Села Луцької громади після 5 років разом

Майже п’ять років тому Луцьк об’єднався із п’ятьма навколишніми сільськими громадами. На той час вони надавали різну якість послуг, зокрема, транспортних, інфраструктурних тощо.

Нині закінчується каденція міської ради, яка обіцяла рівний доступ до таких благ для всіх жителів об’єднання. Проте за багатьма параметрами села Луцької громади досі поступаються місту.

Велике об’єднання

З 2015 року в Україні розпочалася реформа децентралізації, яка передбачала, зокрема, укрупнення громад. Спочатку їм дали час зробити це добровільно. Саме так до Луцька у 2019 приєдналася Прилуцька сільська рада.

Вже через рік, напередодні місцевих виборів 2020, приєдналися Заборольська, Жидичинська та Княгининівська сільські ради. Це об’єднання вже відбулося примусово згідно із рішенням уряду. Нових депутатів Луцької міської ради та міського голову обирали вже об’єднаною громадою.

Щодо процесу було чимало пересторог. Мешканці сіл побоювалися, що міській владі потрібна лише їх земля. Також не всі були раді делегувати місту розв’язання сільських проблем.

Проте політики давали сміливі обіцянки, а виборці у старостинських округах обговорювали, що зміниться в об’єднаній громаді. Багато планів довелося переглянути із початком повномасштабного вторгнення Росії.

Дослідження документів та живе спілкування з мешканцями свідчать: у старостинських округах і досі чекають від міста розв’язання гострих проблем і підвищення стандартів сервісів.

Що обіцяли на виборах

На виборах у 2020 році представники всіх фракцій нинішнього складу міськради, а також міський голова Ігор Поліщук, озвучували плани, як розвивати приєднані громади. Щоправда, це були нечисленні, переважно загальні обіцянки.

Наприклад, Ігор Поліщук на виборах обіцяв «на рівних умовах з містом» розвивати житлово-комунальну сферу, освітні, медичні та культурні заклади, а також розбудовувати спортивну інфраструктуру.

Кандидати від партії «Громадянський рух „Свідомі“» хоча і назвали свою програму «Місто щасливих людей», обіцяли провести аудит майна та інфраструктури сільських громад, а також особисто відвідувати всі населені пункти, щоб «почути людей».

Найчастіше з вуст кандидатів лунали гасла про рівність між містом та селом щодо послуг, за які відповідальний муніципалітет. Наприклад, про ремонт інфраструктури, розвиток громадського транспорту.

Проте, вважає депутат міської ради Михайло Наход, важливо брати до уваги виклики, спричинені повномасштабним вторгненням.

«Зараз триває війна. Тому виконати всі ті обіцянки чи наміри, які могли бути у міської влади чи закладенні в програмах партії, які балотувалися, наразі не можна», — зазначає політик.

Ідею масштабних проєктів чи дорогих ремонтів за бюджетні гроші у війну відкидає і частина опитаних мешканців старостинських округів.

«З 2020 року ми спочатку оговтувалися від ковіду, а тут вже у 2022 почалася повномасштабна війна. Об’єктивно, не завжди був час і можливість рухатися, мати якісь розвиткові проєкти», — каже голова громадської організації «Спільна справа+» із села Жидичин та колишня голова Жидичинської громади Юлія Дащук.

Тому від нинішньої міської влади очікують не стільки грандіозних «покращень», скільки справедливості у розподілі ресурсів, уваги та повноважень за нинішніх складних обставин.

Чого хочуть люди

Згідно з інформацією від міської ради, мешканці округів найчастіше звертаються з проханнями:

• відремонтувати дороги;

• впорядкувати кладовища, зупинки, вуличне освітлення та іншу інфраструктуру;

• покращити транспортне сполучення із Луцьком;

• розв’язувати проблеми, пов’язані з безпритульними тваринами.

У 2023 році для підготовки стратегії луцької громади проводили дослідження якості життя у місті та старостинських округах. Мешканців окремо запитали, як вони оцінюють розвиток в різних галузях.

Селяни говорять, що велоінфраструктура, озеленення, заклади культури, тротуари, пішохідні зони, обслуговування парків та скверів є у значно гіршому стані в їхніх населених пунктах, аніж у місті.

Натомість менша різниця в оцінках щодо автомобільних парковок, дитячих гуртків, громадських просторів. Проте забезпечення паркомісцями та дитячими гуртками більшість оцінюють однаково погано як в Луцьку, так і в округах.

(Не всі аспекти якості життя оцінювали окремо у місті та старостинських округах, тому цей перелік не є рейтингом найгостріших проблем, — mm).

Загалом дороги та громадський транспорт згадують найчастіше, саме тому на них і зосередимося.

Автобуси у селах — не завжди часто і завжди дешево

У міській раді звітували, що на кінець 2024 року всі населені пункти громади мали транспортне сполучення із містом. Проте якість влаштовує далеко не всіх.

Зокрема на маршрутах, які проходять через невеликі села, існує система оплати за кілометраж. Пасажири платять від 14 до 50 гривень залежно від відстані. Така система часто викликає нерозуміння та незадоволення. Існує думка, що у Луцькій громаді повинен бути єдиний тариф на пасажирські перевезення. Бажано саме 14 гривень, як у місті.

Наприклад, мешканців Жидичина, Кульчина, Озерця, Клепачева турбує несправедлива на їх думку вартість проїзду в автобусі № 117 «Луцьк-Клепачів». Вона залежить від кілометражу конкретної поїздки та може доходити до 35 гривень. Про це публічно почали говорити у 2022 році і проблема досі актуальна. Натомість мешканці сусідньої Небіжки можуть доїхати до міста за 14 гривень незалежно від відстані.

Відстань до центру Луцька із Жидичина не є суттєво більшою, ніж із віддалених районів міста, наприклад Вересневого або ЛПЗ, проте тариф суттєво відрізняється, каже Юлія Дащук.

«Вартість проїзду набагато дорожча, хоча кілометраж та інші умови не сильно відрізняються. Знаю, що було багато звернень і журналістських матеріалів, але на жаль, ситуація не змінилася», — вважає Дащук.

Існує суттєва різниця в інтервалі руху автобусів. За даними платформи EasyWay, середній час між рейсами автобусів, які їздять в межах міста, щонайменше втричі менший, ніж між рейсами, які включають округи.

Найчастіше у Луцькій громаді їздять автобуси на маршруті № 22 з села Княгининок до вулиці Івана Корсака у районі КРЗ. Тут інтервал — менше ніж 9 хвилин. Натомість у третину сіл громади автобуси згідно із графіком їздять рідше, ніж раз на годину.

Отож, принаймні кожен п’ятий мешканець старостинських округів досі не забезпечений доступом до громадського транспорту «як у місті».

Мешканець села Липляни Жидичинського округу Василь, з яким вдалося поспілкуватися, не відчув покращення від об’єднання з містом щодо транспорту.

За його словами, графіків не завжди дотримуються, тому інтервали між рейсами можуть становити кілька годин. Також частина села, де він мешкає, не сполучена громадським транспортом із центром округу в Жидичині. Тому доводиться діставатися до старостату самостійно, щоб отримати адмінпослуги.

Василь просить не називати повне ім’я. Мовляв, у селі «всі всіх знають» і публічна критика влади може негативно позначитися на його репутації. Подібне прохання ми чули одразу від кількох мешканців сіл. Вони вважають, що публічне обговорення не допоможе, а лише може нашкодити ініціатору.

У великих селах рейсів побільшало, але всюди так не буде

Великі населені пункти у старостинських округах отримали значно краще сполучення із Луцьком напередодні або після об’єднання.

Наприклад, це села Милуші та Княгининок, куди продовжили міський маршрут № 22. Прилуцьке, Дачне, Жабку та Сапогове включили до маршруту № 19. У село Боголюби значно частіше їздить автобус № 57. Спільним для них є відносно велике населення і розташування поблизу важливих транспортних напрямків, наприклад сполучення із Ковелем, Володимиром або Ківерцями.

«Наприклад, маршрут № 57 „Луцьк-Боголюби“. Це великий населений пункт, активно розбудовується. Раніше там працював один автобус. Ми дослідили пасажиропотік і побачили потенціал. Зараз перевозять чотири автобуси. Фактично через кожні пів години в село заїжджає автобус», — розповідає начальник відділу транспорту міської ради Віктор Главічка.

Позитив відчули і в Рокинях Княгининівського округу. До об’єднання на автобусному маршруті, який забезпечував селище, часто не дотримувалися графіка та навіть пропускали окремі рейси, каже місцева мешканка, журналістка Валентина Куць.

«Коли ж за це почала відповідати міська влада, з’явилася якась стабільність. Маршрутка до Рокинів їздить двічі на годину. Є чіткий графік, його дотримуються. Якщо раптом якогось рейсу не буде, про це повідомляють у сільському чаті. Ціна така, як і по місту, 14 гривень», — розповідає вона.

Натомість на маршрутах, які орієнтовані на невеликі села, забезпечити таку ж частоту рейсів та вартість перевезень неможливо, вважає Віктор Главічка. Серед найбільших перешкод називає брак водіїв, низьку рентабельність перевезень, якість доріг та конкуренцію із тіньовими перевізниками.

За його словами, у 2025 році збільшувати кількість автобусів на рейсах або змінювати тарифну політику не планують. Збільшити кількість автобусів можуть за умови зростання пасажиропотоку, як це зробили на маршруті № 31, що сполучає місто з корпусом обласної лікарні. Про це попросив сам перевізник, каже Главічка.

Інформаційні табло: немає і не планують

Додаткові побажання є також і до зупинок громадського транспорту. У місті розвивають мережу електронних табло, але в селах такої послуги немає. Встановлювати їх на території округів наразі недоцільно, вважає Віктор Главічка. За його словами, дізнатися інформацію про прибуття автобусів можна через електронні додатки на смартфоні.

Хоча встановлювати інформаційні табло у міській раді готові за приватні кошти. Наприклад за кошти забудовників, які могли б профінансувати це на зупинках громадського транспорту біля новобудов.

Дороги та ЖКГ: опозиція критикує, а влада обліку не веде

У Луцькій громаді мали б системно ремонтувати дороги у кожному населеному пункті щороку, але роблять це точково та несправедливо, вважає депутат міської ради Михайло Наход.

«Ми пропонували, щоб мінімум одну дорогу в кожному населеному пункті робили щороку. Проте лише на минулій сесії, навесні 2025 року виділили 7 мільйонів гривень на ремонт доріг у селах. Наскільки там цих коштів вистачить, я не знаю. Але я це оцінюю як передвиборчий піар команди міського голови. Завершується каденція, треба щось показувати. Хоча такий ремонт — це вже плюс, коли там взагалі не було нормальної дороги», — вважає Наход.

Натомість у виконавчих органах міської ради не змогли надати інформацію, скільки коштів щороку виділяють на ремонт доріг та іншої інфраструктури саме у старостинських округах. Як повідомив секретар міської ради, відповідальний за координацію старост Юрій Безпятко, окремо для округів такі витрати не рахують.

Рахуємо вартість тендерів

Ми провели власні підрахунки витрат на житлово-комунальне господарство у Луцькій громаді на основі очікуваної вартості угод, які укладав департамент ЖКГ міської ради. До цих витрат зокрема входять ремонт доріг, прибудинкових територій, прибирання території, озеленення, прибирання снігу. У нашій громаді левову частку (понад 56%) становлять саме витрати на дороги та прибудинкові території.

У 2021–2024 роках більшість коштів на ЖКГ витратили саме у місті. Згідно із даними міської ради, у Луцьку проживає близько 88% всього населення громади. Також тут розташовані близько 69% усіх будівель громади.

Якщо зіставити витрати на ЖКГ із населенням Луцька та кожного старостинського округу, то у трьох старостинських округах витрати на одного мешканця були більшими, ніж у місті.

Попри те, що частина депутатів вважає витрати на дороги в округах несправедливими, на дороги та тротуари в округах у 2022 та 2023 роках витратили по 47 мільйонів гривень. Натомість у 2024 році їх зменшили до 13 мільйонів.

При цьому ремонтували не тільки дороги у великих селах поблизу магістралей, але й у менших та віддалених.

Наскільки кращими загалом стали дороги, визначити складно. У міській раді повідомили, що вони не знають загальну протяжність доріг у старостинських округах, а відповідно і частку відремонтованих.

Проте дорогами та іншою інфраструктурою у місті та селах користуються не тільки їх мешканці, пояснює завідувач кафедри міжнародних економічних відносин та маркетингових стратегій Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З Ґжицького Андрій Линюк.

«Наприклад, на території якогось округу можуть зробити ділянку дороги міжнародного значення, яка буде коштувати 20 мільйонів. В розрахунку на одного жителя це велика сума, але ця дорога потрібна далеко не тільки їм», — пояснює Линдюк.

Також витрати на ЖКГ у місті та селі можуть суттєво відрізнятися. За даними міської ради, у Луцьку 81% мешканців живуть у багатоквартирних у будинках. Натомість у старостинських округах більшість мешкає у приватних садибах (87%). Це зокрема означає, що в селах менше прибудинкових територій та громадських просторів. А ще далеко не всі вулиці мають тротуари та вуличне освітлення, мережа асфальтованих доріг не така густа, як у місті.

Чи покладатися на старосту

Ключовими фігурами, до яких звертаються для розв’язання проблем в округах, залишається староста. Частина мешканців сприймає їх як колишніх сільських голів, наділених найвищими повноваженнями на території округу. Старост призначають своїм рішенням депутати Луцької міської ради. Також за посадою вони входять до виконавчого комітету.

Хоча на практиці усні звернення до старост не завжди допомагають.

«У нас все робиться тільки тоді, коли до когось подзвониш. Наприклад, я зверталася до старости з проханням почистити сніг та посипати слизьку дорогу взимку. Він обіцяв, що почистять, але жодного результату не було. Тоді я напряму написала міському голові. Тільки після того приїжджала машина чистити вулицю», — розповідає Валентина Куць із Рокинів.

Проте одних лише старост для ефективного розв’язання проблем може бути недостатньо, вважають експерти та опозиціонери.

«Старости як головні представники влади на місцях на 99% залежать виключно від голови громади. Така ситуація всюди, не тільки у Луцькій громаді. Їхнє завдання на сьогодні — служити не людям, а голові громади. Адже від голови залежить, яку заробітну плату чи премію вони будуть мати, і чи взагалі залишаться на своїй посаді», — пояснює Андрій Линдюк.

За його словами, може бути декілька шляхів розв’язування цієї проблеми. Наприклад, можна наділити старост повноваженнями заступників голови громади, що дасть їм більше можливостей.

Колишня голова Жидичинської громади Юлія Дащук вважає, що доцільно було б запровадити посаду профільного заступника міського голови, відповідального суто за старостинські округи.

«Такий профільний заступник мав би більше впливу. Він міг би бути більш ефективним і принести набагато більше користі, ніж всі старости разом взяті», — вважає Дащук.

Проте нинішня міська влада не зацікавлена давати додаткову владу або заохочувати ініціативу старост, вважає депутат Михайло Наход.

«Старости мають свої офіси, там ведуть прийом мешканців, і все. Тобто старости не формують якоїсь політики. Можливо, вони доносять бачення мешканців до керівництва міста. Але в громаді склалась така ситуація, що пропонувати якісь ідеї та рішення може фактично одна людина — міський голова. Якщо хтось інший пропонує, це сприймається досить ревносно і далеко не все втілюється в життя», — вважає політик.

У Луцькій міській раді не змогли відповісти на такі закиди за час підготовки матеріалу. Міський голова Ігор Поліщук відмовився, посилаючись на відсутність часу на спілкування з журналістами.

Про об’єднання не шкодують

Хоча мешканці та експерти бачать чимало проблем та викликів щодо розвитку округів, саме об’єднання ніхто публічно не критикує. Переважно критика спрямована на те, що стандарти забезпечення послугами не дотягують до Луцька чи сусідніх «багатих» Боратинської і Підгайцівської громад. Про те, що у конкретному селі чи окрузі стало гірше, ніж було до об’єднання, активно не говорять.

«З об’єднанням гірше не стало. Звісно, добре, коли ти почуваєшся господарем на своїй землі, відчуваєш можливості, доступ до ухвалення рішень. З іншого боку, місто має розвиватися у співпраці з громадами, які навколо. Тут мали би бути взаємний паритет, комунікація і спільний розвиток», — каже Юлія Дащук.

Проте у старостинських округах все ж очікують більших повноважень та контролю над власним розвитком, тарифної справедливості та додаткових фінансових вливань. Все для того, щоб більше відчувати переваги повноцінного мешканця міської громади.