«Ми лише почали позбуватися російського продукту». Розмова із СЕО школи творчого та професійного письма

Говоримо із Марією Придьмою, СЕО платформи Litosvita та Cultosvita, про те, чому дорослі люди вчаться письму, чи вистачає нам українських книг та що потрібно, аби якісної літератури було більше.

Розмова відбулася в рамках фестивалю «Фронтера». Фестиваль відбувся за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Посольства Іспанії в Україні, Фундації ЗМІN та сприяння Луцької міської ради.

Стратегічний партнер — платформа «Алгоритм дій». Діджитал-партнер — ideil.

Благодійний партнер — фонд «Повернись живим». У межах партнерства тривав збір коштів на потреби бригади «Любарт».

Навчання письменницькому ремеслу

— У моєму розумінні видання книги складається з трьох стовпів: автор, видавець та дистриб’ютор. Де в цьому ланцюжку Litosvita?

— Litosvita може підключатися на багатьох етапах і бути допоміжною. Якщо ми говоримо про авторів, основним стовпом нашої діяльності є творче письмо. Ми навчаємо письменницької майстерності, як би це дивно не звучало, але цьому дійсно можна навчити: дати певні дороговкази, дати базу, за якою автор може написати текст. В Litosvita зараз є більше ніж 40 програм. Основні напрямки — це письменницька майстерність, журналістика, редагування, робота з ілюстративними матеріалами та книжковий бізнес.

Навчання автора відбувається через курси з письменницької майстерності та допомогою з бета-рідингом. У нас є велика річна програма письменницької майстерності, де людина з будь-яким досвідом може прийти і від ідеї — працюючи! — написати рукопис, який в кінці програми ми допомагаємо підчити видавцю. У результаті автор отримує готовий текст, який може пройти таку адвокацію і дійти до видавця.

Крім того, у нас є курси, цікаві для видавців, наприклад, про піар, редагування, коректуру і верстку. Видавництва дуже часто відправляють туди своїх працівників. Є навіть приклади, де люди дійсно з інших професій приходили, проходили наші курси і ставали редакторами. Також ми навчаємо дистрибуції: розумінню того, як працює ринок, як продаються і піаряться книжки. Це теж може бути цікаво автору, видавцям і усьому книжковому ринку.

— Дуже часто лунають думки, що письменництву неможливо навчити…

— Це дуже розповсюджена думка, що письменництву не можливо навчити, що це має бути поцілована Богом людина, або це про талант. Ми не виключаємо питання таланту, але питання все ж таки у роботі над текстом, розумінні, як він формується, як працювати з римами, метафорами, як сформувати структуру тексту та наповнювати його. В річній програмі в кожного з учасників є власний ментор і понад п’ять індивідуальних консультацій, де ментор повністю розбирає цей текст, курує його і допомагає цьому тексту стати повноцінним рукописом. Для нас важливий цей конект із видавцями. Ми намагаємося дуже серйозно підходити до вибору текстів, учасники проходять бета-рідинги, консультації, спілкування зі спільнотою. Така оптика з різних сторін допомагає цьому тексту статися як книзі.

Від короткої прози до першої виданої книги

— Чи правильно я розумію, що для багатьох видавців ви є своєрідним гарантом того, що рукопис вартий розгляду?

— Я дуже сподіваюсь, що так дійсно є. З нами співпрацюють видавництва «Віхола», «Темпора», «Видавництво Старого Лева», «Лабораторія» та багато інших, які беруть участь у пітчингу, слухають ідеї, відбирають собі рукописи. У нас були ситуації, коли шість видавців одразу обирали один рукопис, і тоді вже автор мав можливість обрати серед видавців свого.

Ми також багато працюємо з короткою прозою через видання антологій сучасної прози. Це конкурсна основа, журі якої — Ганна Улюра, Ростислав Семків, Богдана Романцова. Ми видали вже три антології. Учасники подають свої короткі тексти, після чого журі відбирає 20. Найбільша кількість — це 275 текстів, поданих до антології. Маркером є те, що учасники проходили велику програму — курс, програму або літню літературну школу. Ті, хто проходять до антології, отримують фідбек. Щодо гаранту, то коли ми озвучуємо список учасників антології, до них пишуть видавці із запитами на більші тексти, вони готові розглянути його, оскільки ми взяли до антології. Інколи, навіть не читаючи цей текст. Ця антологія — це один із маркерів роботи на різні аудиторії. Ми хочемо показати авторів-початківців саме через короткі тексти, аби до них приходили видавці вже за більшими текстами. Це знайомство саме з молодими авторами, наша соціальна місію. Вдячні «Віхолі», що підтримує цей проєкт і до нього ми також долучаємо випустків курсу ілюстрації та дизайну, бо кожне оповідання ілюструється. Це класний досвід для нас, студентів та видавців.

«Нам не вистачає наповнення бібліотек українськими сучасними книжками»

— За 13 років ваші курси пройшли понад 32 000 слухачів і слухачок. Що для вас є показником та загальною візією?

— Ми не ставимо для себе KPI за кількістю людей. Ми націлені на результат в конкретних програмах. Прекрасна європейська і світова практика доводить, що creative writing (креативне письмо) — це ідеальна історія про навчання творчості, сили мислення та уяви. В Америці це норма навіть для підготовки дітей до школи. Для нас це також просвітницька історія з літератури, креативного письма, письменницької майстерості, історії української літератури. Багато чого ми не довчили в школі — я відчуваю це на собі. Ми не знаємо багатьох письменників і текстів. Чимало людей не встигали всього читати і послуговувалися короткими текстами. А багато чого було і не потрібним. Зараз це таке повернення до свого коріння і до історії про lifelong learning — навчання дорослих. Візія Litosvita — це Україна як країна сильної культури, і ми працюємо через текст. Нам би хотілося, аби людей, які розуміють, творять українську культуру у світі, громаді, сім’ї — вони розуміли, як це формується, як ми читаємо. Тому маємо лекції навіть для батьків — що читати дітям. Ми щодня думаємо про свою візію і віримо, що йдемо до цього.

— Здається, що зараз є сплеск інтересу до всього українського, але ми бачимо, що фізично не можемо видавати багато книжок. Якщо відкинути безпекову складову, чого бракує українському літературному ринку?

— Мені здається, що ми робимо мало. Безпекова складова — це одна частина. Але будемо чесні: ми тільки нещодавно почали позбуватися російськомовного продукту, і українського нам не вистачає, не вистачає класних книжок різних жанрів. Ми не говоримо про історію зі знищенням складів — того, чому ми не можемо запобігти у повній мірі. Нам не вистачає наповнення бібліотек сучасними класними книжками. Не вистачає державної підтримки культурного продукту. Я би не сказала, що є велика зацікавленість. Зацікавленість за останні півтора року впала. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона дійсно зросла, але зараз бракує підтримки для книгарень, для бібліотек, видавців. У нас відбувається децентралізація і нам варто активніше робити акценти у навчанні молоді.

— Ви маєте на увазі навчання у вишах?

— Я маю на увазі перегляд освітніх програм, певних акцентів та навчання української культури в школах. Нам варто робити акценти на нішевих культурних подіях у маленьких громадах та селах. Наші університети мають стати освітніми і науковими хабами, але зараз нам не вистачає навчання сучасних професій книжкового та культурного ринку. Ми себе сприймаємо зараз не як конкурента вищим навчальним закладам, а як help team , який допомагає студентові вийти з «коробкового мислення» і вчитись на практиці у лекторів, які пишуть, редагують та перекладають прямо зараз.

— А самих авторів нам бракує?

— Авторів хочеться більше завжди, тому що більше авторів — це більше різних оптик на будь-які теми та жанри. Нам хочеться розвитку в різних жанрах. Тому було би добре, аби писали і видавали більше. Але тут важлива державна підтримка, певні пільги, зокрема, на видання авторів-початківців. До нас приходять на навчання майбутні автори і вони говорять, що: «Ви знаєте, авторів-початківців ніхто не друкує, бо їх не знають». Тоді я запитую: «А скільки авторів-початківців купили ви останнім часом?». Ці цифри маленькі. Ми починаємо говорили. Читачі не часто довіряють свій читацький час авторові, якого не знають. Тому важливо дати шанс автору, який написав першу книжку, щоб вона була прочитана і отримала відгук. Це питання свідомості читачів.

— Нова реальність — штучний інтелект. Чи можете ви уявити, що за деякий час створите AI-бота, який навчатиме письму від імені Litosvita?

— Я багато про це думаю. Звісно, все може бути, але до Litosvita люди завжди приходять за людьми. AI-бот — це круто. Ти можеш налаштувати його так, щоб поговорити з ним, ніби з Сергієм Жаданом. Але це не з тобою говорить Сергій Жадан, з тобою не говорить Ростислав Семків чи Богдана Романцова. Я хочу вірити, що людство буде зберігати своє обличчя і повертатися до людей. Можливо, через кілька років я подивлюсь це інтерв’ю і буду сміятись, але хотілося б, щоб людське зберігалось людським. ШІ може бути дуже хорошим помічником у різних сферах, зокрема й творчій, але хочеться, аби людське залишалося людським.

Повну версію інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі misto.media.