Я відчуваю, що Україна на транзиті

Дисклеймер: ми розмовляли англійською мовою, тож усі цитати Далі є авторським перекладом.

Далі́ Брієдіс (Dahli Briedis) — австралійка родом із Мельбурна. Їй 42 роки. Вона любить науку й математику, попмузику й віднедавна українську мову. Вивчала природничі науки в Університеті Монаша. Проте під час навчання на бакалавраті їй запала в серце математика, і згодом Далі стала вчителькою математики в старшій школі.

Цієї весни (2024) Далі приїхала в Луцьк вже вдруге. Торік вона досліджувала Україну та подорожувала зі своїми новими друзями до різних міст і містечок: Львів, Хмельницький, Чернігів, Краматорськ, Київ. Сподобалося настільки, що вирішила приїхати вдруге, вже надовше.

Про своє рішення навідатися до України вперше Далі каже так: «Я пам’ятаю, що дивилася кліп якоїсь дуже емоційної української пісні й була трошки в стані афекту від цього. Тоді відразу й вирішила, що хочу приїхати.

Звісно, я запитувала перед поїздкою, чи тут безпечно, й журналісти-іноземці, які їздили в Україну, сказали, що безпечно. Тому я подумала, що це можливо».

Цьогоріч Далі приїхала не лише мандрувати, а й вивчати українську мову на курсах львівського університету. Навчання розпочнеться восени. Робочий графік Далі також змінила під нове середовище. Відтепер вона не вчителює у школі, а працює онлайн-репетиторкою:

«Зранку за київським часом, коли в Австралії вечір, я маю кілька годин роботи, а по обіді — у мене весь день вільний для пригод. Зі школи звільнилася, бо була не згідна з керівництвом в певних аспектах, на які не мала впливу».

Відвідати Луцьк жінці порекомендував її друг, лучанин та веброзробник Андрій Приймачук. Андрій розповів, що познайомився з Далі в додатку для взаємного вивчення мов Tandem. Андрій вивчав англійську, а Далі — українську.

Згодом він дізнався, що Далі фанатіє від України та в захваті від наших людей. За кілька місяців австралійка шокувала його тим, що вирішила приїхати в Україну у 2023 році. Згодом Далі відвідала Луцьк на запрошення Андрія. Ходили на екскурсії містом, були у замку, сплавлялися на сапах, їздили у Маневичі, гуляли біля місцевої в’язниці. Андрій хотів показати Далі, що існують не лише великі міста.

З тієї першої поїздки до Луцька Далі запам’ятала приязність лучан, замок Любарта, гарно перекладені англійською гіди в музейному просторі «Окольного замку» та парк 900-річчя. Останній їй сподобався своєю незайманістю і простотою значно більше, ніж парк імені Лесі Українки. Також Далі запримітила пана Ігоря, зятя скульптора Миколи Голованя, який, як виявилося, фан австралійського рок-гурту AC/DC та Австралії.

Собаки, коти й діти

Далі дуже любить тварин і ласкава до кожного пухнастика. Під час розмови бездомні пси час від часу ходили за нами, лащилися до австралійки. Один навіть дружньо намагався облизати її щоку, коли Далі робила селфі. Це був дуже великий, відгодований пес.

«Так шкода песика. Але я помітила, що в Луцьку дуже багато нічийних собак. Просто місто безпритульних псів і спокою. Тут дуже затишно, і я почуваюся в безпеці. Якщо не брати до уваги шалених українських водіїв. Якщо я помру в Україні, то від того, що мене зіб’є машина».

Удома на Далі чекають двоє дітей та двоє котів.

«Я покинула все і приїхала в Україну. Роботу, дітей. Сину 10 років — він залишився з батьком. Донька вступила цьогоріч на бакалаврат — їй 18, вона вже доросла. Із сином зідзвонюємося регулярно, тому ми не втрачаємо зв’язок. А старша донька не те щоб мала багато часу — пише, коли потрібно пожалітися на щось».

Про котів Далі розповідає з особливою усмішкою як і, власне, майже про все. Їх у неї двійко, Ґрей та Бреді. Ґрей, тому що сіренький, Бреді названий на честь одного з її улюблених подкастерів. Жінка показує нам їхнє фото:

«Вони обожнюють обійматися і спати так разом, це дуууже мило (протяжне soo cute)».

Реакція рідних та латвійське походження

Коли рідні дізналися, що Далі їде, то діти поставилися до цього з розуміннями, а батьки, звісно, хвилювалися.

«Мама одразу прийняла мій вибір. Вона психолог, тож знала, що для мене краще. І що я все одно зроблю по-своєму. А батько, навпаки, не хотів, щоб я їхала. Але він мовчки прийняв мій вибір».

До речі, культура спілкування з батьками в Австралії відрізняється від української. Далі була здивована, що в Україні часто телефонують своїм батькам.

«В Україні точно є певна культура сім’ї. Сім’я — дуже важлива. Таке враження, що тут люди телефонують своїм мамам кожного вечора. В Австралії таке рідше трапляється. Коли я переїхала в інше місто на рік, я розмовляла з мамою, можливо, двічі. Ми не дуже цікавимося своїм походженням. Я теж ним не надто цікавлюся. Людина — це те, ким вона є зараз, а походження — це генетика».

Коли Далі мислить про походження і генетику, то розповідає й про свій латвійський родовід по батьковій лінії. Її дідусь з бабусею були емігрантами з Латвії. Через те, що її тато мав не дуже хороші стосунки з батьками й бунтував проти свого походження, у житті Далі залишилося не надто багато відголосків далекої країни на березі Балтійського моря.

«Я бачила латвійські елементи у помешканні бабусі й дідуся, коли навідувалася до них. Але зв’язок з цією країною не відчуваю. З іншого боку, я зараз ліпше розумію дідуся з бабусею і їхній вибір емігрувати. Дідусь воював на боці нацистів у Другій світовій війні, бо він бачив їх меншим злом у порівнянні з Росією. І я завжди думала, чому бабуся й дідусь так ненавиділи Росію. Тепер зрозуміла».

Чому Україна

Європа не так цікавить Далі, як Україна. До російсько-української повномасштабної війни Далі не відвідувала євразійський континент і мало що чула про Україну, — хіба що розповідала учням про Чорнобиль на уроках. Але після лютого 2022 року Далі надихнули українці та їхня боротьба, тому вона почала цікавитися українською культурою і мовою. Та понад усе Далі зачепили люди, які не переймаються дурницями.

«Не важливо, де ти — важливо, з ким ти і як почуваєшся. Зараз в Україні я проживаю найкращі роки мого життя. Я почуваю себе надзвичайно вільною. Тут менше правил. Звісно, через це виникає корупція і ще певні нюанси, але мені дуже подобається дух людей тут. Зі мною вони дуже щирі.

Часто люди кажуть мені, що я хоробра, що наважилася на подорож до України. Але я не маю нічого спільного з хоробрістю. Я просто відчула, що хочу потрапити сюди, й реалізувала своє бажання.

Люди тут не так переймаються якимись дурницями й дрібницями. В Австралії я втомилася від балачок, які іншим здавалися дуже важливими, а для мене були беззмістовними. Як-от розмови про вибір типу деревини для дитячого ліжка чи колір стін у кімнаті».

Мова: найважче вимовити «Хре-ща-тик»

До початку вивчення української Далі не вчила жодних іноземних мов. Лише італійську кілька років у школі. Але тоді італійська здавалася непотрібною.

«Ми рідко подорожуємо кудись з Австралії. До того ж я не маю особливих здібностей до вивчення мов. Однак мені дуже подобається систематизувати процес вивчення української — малювати таблички з відмінюванням, шукати певну логіку в мові».

Вивчати українську Далі розпочала за кілька місяців після початку війни. Але не одразу. Спершу лише в Duolingo. Згодом, на вебфорумі Reddit, знайшла репетиторку з Полтави, яка якраз шукала там роботу.

Зараз Далі розуміє лише окремі слова в мовленнєвому потоці, може прочитати написи на вивісках. Але прагне розуміти загалом, про що йдеться в розмові, й могти висловитися на прості теми.

Також Далі обожнює український поп, наприклад виконавців та виконавиць Wellboy, Kalush, Jerry Heil, YAKTAK, KOLA. На її сторінці в інстаграмі можна натрапити на відео reels у стилі get ready with me  під «…білі-білі-білі троянди». Далі не просто зробила макіяж на камеру, а й одягнула патріотичну футболку з написом Ukraine 1991, прогорнула новини в телеграмі зі сповіщеннями повітряних тривог та долучалася до проукраїнського мітингу в Мельбурні.

Фасад обдертий — але всередині працює

Основною відмінністю між українськими та австралійськими містами Далі визначила неохайний вигляд міст. Спершу її лякали українські передмістя, але згодом звикла, адже все залежить від контексту.

За її словами, подібний вигляд вулиці, як на окраїнах Києва чи Луцька, насторожив би її в Австралії: там точно були б розкидані пляшки з-під алкоголю, а поруч наркозалежні та просто небезпечні люди. Але з часом жінка звикла, що ця «картина» в Україні не означає того ж самого, що означала б в Австралії.

«Як людина, що приїхала з багатої країни, я була шокована вашими сірими хрущовками. Але коли поглянути, що відбувається всередині тих будівель, — звичайні люди живуть своє звичайне життя. В Україні — вигляд фасаду не підтримується належно. Але те, що всередині — функціонує, люди ходять на роботу, навчаються, усе йде своїм ходом. Люди роблять все те ж, що і я б робила в Австралії. Лишень виглядає це не так привабливо».

Київ як Мельбурн, або Чому війна в Україні ближча, ніж в Сирії

Україна така ж, як і Австралія. Принаймні для Далі. Вона говорить про це і вперше п’є оранж-каву в одній із таких хіпстерських кав’ярень, які їй дуже сподобалися. Кава з апельсиновим соком її здивувала, але смакувала гарно.

«Ці кав’ярні, неймовірна архітектура… Особливо мене захопив Київ зі своїми висотками й хіпстерськими кав’ярнями. Коли сиджу і п’ю каву тут, я розумію, що люди в Австралії роблять те ж саме. Спосіб життя українця може не надто відрізнятися від мого. Ми дуже схожі».

Саме ця схожість і робить українця ближчим до пересічного австралійця. Період початку повномасштабної війни в Україні за рівнем медійного висвітлення Далі порівнює з початком епідемії коронавірусу. Кожен австралієць мусив знати про війну. Особливо популярним в Австралії був Володимир Зеленський. Тоді, як до прикладу, через погане медійне висвітлення і нерозуміння контексту війна в Сирії, на думку Далі, здавалася чимось далеким і незрозумілим. Однак нині, каже вона, рівень інформування про війну в Україні скорочується.

«Про Україну зараз, і справді, говорять менше. Новини пишуть лише про щось нове, а війна в Україні — вже не нова. Усі про це знають. Багато смерті й розруха — це не нова інформація. Це стається часто.

Але коли ти слухаєш і бачиш це на власні очі, це сприймається інакше. Коли я бачу на свої очі розбомблені будівлі, як от готель «Україна» в Чернігові, це значно більше впливає на мене, ніж картинка в соцмережах».

Рефлексії про війну

Потяги — це місце, де часто трапляються дивні речі чи непересічні сусіди. Далі також не оминули ці пригоди. То вона їхала разом з військовими, з якими забалакалась за допомогою гугл-перекладача, і вони навіть їй пропонували чарочку з коричневим алкоголем (швидше за все з коньяком), то навколо неї було багато пасажирів з собачками у потязі з Польщі на Львів.

Але одна поїздка їй запам’яталася найбільше. Якось Далі зустріла в потязі українку, яка їхала до своїх друзів-військових у прифронтовий Краматорськ. Далі майже без вагань поїхала. Вирішила, що за дві ночі нічого не станеться.

«Ми зустрілися з її другом, який мав кілька вільних днів. Він нас повозив довкола, завіз до будинку, де перебував його підрозділ. Він нас також відвіз в інший населений пункт, на якийсь пагорб, де раніше велися активні бойові дії й було пряме зіткнення українців з росіянами: вони були за 100 метрів одне від одного. І вели перестрілку через річку.

Також ми їздили подивитися у, напевно, село, де всі будівлі були зруйновані, підірваний міст. Те, як військовий розповідав нам історії з тих місць, було захопливо… Мене емоційно захищає те, що я не знаю особисто людей зі Сходу або військових. Я трохи відсторонена, бо це не моя земля, яку руйнують».

Війна й Австралія. Переосмислення

В Австралії у кожному місті є меморіали пам’яті чи могила невідомому солдату. Але тільки після приїзду в Україну Далі зрозуміла, що війна може застати людину зненацька. До моменту, коли Далі побувала на виставці про російсько-українську війну (в Національному музеї історії України у Другій світовій війні — mm), вона бачила лише артефакти з воєн, які відбулися до її народження.

«Я спостерігаю історію в процесі творення. Світ відрізняється від того, яким я собі його уявляла. Те, що здавалося неможливим, нині є цілком реальним, на жаль. Зараз я більше поважаю й австралійських захисників, наприклад воїнів Першої світової війни з АНЗАКу . Тепер я ліпше розумію важливість захисту своєї країни, і те, чому уряд витрачає кошти на оборону, навіть не маючи явної загрози».

На транзиті

«Я відчуваю, що Україна на транзиті зараз. Багато що змінюється саме через війну, війна — це спосіб відійти від совєцької спадщини. Я бачила скульптуру „Батьківщина-мати“ уже після встановлення герба на ній, і мені дуже сподобалося. Я почувалася просто неймовірно поруч, бо вона така величезна. Хоча я розумію, що це радянський бруталізм і всяке таке».

Як сказала Далі, Україна нині у процесі побудови та перебудови. Ми досі знаходимося на транзиті. Як і Далі, яка тут на транзиті свого життєвого пошуку. Тому Україна їй так резонує.