Повернення «Фронтери». Елла Яцута про те, як бути своїм серед своїх

Під мурами Окольного замку очікуємо перфоменс. Музику. Точно знайдеться привід зажуритися, але й, напевне, буде нагода щиро усміхнутися. Побачити своїх. Відчути їх і навіть залишити частинку собі. Усе це про 4 Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» з вуст засновниці однойменної літературної платформи Елли Яцути.

Забрати мистецтво — а що залишиться?

— Дозволю собі провокацію, аби одразу розставити крапки. Чому мистецтво взагалі важливе під час війни?

— Якщо ми говоримо про людину та її почуття, то часто література або інші види мистецтва допомагають зрозуміти і втриматися ментально. Кожен із нас шукає якісь свої варіанти, як переживати все, що відбувається. Я, зокрема, саме в текстах часто знаходила відповіді, які не могла віднайти у реальному житті. З іншого боку література, чи занурення в інший вид мистецтва, є ескапізмом, можливістю втекти, перемкнутися. І це теж нормально. До речі, саме після повномасштабного вторгнення, переживаючи сильні емоції, я почала більше розуміти саме поезію; досі мені ближчою була проза.

Якщо ми говоримо про мистецтво не в культурологічному аспекті, а в суспільно-політичному, дипломатичному, то література стає інструментом, аби говорити про себе.

Коли ми починаємо пояснювати, чим українці відрізняються від росіян або від будь-якої іншої нації, то культура і мистецтво є невід’ємними в цьому контексті. Отим, про що ми говоримо, коли хочемо хапатися за щось, що нас надихає і дає сили боротися. Ми чіпляємося за досягнення, людей, за те, що нас прославило. І дуже часто мистецтво є тією зачіпкою.

Чому така велика увага до Євробачення? Коли переміг гурт «Калуш», то це була не лише політична історія, аби сказати про «Азовсталь» (що теж важливо), але також це була хвиля натхнення для великої кількості людей, які відчули підтримку. Відчули, що така перемога можлива. І, ймовірно, вона конвертується потім у перемогу на фронті.

Насправді, мистецтво присутнє в усіх абсолютно сферах життя. Навіть там, де видається, що його немає. Забрати його — а що тоді лишиться?

— Інститут книги публікував дані, що українці почали більше читати у повномасштабну війну. Читати українською. Як, на твою думку, змінилася роль книги для українців?

— Не буду суперечити статистиці: справді відчутний інтерес до української книжки і не тільки про книжку йдеться. Та ж сама ситуація з театром чи музикою. І це ще раз підтверджує, наскільки важлива культура. Після 2022 року люди цього потребували, ринули у книжки, підтримуючи своє, черпали свою силу звідти.

Наші емоції, досвід, історія, спогади — все зафіксовано там. Коли хочеш розібратися в якійсь темі глибше, все одно звертаєшся до різних текстів. І в цьому контексті, «Фронтера» — це теж не лише про художні тексти.

Наша ідея — донести думку, що тексти, книжки оточують нас з усіх сторін. Ви можете читати Йогансена , науково-популярну літературу, історико-публіцистичну чи будь-яку іншу і це не применшує вас як читача. Питання в тому, що в книжках ви знаходите те, що потрібно вам конкретно. Люди, які кажуть, що вони не читають, насправді мене дивують. Бо я чітко переконана, що для будь-якої людини можна підібрати текст, який їй буде цікавим.

— На твою думку, українською мовою уже є тексти у жанрах для кожного смаку?

— Значно більше, ніж кілька років тому. Рівень книжкового ринку України сильно піднявся. Видавництва розвиваються. Після того, як російська книжка пішла з українського ринку, відбувся рух, і досить стрімкий. Насправді видавцями вже не так просто знайти популярний текст на американську чи європейському ринках, якого б уже не перекладали, або щодо якого б вже не домовлялися кілька видавництв. Це означає, що ми активно перекладаємо, видаємо, при тім — якісно.

Звісно, через війну купівельна спроможність людей падає, а ціни на книжки ростуть. Тут багато факторів: вартість паперу, спеціалісти галузі воюють, автори, перекладачі, менеджери воюють. У певній перспективі це може теж мати свій негативний відбиток на сферу.

Час на допомогу у малому минув

— Не так давно ти повернулася із туру з письменником Максом Кідруком. Поїздка мала дві мети: промоція книги «Нові Темні Віки. Колонія» і збір коштів для Сил оборони. Як тобі чується ота публіка, яка за кордоном, з якою доводилося спілкуватися. Чи є відчуття, що війна втомила Західну Європу?

— Мушу сказати, що у 90% випадках на заходи до нас приходили українці. Вони намагаються допомагати Україні. Але тут треба робити величезну похибку, адже це аудиторія Макса Кідрука, людей з певним рівнем свідомості, позицією. Неправильно говорити про решту, можливо, і справді хтось живе суто своїм життям. Стосовно іноземців — тут інша історія. Турів з Максом було два: восени 2023 року та навесні 2024. І вони дуже показові.

Саме ці тури мене наштовхнули на перезавантаження «Фронтери» взагалі як проєкту. У 2023 році, коли ми спілкувалися з іноземцями щодо організації заходів, було легше домовитися про оренду приміщення за пільговою ціною або безоплатно, про рекламу. Йшли на поступки, коли ми пояснювали, що веземо українську книжку українського автора, і прийдуть українці. Коли ми говоримо про весну 24-го — тобто насправді минула лише зима між цими двома подіями — ситуація була кардинально іншою. Ми стикнулися з великою кількістю труднощів, пов’язаних з організацією. На поступки йшли менше, допомоги було менше.

Умовно, час на таку допомогу Україні в таких от маленьких речах вийшов. І це все впливає. Тут є ще один важливий аспект: восени ми їздили до Німеччини, Австрії, Польщі, куди часто приїжджають українські автори, музиканти, загалом — митці. А навесні 24-го — це були Іспанія, Франція, Португалія, країни Скандинавії, куди приїжджають українські автори значно рідше. Це говорить про те, що з цими країнами дуже мало працюють: для них не зрозуміло, чого ми до них їдемо. Натомість пальці росіянської пропаганди — вони там відчутні.

— Тобто ви відчули брак культурної дипломатії?

— Ми зрозуміли, що працювати треба більше для закордонної публіки. Їм треба показувати, які ми, хто наші автори, які в нас є книжки.

Росіянам дуже гарно вдається навішувати своє бачення. Тому на «Фронтері» ми очікуємо на іноземних авторів. Хочемо налагодити постійну співпрацю із-за кордону, тому що повинні показувати реальну Україну. І для нас література є інструментом для цього діалогу.

Література була потрібна, аби заземлитися

— У програмі заявлені гості з Іспанії, Португалії, Польщі, Франції. Як іноземці сприйняли пропозицію і які мали перестороги, що їдуть до країни, де триває війна?

— До нас погодилися приїхати якраз ті, які мають певні зв’язки з Україною. Дехто на запрошення не відгукнувся. Пояснень ми не знаємо.

Ті, хто до нас приїдуть, в основному вже писали про Україну. До прикладу, в нас є авторка з Португалії Ана Франса, яка написала книжку про Україну, про війну. Ми в очікуванні цієї розмови, бо цікаво дізнатися, як люди, які не проживали в Україні, які мало дотичні до культури, черпали інформацію, якими джерелами послуговуються. Буде також авторка з Іспанії Марія Сеновійя, яка проживає зараз в Україні, вона була у гарячих точках. Тобто ми намагалися поєднати авторів, які пишуть про Україну, але працюють у різних жанрах. Це знову повернення до теми, що нам важливо говорити про тексти, не лише про книжки.

— Останній фестиваль «Фронтери» був восени 2020 року. Вже тоді, на початку 2021-го, ви анонсували про зміну формату, але так і не стартували. Що трапилося з командою, планами, окрім початку гострої стадії війни?

— Ми планували провести фестиваль у червні 21-го, змінивши осінній формат на літній. Але пів року — то надто мало, бо деяких авторів треба запрошувати орієнтовно за рік, потрібно було спланувати фінансування, промоцію. Тому ми ухвалили рішення провести фестиваль у червні 22-го року. Але не сталося. Повністю нікуди ми не зникли, проводили невеликі окремі презентації. Майже усі вони мали благодійний характер, скеровували кошти на АНГАР .

До слова, тоді, я як організаторка відчувала величезну віддачу аудиторії. Людей було небагато, 50-80 осіб, але їм тоді були так потрібні оці розмови. Література була потрібна, аби заземлитися, знайти якусь опору. Це були камерні заходи у «Культурному укриті». Далі ми зробили перерву у діяльності на пів року, бо не мали відповіді на питання, для чого ми все робимо. Говорити лише про популяризацію української літератури — на той момент видавалося замало. А якщо не гориш тою справою, доцільніше взяти паузу.

У громадському секторі дуже важливо робити проєкти, в яких є чітке розуміння навіщо. Тоді в них вкладаєш все. І оце розуміння навіщо до мене прийшло після туру з Максом Кідруком, коли я на собі відчула зменшення уваги до України.

— Чи плануєте ви запрошувати іноземні медіа, аби якісніше розповідати на закордонну публіку?

— Ми ввели величезну кількість перемовин. Приїдуть двоє португальців, поляк, чекаємо відповідей від французьких журналістів. Для них ми готуємо окремі заходи, аби показати, як працює культура України в час війни. Їм це важко зрозуміти, що в Україні театри, письменники, музиканти не живуть в своєму окремому світі, де творять прекрасне. Вони це поєднують з волонтерством, військовою справою і ще з чимось.

Анонсую, що сам фестиваль — це тільки перший великий проєкт цього року, але не останній.

Карпа додасть лайфстайлу, Чирков — усмішок

— Якщо відійти від серйозних тем дискусій і місії самої «Фронтери», чого можна очікувати на фестивалі ще?

— Звісно, якби усі 18 подій були би дискусіями, то ми би всіх втомили. Тому вирішили поєднати кілька напрямків. Наприклад, Ірена Карпа буде говорити про інформаційну війну у Франції, адже вона на цьому знається. Але буде і розмова з нею про життя і літературу, а Карпа чудово поєднує лайфстайл з серйозними темами.

Приїде також Євгенія Кузнецова, яку чимало читачів обожнюють. Вона живе в Іспанії, і це буде її друга зустріч як авторки в Україні. З новинок я звернула би увагу на книжку Марічки Паплоускайте  «Потяг пробуває за розкладом. Історії людей і залізниці». Це серія репортажів, які написала авторка, розмовляючи з працівниками Укрзалізниці. Вона проїхала 8000 км потягом, була присутня під час одного з обстрілів вокзалу у Херсоні. Як на мене, це дуже важливий текст, рекомендую його усім почитати і послухати, як вона з ним працювала.

— До програми ви додали стендап, чого раніше не було. Чим керувалися?

— Так, ми хочемо більше працювати з різними форматами: стендапом, театром, музикою. Працювати на кроссотеральності — це цікаво. Цьогорічний успіх МУР  цьому свідчення. Такі проєкти допомагають збільшити аудиторію, показати різний формат, демонструють, що книжки читають не лише якісь шаблонні читачі. Аудиторія різна, їх захоплення, професії, зовнішність. У цьому контексті комік Сергій Чирков прекрасно підходить під формат фестивалю. Він жартує про культуру, веде літературний подкаст «Запах слова»з Євгенієм Стасіневичем .

Коли робиш великі проєкти — важлива спільнота

— Ви переїхали в Окольний замок. Це класне місце, але чи немає у вас остраху, що ви, наче заховаєтеся під тими мурами подалі від людей, до такого свого невеличкого товариства, де прийдуть всі свої.

— Це змога трішки створити відчуття оцієї окремішності. Тобто ми не закриті від людей. Спеціально ставили ціну квитка на низькому рівні, щоб більше охочих могли пройти. Водночас було бажання створити захід, аби було відчуття себе серед своїх, а не постійно загубленим у натовпі або між вулицями. Тому я сподіваюсь, що це, навпаки, працюватиме на те, аби створити потрібну атмосферу.

— Хто ваша команда?

— Наша спільнота зазнала змін, з’явилися нові люди. Вони прийшли з новою енергією, думками, що мене страшенно тішить. У нас у команді є не лише лучани: колега переїхала з Чернігова, є учасник «Фронтери» із Києва, який наповну включився в роботу. «Маленька» лучанка в мені тішиться, що ми приваблюємо креативних людей до нашого міста, і мені хочеться, щоб Луцьк був таким місцем тяжіння для творчих людей і для людей проактивних. Цього року у нас класна співпраця з агенцією FeelGood. Це дозволило повністю сфокусуватися на сенсовій історії, на партнерах, комунікаціях, роботою з авторами. Натомість вони на себе взяли оснащення локації, технічну частину, боротьбу зі спекою, ideil. взяв на себе візуальну частину. Це ще раз підтверджує, що коли робиш великі проєкти, треба кооперуватися з іншими. Класно, що нас партнером виступив «Алгоритм дій». Невідомо, чи щось вдалося би би без них усіх.

— Ви анонсуєте, що частину коштів спрямуєте на Сили оборони. У якому форматі це буде?

— Ми не скеровуємо кошти з продажу квитків, це насправді невелика сума, і вона піде до бюджету фестивалю. Вирішили залучити до дійства партнерський бізнес Луцька, аби разом з ними акумулювати гроші. Підприємці, місцеві бренди спеціально під «Фронтеру» готують ексклюзивну продукцію, яку вони будуть продавати. Її можна буде купити тільки на фестивалі. Ось цей весь прибуток повністю піде для Сил оборони. Звісно, плануємо додаткові акції для збору коштів та аукціон.

Читати — це набиратися мудрості

— Попри зайнятість, ти очевидно знаходиш час на книги. Що ти читаєш зараз?

— Це книжка луцької авторки Вікторії Климчук-Длугач «Невинна».

— На початку розмови ти зазначила, що знаходила в літературі відповіді на питання і про те, що і чому відбувається. Порадь, що почитати, аби зрозуміти це, аби пережити ці бентежні часи?

— У війну мені особливо відгукнулися тексти Ірини Цілик. Я, нарешті, зрозуміла її поетичні збірки. Допомогли тексти Артема Чеха, вірші Катерини Калитко.

Але я не готова назвати книжки-рецепти, які подіють на кожного, тому що мені допоміг загальнопрочитаний досвід. Завдяки художній літературі, отим всім прочитаним текстам, вдалося краще розуміти людей, розвинути емпатію, вони навчили передбачити якісь наступні кроки або поведінку. І часто це допомагає довіритися комусь, знайти своїх серед суцільних ворогів, союзників, порозуміння, правильно підібрати слова. Як би це не звучало, але коли багато читаєш, то набираєшся мудрості. Як можна впоратися з повномасштабним вторгненням, якщо ти раніше цього досвіду не мав? Підібрати патерн поведінки? Але згадуєш вчинки героїв з книжок, підсвідомо обираєш якийсь свій маршрут. Мабуть, тому мені відгукнулася ідея щось робити, боротися у лютому 2022-го, а не відступити.

Купити квитки на фестиваль «Фронтера» можна за 300-500 гривень.