Передаємо жирафу далі. Як ми грали «на емоціях» з лучанкою Катериною Білохвіст

Трепет, тріумф, тривога, туга — інколи важко розпізнати усі свої стани, емоції й почуття, а тим паче впоратися з ними.

Якось у кабінеті психотерапевта лучанка Катерина Білохвіст усвідомила, що не знає, як відповісти на запитання: «Катю, що ви зараз відчуваєте?»

Саме тоді дівчина вирішила глибше розібратися зі своїми переживаннями: вдома виписала на журнальних вирізках всі емоції, які знайшла в інтернеті. Всього дівчина нарахувала їх 165. Це сталося за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії.

Уже влітку 2022 року Катя створила перші прототипи гри «На емоціях». Допомогли їй у цьому колеги з інших сфер, зокрема психологиня Катерина Бурдило. А за фінансової підтримки друзів вдалося випустити перший тираж.

Тоді Катерина перебувала у Швеції в евакуації. Нині дівчина продовжує розвивати гру в Луцьку та навіть вступила на перший курс магістратури у Волинський національний університет імені Лесі Українки, аби здобути свою другу освіту за спеціальністю «Практична психологія».

Про що гра

Колода складається з 75 карток, на кожній — напис з однією емоцією українською та англійською мовами. Також в комплекті є «словничок» емоцій та інструкція з використання, де представлені 10 способів гри. Хоча загалом немає обмежень щодо формату й власники набору можуть вигадувати все нові й нові підходи, розроблені правила — радше рекомендація й підказка.

Катерина розповідає, що гра підходить як для сформованих груп, так і для незнайомців, адже картки слугуватимуть своєрідним айсбрейкером (англ. — icebreaker), що допоможе «розтопити лід» у спілкуванні між людьми та полегшити їхню подальшу комунікацію.

Під час гри учасники здобувають новий досвід, знайомляться, розвивають свої соціальні навички та вміння проявляти емпатію. Оскільки здебільшого діяльність Катерини була пов’язана з громадським сектором, то й гра одразу набула попиту серед волонтерів, соціальних працівників та членів громадських організацій. Також колода є корисною і для студентів та вчителів, тренерів та психологів, управлінців та HR, а також усіх, хто має бажання дослідити свої емоції, адже використовувати колоду можна й на самоті.

«Я люблю називати колоду карток з емоціями освітньою та соціальною грою. Ми здобуваємо нові навички під час гри й постійно взаємодіємо з іншими. Нас також здивувало, що цей інструмент можна використовувати як частину терапевтичної групи, але з цим мають працювати фахівці. Тому зазвичай ведучі гри працюють в ігрових, а не терапевтичних групах», — ділиться досвідом Катерина.

Як ми грали

Наші журналістки під кінець робочого дня відірвалися від екранів своїх ноутбуків і сіли в коло. Зазвичай вони такого не роблять, чесно. Все — заради експериментальної гри «На емоціях». Очікування в кожної були різні, адже невідомо, як саме гратимемо і до чого це призведе. Сподіваємося, не посваримося.

Перед грою ми встановили спільні правила взаємодії, аби кожен почувався комфортно. Серед домовленостей були такі:

• усі емоції важливі та цінні;

• добровільність;

• безпечний безконфліктний простір (не оцінюємо, не засуджуємо, не радимо);

• я–висловлювання (говоримо від першої особи, не відсторонено);

• конфіденційність;

• позитивна глибина, а не травматична;

• граємося:)

Перша гра — помічання. Зосереджуємося на відчуттях у своєму тілі та по колу розповідаємо, що відчуваємо на емоційному та тілесному рівнях. У когось тремтять руки, крутить живіт від хвилювання, пітніють долоні, одну кидає в холод, а іншу — в піт. Але поволі більшість розслабляється.

Друга гра — ділимося тим, які емоції ми проживали протягом дня. Катерина розклала на підлозі картки, аби кожна мала вибір. Обираємо одну і говоримо про свій день і переживання в ньому. Витягуємо «захват» і намагаємося пригадати, що ж викликало у нас це почуття сьогодні.

Третя — обмінюємося історіями, в яких переживали певну емоцію. Кожна отримує по 7 карток, обирає одну, яку просить прокоментувати іншу учасницю на певному прикладі із життя. Наприклад, обираємо «тріумф», передаємо колезі Марії. Її завдання — розповісти одну історію з життя, в якій йдеться про події, що викликали цей стан. Опісля розповіді Марія обирає одну емоцію зі своєї колоди та передає її іншій учасниці.

Наступна гра полягає в тому, що потрібно зобразити певну емоцію чи почуття на папері. А також — описати її форму, розмір, колір, смак, запах, звук та відчуття від дотику до емоції. Як намалювати «безтурботність», «захват» чи «ностальгію»?

На звершення розповідаємо, що ми хочемо відчути завтра та що для цього зробимо. Обираємо одну з карток в колоді та розповідаємо про бажані переживання у наступному дні. Більшість хочуть бути щасливими, відчувати радість, любов, натхнення та задоволення, адже грали ми напередодні Дня святого Валентина.

Беремо до рук іграшкового жирафа, якого передаватимемо по колу, як своєрідний мікрофон, та ділимося враженнями:

— Мені сподобалось, це класний спосіб розвантажити мізки і розслабитись. А ще прикольно це робити саме в колективі, де ти працюєш. Оскільки можеш більше дізнатись про людину не як професіонала, а як особистість.

Анна Кравчук, журналістка

— Погратися з власними емоціями, полоскотати свій гнів, глянути у вічі відчаю — дуже небуденна історія. Коли б ще рефлексувала, чому це маю зморшку на переніссі — а це ж, виявляється, презирство боком лізе.

Особливо цінно поговорити про це з колегами. І люди-професії стають людьми-друзями, яким теж щось болить і лоскоче, які згадують бабусь і друзів дитинства, кумедні пригоди й епічні провали. Наче не в офісі в колі посиділи, а в дитячому таборі біля вогнища. Здавалося б — лише година разом, а ніби тиждень життя в одній квартирі. Класний і максимально душевний тімбілдінг.

Марія Бондарчук, журналістка

— Було пізнавально. Нечасто в буденному житті я уповільнююся достатньо, щоб подумати про те, що відчуваю. Гра допомагає зрозуміти свої емоції в моменті. Мені здається, корисно було б навіть грати її наодинці з собою.

Вчора трошки послухала себе, відчула, які сухі в мене руки, як багато думок в голові, і як мені тривожно. А коли назвати, усвідомити емоцію — вже значно легше з нею працювати.

Міла Роспопа, менеджерка соцмереж

— Гра показала мені, що ділитись емоціями — не страшно. Їх можна не замикати вдома під двома замками. Про враження від дня можна поділитись з колегами — і нічого поганого не станеться, навпаки — це зблизило з командою і зробило робоче середовище теплішим.

Іванна Масяк, журналістка

— Вчорашня майстерка була відкриттям, для мене емоції були чимось стереотипно шаблонним в голові, але виявляється — це дуже багатогранне поняття і досвід. Було приємно слухати інших, а також розповідати власні історії. Вважаю, що почерговість ігор була круто продумана, бо перша давала можливість налаштуватись, а інші — були все складніші й складніші. А на завершення гра — щоб розфокусуватись з думок про емоції. Супер дизайн карток і книжечки, приємний і читабельний шрифт.

Олександра Міліщук, ілюстраторка

— Не дарма перед початком гри Катерина наголосила, що це не тренінг з психології, а лише гра з емоціями. Неочікувано змінився напрям робочого процесу у гру з колегами, але це було того варте, стільки відкриттів помітила й у собі, й у колег.

Юлія Бродська, журналістка

— Сподобалося, що вдалося абстрагуватися від шаблонних уявлень про емоції і усвідомити, що вони часто просто стан у моменті, часом, не такий вже і поганий, як може здатися на перший погляд.

Тетяна Приймачок, редакторка