ШІ вже може говорити англійською замість вас. Але чи навчить він вас говорити?

Ви читаєте авторську колонку Ксенії Михальчук — засновниці Busy English School, викладачки бізнес-англійської з понад дев’ятирічним досвідом. Рубрика «Колонки» у misto.media містить авторські матеріали — це майданчик для різних думок. Погляди, висловлені в цій колонці, є суб’єктивним баченням автора.

Ще кілька років тому, коли мене запитували, як покращити англійську, відповідь була очевидна — більше читати, слухати, дивитися фільми в оригіналі й, звісно, говорити за будь-якої нагоди.

Сьогодні до цього списку додалася практика зі штучним інтелектом.

Тож якщо тепер у кожного в телефоні є співрозмовник, який знає англійську, ніколи не втомлюється, не засуджує за помилки та готовий пояснювати одне й те саме хоч десять разів, то навіщо потрібен учитель-людина?

Я викладаю англійську понад дев’ять років. І, здавалося б, саме мене це запитання мало б турбувати найбільше.

Але мене більше цікавить інше: чи справді з появою штучного інтелекту ми почали краще навчатися?

Коли ШІ стає помічником, а коли починає думати замість нас?

Штучний інтелект допомагає опрацьовувати великі обсяги інформації, аналізувати дані, систематизувати матеріали, створювати вправи та знаходити нові підходи до пояснення складних тем.

Як викладачка, я бачу в цьому суттєву перевагу: час, який витрачала на технічну підготовку, можу присвятити тому, що справді потребує моєї уваги.

Проте разом із цими можливостями з’являється й те, що мене насторожує.

Ми поступово починаємо перекладати на ШІ не лише рутинні завдання, а й сам процес мислення.

Я зараз не про допомогу в пошуку ідей чи додаткової інформації, а про ситуації, коли ми вже навіть не намагаємося самостійно знайти відповідь, сформулювати думку або розібратися в проблемі.

Навіщо, якщо можна просто запитати ChatGPT?

Але ж саме тоді, коли ми сумніваємося, шукаємо, порівнюємо, помиляємося й знову пробуємо, відбувається навчання.

Через помилки ми приходимо до правильних висновків. Через зусилля починаємо розуміти те, що раніше здавалося складним.

І якщо постійно оминати цей процес, чи можна взагалі говорити про повноцінне навчання?

Знати англійську — не означає вміти нею говорити

Багато хто з нас роками вивчав англійську в школі та університеті: виконував граматичні вправи, писав тести, отримував хороші оцінки.

Але коли потрібно говорити із іноземним партнером, представити свій бізнес, аргументувати ціну або підтримати розмову, виявляється, що знати правило — це одне, а застосовувати його в реальному спілкуванні — зовсім не одне й те саме.

Граматика та лексика — це важлива база. Я точно належу до викладачів, які вважають, що граматика є надзвичайно необхідною.

Але без викликів реального спілкування ці знання поступово припадають пилом, залишаючись нереалізованим багажем.

Саме тому навіть люди, які чудово навчалися в школі, а згодом отримали диплом із відзнакою, можуть боятися говорити, припуститися помилки, бути незрозумілими.

Іноді за цим страхом стоїть не брак знань, а звичка, сформована роками: спочатку потрібно сказати правильно, і лише тоді можна говорити.

Але в реальному житті ми не маємо часу подумки виконати граматичну вправу перед кожною реплікою.

Чи може ШІ навчити нас говорити?

Сьогодні чимало застосунків із ШІ-тьюторами пропонують практику розмовної англійської.

І я бачу в цьому багато хорошого.

Не потрібно узгоджувати графік, їхати на заняття чи чекати наступної зустрічі з викладачем.

Можна помилятися без сорому. Для людини, яка боїться говорити, це справді може стати хорошим початком.

Можна змоделювати співбесіду, переговори, розмову з клієнтом або ситуацію в аеропорту. Повторювати одну й ту саму вправу стільки разів, скільки потрібно.

А ще ШІ може звернути увагу на граматичні помилки, запропонувати природніші формулювання та допомогти розширити словниковий запас.

Проте я розділяю практику з ШІ та спілкування з людиною.

У реальному житті люди перебивають, сперечаються, жартують, змінюють темп або ставлять неочікувані питання.

І нам потрібно реагувати тут і зараз.

Саме тому я сприймаю ШІ як чудовий інструмент для додаткової практики, але не як повноцінну заміну живому спілкуванню.

Чому я досі вірю в навчання з людиною

Уявіть людину, яка чудово знає мову, комунікабельна, цікава, легко підтримує розмову українською. Але щойно переходить на англійську — ніби хтось натискає кнопку паузи.

Вона починає говорити, робить помилку, одразу її помічає — і все. Ступор.

Бо знає, як правильно. Бо вже подумала, що провалила розмову. Бо уявила, що тепер про неї подумає співрозмовник.

Саме тут для мене починається справжня робота викладача.

Коли я бачу, що людині справді бракує граматичних навичок, я можу поставити їй десятки запитань з однією й тією самою конструкцією. Змінювати контекст, ситуації, темп розмови, поки ця конструкція поступово не стане автоматичною. Щоб у реальному спілкуванні вже не доводилося щоразу згадувати правило.

Але коли я розумію, що проблема не в граматиці, а у страху помилитися, я навмисно не виправляю кожну-кожнісіньку помилку, не зупиняю людину посеред думки, не перетворюю живу розмову на нескінченну перевірку знань.

Натомість даю їй можливість говорити і відчути, що вона може, її розуміють, а неправильно побудована фраза не перекреслює всієї розмови.

Бо це ж неймовірний кайф — раптом почути себе англійською! Усвідомити, що всі ті слова, правила й конструкції, які роками накопичувалися в голові, нарешті працюють. Ти можеш не просто виконати вправу, а й висловити власну думку, пожартувати, посперечатися, розповісти свою історію.

І використовувати мову так, як хочеш саме ти.

Звісно, ШІ може аналізувати помилки, адаптувати складність завдань і навіть допомагати долати мовний бар’єр. Але цінність живого викладання саме в тому, щоб бачити не лише помилку, а й людину за нею, яку часом варто зупинити й пояснити правило, а часом — просто не перебивати.

То чи замінить ШІ викладачів?

ШІ вже змінює нашу професію й змушує переосмислювати цінність викладача.

Якщо наша роль лише в тому, щоб пояснити граматичне правило, перевірити вправу й дати правильну відповідь, то частину цих завдань технології справді можуть виконувати.

Але я ніколи не вважала, що викладання обмежується передаванням знань.

Це вміння побачити сильні сторони людини, зрозуміти причину труднощів і створити середовище, у якому вона наважиться зробити те, чого раніше боялася.

Я не проти штучного інтелекту. Навпаки, варто використовувати всі можливості, які він відкриває.

Але нехай він допомагає нам думати, а не думає замість нас, створюючи ілюзію навчання. Бо часто «говорити англійською» з ШІ — це отримати на виході красиво згенеровані речення, які ми так і не наважимося вимовити.

Парадокс в тому, що ми навчили ШІ відповідати на будь-які запитання, але самі поступово відвикаємо їх собі ставити. Безперечно, штучний інтелект може звільнити нас від рутини. Але важливо, щоб разом із рутиною ми не віддали йому власне мислення. А у вивченні мови — ще й власний голос.