«Не бійся» не працює. Як розпізнати стрес у дитини та пом’якшити її досвід війни

Останніми тижнями Луцьк опинявся під найбільшими ворожими обстрілами. Повітряні тривоги, вибухи, ночі в укриттях — реальність, у якій чи не вперше за час повномасштабного вторгнення опинилися найменші містяни. Як захистити дитячу психіку від стресу та що саме можуть зробити дорослі, аби підтримати малечу, misto.media розпитали у дитячої психологині Катерини Мудрохи.

Вік має значення

Існують вікові «вікна вразливості», коли діти особливо чутливі до подій війни. Тоді вони надзвичайно потребують підтримки та присутності дорослих, їхнього емоційного контакту, прояснення реальності й допомоги в нормалізації власних почуттів.

Найбільш чутливі періоди — це:

• 1–3 роки, коли формується базове відчуття безпеки;

• 6–7 років, коли дитина вступає до школи й гостро реагує на стабільність та зміни;

• 9–12 років, коли формується уявлення про справедливість і моральні цінності;

• підлітковий вік, коли виникають питання особистої ідентичності й сенсу життя.

Реакція дитини на війну та обстріли може бути різною. Нетипова поведінка малечі повинна насторожити батьків. Важливо вчасно розпізнати, коли дитині потрібна допомога. Порушення сну, зміна апетиту та активності дитини — це маркери стресу, прояв якого також залежить від віку дитини та її розвитку.

До 3 років

Діти переважно реагують через тіло — порушення сну, яке проявляється у вигляді нічних жахів, складності заснути, погіршення апетиту, частий плач. Також можливий регрес у розвитку, коли дитина знову просить дурник або палець, постійно вимагає маму поруч. У ранньому віці малюкам складно осмислити, що відбувається, але вони гостро реагують на стан батьків.

3–6 років

У цьому віці активно працює уява. У дітей, які боялись вигаданих монстрів, гучних звуків, темряви, ці страхи можуть посилитись через реальні події. Важливий симптом стресу — регрес у розвитку: повернення до дитячих звичок: смоктання пальця, заїкання, нічне нетримання сечі, просять спати з дорослими. В контексті осмислення подій навколо у дитячих іграх можуть з’явитися сюжети війни.

7–11 років

Дитина розуміє світ краще, але ще не може його повною мірою осмислити. Тому внаслідок стресу може з’явитися страх смерті, почуття провини («я погано себе поводив, тому стався обстріл»), злість або агресія, зниження успішності, ізоляція.

12—18 років

Підлітки можуть зовні здаватися байдужими, але це лише спосіб впоратися з нетиповими ситуаціями. На пережитий стрес можуть вказувати порушення сну, тривожність, апатія, депресія, небезпечні поведінкові прояви (ризиковані екстремальні вчинки, агресія, самопошкодження).

Ознаками стресу можуть бути психосоматичні симптоми — біль у животі чи голові, нудота без видимих причин. Часто змінюються інтонація, моторика, реакції на гучні або різкі звуки. Іноді діти уникають місць чи розмов, які нагадують їм про складну подію.

У такому разі важливо спостерігати та м’яко залучати до діалогу: «Я помітила, що ти менше розмовляєш (або більше злишся). Я поряд, якщо тобі потрібно».

Що робити під час повітряної тривоги

Навіть у складних умовах заспокоює рутина. Ранкові та вечірні ритуали, час для гри, сну, спілкування здатні врівноважити дитину.

Ми не можемо вплинути на сирену, але можемо вибрати, яку іграшку взяти в укриття. Контроль там, де він можливий, дає змогу психіці утримувати баланс навіть у складних умовах.

Катерина Мудроха,
дитяча психологиня.

Допомагають обійми, дихальні вправи, закутування в ковдру. Завжди хороша ідея спокійно коментувати дитині, що і чому робимо під час тривог. Якщо ж емоції ллються через край, не знецінювати переживання, а дати право на сльози, злість, страх.

Ще один важливий ресурс стабільності — це гра. Через забаву дитина проживає досвід, рутина дає відчуття передбачуваності, а улюблені іграшки — опору.

«Не забирайте у дитини гру, навіть якщо навколо жах. Навпаки, грайтеся, включено взаємодійте, наповнюйте дитину втраченим ресурсом», — радить психологиня.

Фахівчиня пропонує навчити дитину простих технік самозаспокоєння:

• дихання «метеликом»: вдих — розкриваємо руки, видих — обіймаємо себе;

• «чарівний камінчик» або іграшка-антистрес у кишені;

• вправа «5-4-3-2-1»: запропонуйте дитині назвати 5 речей, які вона бачить, 4 звуки, які чує, 3 речі, які відчуває на дотик, 2 запахи, та 1 смак або улюблений спогад;

• пальчикова гімнастика, ігри з тілом (наприклад, затиснути всі м’язи і розслабити), розтирання долонь, масаж рук;

• домовленість: «У момент, коли тобі страшно — зроби цей знак, я буду поруч». Це може бути подвійне стискання маминої долоні або інший сигнал, про які ви домовитесь.

Попередній слайд

Наступний слайд

Фрази, які заспокоюють:

• «Ми разом, я подбаю про тебе»;

• «Тривога означає, що ми повинні подбати про себе і йти в безпечне місце»;

• «Навіть коли страшно, ми можемо робити важливі речі разом»;

• «Нормально боятися, я поруч, подбаю про тебе».

Краще не казати:

• «Не бійся!». Страх — це нормальна реакція;

• «Все буде добре» (якщо не можете гарантувати);

• «Заспокойся негайно» (це знецінює емоції дитини);

• «Це салют», «нічого не сталося» (обман).

Психологиня не рекомендує обговорювати з дошкільнятами події війни — вони не мають емоційних фільтрів й лише лякаються.

Молодшим школярам подавайте інформацію дозовано та через пояснення дорослого: «Сьогодні було багато новин, але ми зосередимось на тому, що можемо зробити».

Підлітки вже самі читають новини. Запитайте їхню думку про почуте.

Не можна використовувати новини як залякування, ділитися фото та відео, що шокують.

Червоні прапорці

Експертка радить спостерігати за грою дитини та її малюнками — це природна мова та спосіб вивільнити пережите. Фантазії — шлях до інтеграції досвіду та форма перероблення важкого, а іноді навіть травматичного досвіду. Якщо гра або малюнки стають надто агресивними та повторюваними, краще проконсультуватися з психологом.

Потрібно звернутись до фахівця, якщо:

• поведінка дитини різко змінилася, з’явилися ізоляція, самопошкодження, панічні атаки;

• регрес у розвитку, нетримання сечі, заїкання, агресія або апатія тривають понад 3–4 тижні;

• дитина не спить, не їсть, втрачає інтерес до всього;

• часто згадує про смерть, «не хоче жити».

Підтримка родини достатня, якщо реакція дитини природна, але минає з часом. Є емоційний контакт, і дитина поступово повертається до звичного життя. Є бажання говорити і бути поруч.

Киснева маска для себе

Стан дитини залежить також від реакцій та стану дорослих поруч.

«Дайте собі право на різні почуття та емоції: боятись, втомлюватися, плакати, злитися. Плакати при дітях — не гріх. Але поясніть, сльози — не через них, а тому, що вам сумно.

Створіть свою ритуальну опору: кава вранці, молитва, дихання. Дбайте про свій фізичний стан: тіло сприйнятливе до стресів і потребує нашої турботи та підтримки. Якщо відчуваєте, що не справляється, зверніться до фахівців ментального здоров’я», — рекомендує Катерина.

Завантажити кишеньковий ґайд на основі порад психологині.

Над статтею працювали:

• Текст — Марія Бондарчук.

• Ілюстрації — Олександра Міліщук.

• Редактура — Тетяна Приймачок, Ольга Дацюк.