Кадри, плівки та криза старих брендів. Як волинська політика зустріла 2026 рік

Початок року вже став напрочуд насиченим подіями, що матимуть довгострокові наслідки для волинської політики.

Розслідування НАБУ щодо депутатів-свободівців та інформаційні приводи навколо їхньої справи все більше б’ють по репутації волинського осередку партії та інших фігурантів.

Ще один партійний бренд може остаточно «похоронити» справа проти очільниці «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Хоча напряму Волині цей скандал поки не стосується, дискредитація багаторічної лідерки може остаточно підірвати дисципліну «білосердечних» у місцевих радах області. Принаймні там, де вона ще умовно залишилась.

Повернення Івана Рудницького в СБУ залишає Волинську ОДА дещо слабшою перед амбіціями місцевих еліт, зокрема тих, хто згуртувався навколо команди Ігоря Палиці.

Тимчасовий виконувач обов’язків голови Роман Романюк хоча і є корінним лучанином, може не стати «своїм» ні для більшості у Волинській облраді, ні для голів ключових місцевих рад, які пов’язані із партією «За Майбутнє».

Розберемо кожен з інфоприводів детальніше, щоб зрозуміти, як вони впливатимуть на місцеві розклади найближчим часом.

«Свобода» на роздоріжжі: плівки, застави та мовчання побратимів

Розслідування НАБУ, в якому йдеться про звинувачення у корупції навколо забудови на місці льодової арени «Снігова королева» у Луцьку, передали до суду, а тому тепер кожне відкрите засідання стає новим інфоприводом.

Публічний резонанс від цієї справи почався ще у грудні, коли напередодні Різдва волинян ошелешили звісткою про обшуки у голови Волинської облради Григорія Недопада, Луцького міського голови Ігоря Поліщука та низки депутатів, а також затримання свободівця Анатолія Вітіва.

Тоді репутаційно зачепило багатьох, не тільки очільників двох рад, але і нардепа В’ячеслава Рубльова та місцевих обранців Ігоря Леха, Романа Бондарука, та й загалом усіх, хто так чи інакше голосував за рішення, пов’язані із забудовою.

Проте станом на січень у центрі уваги залишаються лише свободівці Анатолій Вітів та Микола Федік. Голови фракцій ВО «Свобода» в обласній та Луцькій міській радах, щобільше, члени профільних комісій, які покликані боротися із корупцією, — самі на лаві підсудних.

Рішеннями Вищого антикорупційного суду Вітіву призначили заставу 10 мільйонів гривень, а Федіку — майже 5 мільйонів. Сума значно перевищує обсяг хабаря, у причетності до якого їх підозрюють.

Оскільки, щоб вийти на свободу, оскаржити розмір застави в апеляції Вітіву не вдалося, йому знадобиться викласти кругленьку суму за умови, коли ресурси свободівців обмежені.

Ще більше може постраждати репутація місцевої «Свободи» через те, що із записів НАБУ виникає припущення про ймовірність існування розподілу хабарів між членами фракції у міській та обласній радах. Тобто страждає репутація багатьох, а не тільки власне Федіка та Вітіва.

Водночас ВО «Свобода» як партія та її конкретні лідери продовжують уникати чіткої позиції у справі. Вони обмежилися лише абстрактною заявою на сторінці волинського партійного осередку, не підтримавши своїх побратимів і не дистанціювавшись від них.

З одного боку, це може бути мотивовано лінією захисту у суді, щоб допомогти Вітіву та Федіку уникнути відповідальності. Мовляв, політики не роблять публічних заяв та не тиснуть на суд. З іншого боку, від публічної позиції у цій справі може залежати політичне майбутнє волинської «Свободи». Адже те, що ми почули на записах НАБУ, не зовсім відповідає образу чесних та принципових націоналістів із нульовою толерантністю до корупції.

Підозра в Києві та відголоси на Волині

Обшуки та оголошення підозри для Юлії Тимошенко поки прямо не стосуються Волині, проте можуть ще більше підірвати позиції «Батьківщини» як партії, що і так має не найкращі позиції. Наша область свого часу була одним із найсильніших осередків «білосердечних». Вони досі представлені у більшості ключових місцевих рад.

Проте від 2017—2018 років у місцевої «Батьківщини» все більше проблем із суб’єктністю, тобто із можливістю мати власну позицію і її ефективно відстоювати. Наприклад, у Луцькій міській раді депутати з їхньої фракції, починаючи із «перевороту» у 2017 році, стали більш лояльними до нової більшості, сформованої навколо команди Палиці , ніж власне до партійного бренду.

Тоді після смерті міського голови Миколи Романюка у міській раді сформувалася нова більшість. Частина депутатів від «Батьківщини», які раніше були лояльними до Романюка, стали на бік нової більшості, а їх представник Григорій Пустовіт став секретарем ради та виконувачем обов’язків міського голови.

У новому скликанні міської ради після виборів 2020 року луцькі депутати, обрані від «Батьківщини», відкрито конфліктують із лідером обласного осередку партії Андрієм Козюрою. Депутати не цураються звинувачувати один одного у «продажності» на користь інших політсил та груп інтересів.

В умовах, коли партійний бренд «Батьківщини» втрачає свою популярність через застарілі практики і корупційні звинувачення, волинські «білосердечні» можуть почати ще активніше шукати запасні аеродроми під іншими партійними брендами та в умовно нових політсилах.

«Почесті» для Рудницького і «холодний» прийом для Романюка

Голова Волинської обласної військової адміністрації Іван Рудницький повернувся в систему Служби безпеки України, де раніше працював багато років. Він став заступником голови СБУ на хвилі кадрових перестановок у Києві. Водночас Волинь втратила очільника ОДА, якого боялися та поважали не тільки багато соратників, а й опонентів.

Зокрема на «плівках Вітіва» є показова цитата із цього приводу: «Був у Вікторовича (ймовірно, йдеться про Григорія Недопада). Той боїться губернатора. А чого він боїться — він не знає, але знає, що треба боятися», — каже людина, голос якої схожий на голос Анатолія Вітіва, людині, голос якої схожий на голос екснардепа Юрія Савчука (його підозрюють у даванні хабаря).

Саме така репутація Івана Рудницького як людини, яку «треба боятися» про всяк випадок, сформувалася переважно завдяки його багаторічній роботі у СБУ, зокрема на Волині. Там Рудницький напрацював специфічний стиль управління та, ймовірно, дізнався про багато скелетів у шафах місцевих політиків та бізнесу.

«Іде у пошані», «результати говорять», «Волинь дякує Івану Рудницькому: 14 місяців для людей». Саме такими заголовками супроводили відставку голови ОВА медіагрупи Ігоря Палиці. Така реакція дуже показова, адже подібний медіаконтент зовсім не орієнтований на те, щоб дійсно проаналізувати, наскільки ефективними були 14 місяців Рудницького на посаді. Це радше данина його репутації досвідченого силовика, якому краще не переходити дорогу.

А ще більше показовий «холодний душ», який тут же влаштували ці ж самі медіа тимчасовому виконувачу обов’язків голови Роману Романюку. Поки він був заступником голови ОВА під керівництвом Рудницького, критики, наче не помічали його політичні «перевзування», можливі порушення на попередніх посадах та звинувачення у плагіаті. Натомість наступного дня після кадрового призначення всі ці історії оперативно виклали у медіа.

Проте така критика має певне підґрунтя. Справді, Роман Романюк встиг побували у кількох політсилах («За Україну!», «Фронт змін», «Солідарність»), а особливо разюче виглядає балотування у 2020 році від «Слуги народу» після того, як він очолював місцевий осередок «Солідарності».

Попередній зірковий час для Романа Романюка припав на 2015–2017 роки, коли він поєднував керівну посаду на луцькому заводі корпорації «Богдан», пов’язаної з Петром Порошенком, місце у виконкомі Луцької міської ради та лідерство у місцевому осередку «Солідарності». В цей час головою ОДА також був Володимир Гунчик — інший виходець із «Богдана» і член команди Порошенка.

Все змінив 2017 рік, коли після смерті міського голови Миколи Романюка владна більшість у Луцькій міській раді змінилася. Роман Романюк втратив місце у виконкомі, а авторитет та вплив волинської «Солідарності» значно впав, коли частина їхніх депутатів перейшла на бік команди Палиці.

Роман Романюк знайшов для себе достойну посаду як керівник обласного центру зайнятості — не найбільш впливової, проте теж важливої структури. А ще вирішив зосередитися на написанні наукових статей та дисертації.

Згодом були невдале балотування до Волинської облради від «Слуги народу», робота керівником секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та навіть спроба перемогти у конкурсі на посаду голови Національного агентства з запобігання корупції.

Врешті у січні 2025 Роман Романюк повернувся на Волинь, де отримав посаду заступника голови ОВА. Він став ще одним місцевим політиком у команді Івана Рудницького разом із представником «Свідомих» Тарасом Шкітером.

Наскільки ефективно Романюк зі Шкітером будуть взаємодіяти з обласною радою та місцевими елітами загалом, покаже час. Можливо, перші критичні публікації — це спроба команди Палиці «поставити на місце» чи налякати тимчасового очільника ОВА. Або ж це частина кампанії, щоб не допустити його перепризначення із тимчасового виконувача обов’язків на посаду голови.

Ще одне питання щодо цих кадрових перестановок: чи отримає Волинь «місцевого» голову ОВА. Після років керівництва Юрія Погуляйка — вихідця із Луганщини, та Івана Рудницького — зі Львівщини, частина політиків хотіла б бачити волинянина на цій посаді. Проте насправді питання навіть не в місці народження, а у лояльності до тих чи інших інтересів.

Голова ОВА — це представник президента на Волині. У нашій області місцева вертикаль Володимира Зеленського не надто сильна. «Слуга народу» має тут єдиного мажоритарника В’ячеслава Рубльова, який насправді більш лояльний до команди Палиці, а не до ОП. Волинянин Валерій Стернійчук у Верховній Раді проявляє мінімум активності в області. «Слуга народу» у місцевих радах станом на 2026 рік давно поділена місцевими інтересами та ситуативними коаліціями, а партійні осередки часто проявляють активність лише на папері.

В таких умовах для Офісу Президента логічно призначити на посаду голови ОВА людину, яка буде мати менше прив’язок до місцевих еліт, бо серед них майже немає людей, лояльних до Зеленського. Саме тому навіть Івану Рудницькому довелося залучати до ролей місцевих заступників Тараса Шкітера — представника «Громадянського руху „Свідомі“», який має давні суперечки із командою Палиці, і Романа Романюка, місцева політична кар’єра якого постраждала через зміну влади у Луцьку.

Отож, за нинішніх умов ми можемо побачити на посаді майбутнього голови ОВА навіть волинянина, проте ця людина, ймовірно, буде віддалена від політичних сил, які контролюють ключові місцеві ради. Адже команді Зеленського зараз точно потрібна людина, яка дещо стримуватиме місцевих «феодалів».