Якої любові може навчити Луцьк. Нотатки ВПО

Цими тижнями Луцьк — зірка Threads! Люди діляться своїм захопленням, бренди розповідають про себе, а деякі користувачі навіть розглядають можливість переїзду. Цей потік популярності змусив мене порефлексувати про власні стосунки з ним, які складаються от вже майже 2 роки. Далі — про мій досвід гості-мешканки міста та чому саме може навчити Луцьк.

Привіт, я Олена, мені 27 і я переселенка. Мені подобається думати, що я переїхала в Луцьк заради роботи, проте неможливість безпечно повернутися додому в Чернігів натякає, що це не зовсім правда. А ще — у мене дуже складні стосунки з містами. Як правило, я починаю їх любити саме тоді, коли покидаю. Отак, проживши в Сумах, місті мого студентства, 7 років, найбільше я їх люблю зараз, за 736 кілометрів від них.

Тож якої любові вчить Луцьк? Любити своє.

Так, як люблять лучани своє місто і свій край. Спостереження цього змушує задуматися, чому у мене в моїй Чернігівській області було не так. І заздрити, звісно. Не раз обговорюючи це з друзями, я розумію, що навіть якби у мене були уроки з патріотичного виховання, то найімовірніше я б їх прогуляла десь поза школою під російський контент. Розумієте, розмиті культурні кордони — не пріоритет для роздумів для школярки, навіть старшокласниці.

На сьогодні ці деколонізаційні рефлексії є важливою частиною мого шляху розуміння себе і свого місця у світі. А ще — справжньою скринею Пандори, відкриття якої ніколи не закінчуються. Іронічно, але завдяки місцевій кухні, архітектурі та іншим цікавинкам, я дізнаюсь більше про власне. На щастя, маю спільний з волинянами культурний код Полісся, який часто нагадує про дім.

Зізнаюся чесно, я й досі грішу. Думаючи про те, що я мала б любити рідне місто більше — я ігнорую сьогодення. Ігнорую побачення з Луцьком у його затишних куточках, його величну історію поза сторінками підручника, обійми його світанкового сонечка, яке пропонує разом прожити новий день.

Тож якої любові вчить місто? Любити тут і зараз.

Любити віддано — вчать мене місцеві. Вкладати усі можливі ресурси, аби разом покращувати місто. Жертвувати вихідними, аби лише організувати зустріч і зібратися з однодумцями. Не шкодувати сил, аби створювати нові й нові ініціативи для розвитку міста та локального суспільства. І все це — заради того, аби разом ставати кращими. Аби бути голоснішими серед інших і на всі груди заявити світові: ми є, і нас не можна ігнорувати.

Скажу чесно, це захоплює. Та надихає, аби повернутися і долучитися до цього маніфесту. Зробити його національним та заявити усім — українці є. Ми живемо в різних містах, ми робимо різні речі, і нас ніяк не можна ігнорувати.

Від Чернігова до Луцька 552 кілометри. Тож існує 552 причини, чому варто повернутися, і рівно стільки ж — щоб залишитися. І насправді вже зовсім немає значення, яким буде вибір далі. Головне — ці роздуми ніколи б не сталися вдома.

Я безмежно вдячна цьому місту за те, що воно вміє любити. Тож хвиля Threads-популярності — це не лише алгоритми соцмережі, а й відповідь його і гостей, і мешканців. Тож, якої любові може навчити Луцьк?

Взаємної.