Навчити дітей вчитися. Уроки успіху від міс Кейт

Усе почалося з того, що після шести років декрету вона не захотіла повертатися в бізнес. Любов до дітей спонукала зайнятися педагогікою. Оскільки Катерина знала англійську та німецьку, разом із чоловіком вирішили — вона буде репетиторкою.

Маркетингову кампанію розпочали з оголошень на підʼїздах. Ходили вдвох вечорами по 33-му та 40-му кварталах Луцька й клеїли їх. Надворі — серпень. Дзвінків чекали ближче до вересня, коли стартує навчальний рік, а з ним — домашні завдання й проблемні вечори для батьків. Збулося.

На першому уроці мама учениці запитала:

— А як до вас звертатися?

— Міс Кейт! — Катерина миттю пригадала свою елегантну й витончену вчительку англійської в школі, а ще Кейт Міддлтон, яка тоді була популярною.

Усім так сподобалося, що це звертання збереглося до сьогодні. Ба більше — воно стало її особистим брендом.

Та повернімося у 2011-й. Міс Кейт тоді від хати до хати по району їздила велосипедом, аж поки перестала все встигати. Пересіла на авто — не допомогло. Настав час орендувати власний простір. Із кожним роком більшала кількість учнів та квадратних метрів, зʼявилася команда. Так у 2018-му Катерина заснувала репетиторський центр «Мій успіх».

Сьогодні під її орудою майже 20 викладачів, які допомагають дітям опановувати іноземні мови, покращувати знання зі шкільних предметів та готуватися до іспитів. А ще — організовують літні табори в Україні та за кордоном, даючи учням поштовх виходити із зони комфорту і наживо спілкуватися з носіями мови.

Головна ж мета Міс Кейт та її освітнього простору — виховати успішних дітей. Розповідаємо, як підприємиця вибудувала цей бізнес, і як її вихованці вчаться досягати вершин.

«Скільки всього я маю, бо вони не мали тоді»

Якби ви сіли з Катериною за стіл переговорів чи навіть прийшли брати в неї інтерв’ю, вона, найімовірніше, випередила б вас запитаннями: «Звідки ви родом? Ким працювали ваші батьки? Яким було дитинство?».

Жінка впевнена: генетична пам’ять, яка нам дісталась від предків, має величезний вплив на наші теперішні рішення, вибори та життя загалом. Тому, намагаючись зрозуміти інших та розповідаючи про себе, вона часто звертається до коріння.

Катерина народилась та виросла у Нововолинську — місті на півночі Волині, яке постало в середині 20 століття із поселення для шахтарів та робітників вугільних копалень. Каже, успадкувала від батьків працелюбність. Тато був будівельником — одним з тих, хто зводив місто. Мама працювала на місцевій бавовнопрядильній фабриці.

— Тато збудував пологовий будинок у Нововолинську. І табір на Світязі — «Салют». Він говорив, що так після себе залишив слід. Я дуже пишалась, коли читала про нього статті у газеті «Радянська Волинь». Ще досі ми зберігаємо ці вирізки. І так мріяла, щоб про мене теж написали в газеті, — згадує.

Любов до англійської — з дитинства, від шкільної вчительки Софії Данилівни, яка своїм вишуканим стилем нагадувала їй принцесу Діану. А манерою викладання, суворою дисципліною і одночасно любовʼю до дітей спонукала ретельно готуватись до кожного уроку.

Після школи Катерина вступила на факультет іноземної філології у Волинський інститут економіки та менеджменту в Луцьку. Щоб дочка могла вчитися у приватному виші, батьки поїхали на заробітки в Італію. Так відкрили їй доступ до знань про бізнес та можливість стажувань за кордоном.

— Скільки всього я маю сьогодні завдяки тому, що тоді не мали вони. Ми справді стоїмо на плечах батьків, навіть якщо часто думаємо, що це лише наші зусилля, — роздумує жінка.

Каже, в її родині стільки нездійснених бажань цілих поколінь, які тепер втілює вона. Здобуває освіту в різних університетах — бо так не могли вони. Подорожує світом, якого вони не побачили. Здійснює свої мрії, навіть зовсім невеликі, як-от навчитися кататися на ковзанах. «Щоб потім моїм онукам не довелося», — сміється.

Мільйонер із вівсянкою на шарфику

Уже на другому курсі інституту Катерина поїхала на практику в Німеччину. Жила у родині німців та працювала перекладачкою у міжнародній фірмі Wemhöner Pressen, де виробляли обладнання для пресування та ламінування деревини. Там жінка перейняла європейський підхід до бізнесу, який хотіла привезти в Україну:

— Коли я познайомилася з власником підприємства, то дуже здивувалася. Мільйонер прийшов у старенькому піджачку й шарфику, на якому залишився слід від ранкової вівсянки. Але мене захопило інше: ми йшли виробництвом, де працювало кілька тисяч людей, і він знав кожного поіменно! «Як там твій син — склав іспити?», «Як твоя дружина, одужала після операції?» — запитував робітників, які траплялися на шляху. А я тільки й думала: «Ого!».

— Оця любов до людей мене дуже вразила! Він завжди казав: «Душа моєї фірми — це люди». Люди — найважливіше, що може бути в бізнесі. І коли я почала створювати власну справу, то успадкувала цей підхід, — розповідає жінка.

Катерині говорили: «Виходь заміж і залишайся за кордоном». На той час вона вже познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Тарасом, який жив у Луцьку. Каже, любов у всіх сенсах кликала її додому.

В Україні вона почала працювати перекладачкою у фірмі «Континіум», щоб «рятувати світ — допомагати усім доходити згоди в комунікації завдяки перекладу».

З часом зрозуміла, що хоче стати мамою. З чоловіком у них народилося двоє доньок — Христина та Белла. Шість років вона присвятила малечі: щоденні прогулянки, ігри, навчання. З материнством прийшло усвідомлення, що повертатися в бізнес вона не хоче, воліє працювати з дітьми.

Жінка опанувала принципи вальдорфської педагогіки — системи навчання, яка розвиває дитину через мистецтво, творчість та практичний досвід, відмовляючись від оцінок, стресу та раннього використання гаджетів.

І коли старша донька пішла у перший клас, а молодша в садочок, почала працювати репетиторкою з англійської та німецької мов.

— Я думала, що у нас з чоловіком буде девʼять дітей. І кожну нічку засинала з одною думкою, а він з іншою. Бог задовольнив мою потребу в багатодітній сімʼї по-іншому. У мене тепер їх ще більше — тільки не треба за ними прибирати, готувати, гуляти, — сміється міс Кейт.

Перші місяці роботи, згадує, про прибуток не йшлося. Чоловік запитував: «Як там твій бізнес — сходиться дебет з кредитом?». А вона відповідала тільки: «У тебе жінка вдома щаслива, що ще треба?».

Кількість учнів зростала, довелось орендувати простір, щоб не витрачати час на логістику — дорогу до кожного додому. Потім — будувати команду, яка б розділяла її цінності. Так у 2018 році на вулиці Олеся Гончара, 3-А у Луцьку зʼявився репетиторський центр «Мій успіх».

— Генетично я успадкувала переконання, що жінка — лише для натхнення чоловіка, народження дітей і створення домашнього затишку. І коли виходила за ці обмеження, ламала стереотипи, мені це дуже подобалося. Я відчула свою силу. Чоловік мною теж пишався. Було приємно бачити його очі — він дивився на мене по-новому, — згадує підприємиця.

Ковід, війна, «я не дам собі ради»

Коли після навчального року настало літо, міс Кейт, яка вже рахувала дебет з кредитом, задумалась, як не втратити темп. А тут ще й епідемія ковіду, карантин, ізоляція. Криза — для ризиків, подумала Катерина й організувала дитячий освітній табір на Світязі.

Так започаткувала щорічну традицію літніх таборів — «Успіх Camp» — на волинських озерах, а ще — за кордоном. Цьогоріч, наприклад, їздили в Італію у червні, а ще збирають декілька «змін» у Шацьку — у липні та серпні.

Під час кемпів діти навчаються (англійська, українська, логіка, уроки успіху). Але основний акцент тут — на дитинстві без гаджетів. Ранкові підйоми, руханки на природі, відпочинок біля води, дискотеки. Цей формат настільки «зайшов» вихованцям, що став бустом для збільшення команди, масштабування проєкту.

Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Катерина з командою вийшла на роботу також. Та чоловік наполягав на тому, щоб вони їхали у безпечне місце. Жінка з доньками подалася до Італії. А він — у військо.

«Мій успіх» працював онлайн. Командою прийняли рішення давати уроки безоплатно — щоб підтримати дітей та батьків, багато з яких теж вимушено емігрували. Так тривало приблизно два тижні — почали телефонувати батьки й наполягати на тому, що хочуть платити за заняття.

— Це було дуже щемко. Ми побачили, яке середовище підтримки створили і як спільні цінності обʼєднують наших викладачів із батьками, — коментує жінка.

У травні 2022 року на Луганщині загинув чоловік Катерини — Тарас Томашевич. На той час вона з доньками перебувала у Великій Британії. Поки дівчата навчалися в місцевій школі, Катерина викладала в державному закладі, паралельно продовжуючи дистанційно керувати репетиторським центром.

— Деякі мами й тати наших учнів тоді вийшли зі спільного чату, бо думали: загинув чоловік, я не повернуся в Україну, не дам собі ради і закрию бізнес. Та більшість родин залишилася. Колектив сказав: «Як би важко не було, ми працюватимемо». І це було дуже цінно, — згадує Катерина.

Жінка занурилася в роботу. Через двогодинну різницю в часі вона прокидалася о шостій ранку, щоб о восьмій за київським часом уже проводити збори з командою. Стала опорою для доньок та батьків з обох родин. На диво, бізнес почав набирати обертів. Зросла команда. Міс Кейт прийняла рішення повертатися в Луцьк. А з нею схотіли й доньки.

— Мене понесло. Я хотіла більше віддавати. Почала консультувати жінок — маючи успішний прибутковий бізнес, я можу цього навчати. Я стала сильнішою, коли почала опиратись лише на себе, — ділиться підприємиця.

Подружити дітей з батьками

Доньки Катерини — Христина й Белла — чи не головні рушії створення проєкту «Мій успіх». Одного вечора міс Кейт, яка успішно навчала інших дітей, ніяк не могла пояснити Present Simple своїм. Вона зрозуміла — для дочок вона найперше мама, а не вчителька. І замість того, щоб «мучити» себе і їх, записала до репетиторки у власному просторі. Так через навчання доньок підприємиці в «Мій успіх» зʼявилися викладачі математики, української мови та інших предметів.

Тому ще одне завдання, яке керівниця ставить перед своєю школою — подружити дітей із батьками. «Ви не мусите знати і вміти пояснити своїй дитині все зі шкільної програми — ми зробимо це за вас! І домашнє завдання підготуємо — усвідомлено й ефективно», — говорить вона сімʼям.

— Я всім татам і мамам рекомендую: краще заплатіть репетитору і майте з дітьми спокійні гарні стосунки, бо потім ви їх не купите в «Там-тамі», — ділиться міс Кейт.

Жінка наголошує, що рішення, які вона приймає у роботі та особистому житті, так само впливають на доньок.

— Був період, коли дівчата не хотіли вчитися. Уявіть, така зіркова вчителька, а в її доньок трійки з англійської. Ну як? Тоді я отримала рекомендацію: якщо ти хочеш, щоб твої учні, діти чи колектив прогресували — ти маєш це робити сама. Знову я?! І пішла навчатися. Протягом наступних декількох місяців діти прийшли до мене самі зі словами, що хочуть додаткові уроки, — розповідає Катерина.

«Дітям треба давати вибір з трьох років»

Сьогодні міс Кейт не викладає іноземних мов. «Може, якби в добі було більше годин», — жартує. Але на заняття до неї потрапити можна — у репетиторському центрі вона дає уроки успіху.

Проте Катерина зазначає, що цього навчають усі педагоги її команди. На уроках англійської, математики чи історії вони допомагають дітям розвивати індивідуальність, вірити у власні сили й не порівнювати себе з іншими. Тут виховують сміливість вільно висловлювати думки, не боятись критики та відкривати таланти, які є в кожного.

Усі уроки починаються із щоденника вдячності, де учні записують, за що і кому вони дякують сьогодні.

А ще вихованців навчають приймати рішення і брати за них відповідальність. Починають з малого: «З чого ми сьогодні почнемо урок — читання чи письма?».

— Дітям треба давати вибір з трьох років. Почніть зі штанів, в яких вони підуть в садок. Якщо у 7 років дитина не знає, що їй подобається, у 17 вона не знатиме, куди вступати, а у 27 — що взагалі робити зі своїм життям, — вважає міс Кейт.

Якби у державних школах любили дітей за те, якими вони є, репетиторських центрів було б набагато менше, вважає підприємиця. Та наголошує, що їхня любов — не про вседозволеність, бо вона руйнує дітей. А сувора — з взаємною повагою та вимогами до команди, батьків і вихованців.

— Зі свого боку вимагаємо, щоб діти приходили на заняття вчасно, не пропускали уроків, а батьки дотримувались термінів оплати. Це — також одна з причин, чому нам вдається показувати хороші результати і в успіхах дітей, і у наших власних, — коментує засновниця центру.

Батьки помічають зміни: «Підтягнули англійську й почали підтягувати всі предмети у школі!» — часто чують у центрі. Мами й тати дітей, що нещодавно прийшли у «Мій успіх» також чують від них: «Я відчув/-ла, що я не тупий/-а». Із цим стереотипом, який, на жаль, досі прищеплюють в школах, і бореться колектив.

— Ми вчимо дітей вчитися. Навіть не думала, що будемо це робити… І байдуже, які в них оцінки. Головне, щоб вони усвідомили, що вони самодостатні й талановиті у всьому: чи то англійська, чи то математика, — ділиться Катерина.