄС розпочали трансформацію своїх систем теплопостачання будівель. Кожна країна обирає власний шлях: десь газові котли замінюють котлами на біомасі, десь тепловими помпами. Проте так чи інакше відбувається масова заміна газових котлів — в котельнях, будинках, квартирах, у громадських будівлях і багатоквартирних будинках», — пояснює Кошарук.

Один із ключових мотивів відмови від викопного палива, зокрема газу, — боротьба зі змінами клімату. Тому втілення плану REPower-UA може включати перехід будинків на нові екологічні стандарти. Це також передбачає встановлення теплових помп, сонячних електростанцій на дахах, акумуляторів для накопичення надлишку електроенергії тощо.

«Зекономлений такими проєктами природний газ можна буде продати на зовнішніх ринках, а вторговані кошти направити громадам, які заощадили ресурси, для фінансування наступних проєктів аж до повного охоплення усього житлового сектору», — пояснює Кошарук.

Ще одне можливе джерело доходів в такому разі — кошти від продажу прав на викиди парникових газів. Згідно із міжнародними угодами кожна країна має право на певну частку викидів. Якщо ж їх менше за встановлену норму, різницю можна продати тим країна, які хочуть спалювати більше викопного палива. В разі поступової відмови від природного газу як палива Україна може отримувати мільярди доларів від продажу таких квот, переконує Кошарук.

Хоча перехід у масштабах країни потребує великих ресурсів, перші ініціативи вже втілюють. У цьому Україні готові допомагати міжнародні партнери.

Наприклад, Міністерство розвитку громад та територій і Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні підписали угоду на 16,5 мільйона євро для розвитку відновлюваної енергетики. Ініціатива передбачає встановлення сонячних панелей, теплових помп та акумуляторних батарей на об’єктах соціальної інфраструктури, зокрема школах, садочках та лікарнях. Це має забезпечити ефективніше та екологічніше енергопостачання та зробити його більш децентралізованим, тобто менш вразливим до аварій та атак на великі енергооб’єкти.

Люди хочуть бути автономними

Поки депутати та комунальники шукають глобальне розв’язання тарифного питання й інфраструктурних проблем, багато лучан інвестують у те, щоб бути максимально незалежними від центрального тепло-, водопостачання та водовідведення.

Наприклад, Іван Скорупський визнає, що за останні роки жоден із новозбудованих житлових комплексів у Луцьку не під’єднали до мережі теплопостачання «Луцьктепла». Натомість забудовники встановлюють газові котли, електричне опалення або інші автономні рішення.

Загалом оселі близько половини лучан не обігріваються централізовано. В деяких випадках мешканці навіть старих будинків відмовляються від послуг «Луцьктепла», якщо технічні параметри дозволяють.

Відмовитися від водопостачання складніше, проте масового поширення у Луцьку набули автомати розливу питної води. За словами Віктора Гуменюка, у них теж часто використовують відфільтровану воду із крана. Типова ціна — 2 гривні за літр, тобто приблизно у 200 разів дорожче, ніж вода від «Луцькводоканалу». Однак такі автомати набули популярності через інші параметри води, які подобаються споживачам. Їх у Луцьку вже десятки.

16 жовтня у місті розпочався новий опалювальний сезон. На «Луцьктеплі» традиційно готові до звіту про можливі пориви у трубах, які трапляються щороку. І поки місто на низькому старті перед черговою зимою, актуальне старе питання — як довго ще система витримає без справжньої модернізації.