Молода луцька музика. Інді-поп від гурту «12 дітей»

Знайомимось і знайомимо з молодими луцькими музикантами, розповідаємо про їхні стилі й сенси, даємо послухати їх і підтримати. Щоб вони продовжували.

— Поглянь! Тобі махають 24 рученята й запрошують у коло, аби розказати все більше історій про 12 розбишак, які без сумніву скуйовдять волосся на твоїй світлій голівоньці…

Так 5 серпня 2022 року у соцмережах починається історія музичного проєкту з Луцька — «12 дітей».

У центрі кола — юна Анна Мартинюк — вокалістка й авторка пісень. Поруч — Нікіта Яйленко, звукорежисер, який записав усі треки проєкту, і Владислав Почебула (більш відомий як Тім Паче) — він став менеджером «12 дітей». Згодом до проєкту приєднався гітарист — Юрій Заверуха.

За два роки ці розбишаки випустили на українських музичних майданчиках три пісні у стилі інді-поп — «Світанок», «Плак-Плак» й «Побачення зі стендапером».

— Перша точно у стилі інді-поп. З неї й вилізла назва жанру, — говорить вокалістка.

Три пісні — це все? Три пісні, навіть не альбом, мало. Проте кажуть, що вони з тих, які не набридає слухати на повторі. З Аніним казковим голосом і картавою «р», текстами й мелодіями, у яких кожен може побачити себе, і які потім цілими днями буде наспівувати під ніс.

Інші пісні «12 дітей» грали лише на живих виступах, ділилися ними у коротких відео у соцмережах. Коли ми записували це інтерв’ю з Анною, вона говорила, що проєкт перезавантажується, зупинився з березня й пішов на довгі «літні канікули» без кінцевої дати. Але нещодавно отримали повідомлення, що робота зрушила з місця, робляться демки й шукаються музиканти. Підписуйтеся у соцмережах й чекайте анонсів.

«Світанок» її творчості

Анна Мартинюк народилась у Струмівці, ходила у садочок, школу й коледж — у Луцьку. 11 років займалася гімнастикою. Говорить, що музика у її життя прийшла звідти — треба було відчувати ритм й такт у танці. Тому після травми у спорті не довго роздумувала, що робитиме далі.

— Ще у школі я займалася фольклором, народним співом. Мені подобався цей сильний відкритий звук, чомусь мене захоплював. У «кульку» (Волинський коледж культури та мистецтв, — mm) вступила на народнопісенний відділ. Я просто хотіла навчитись співати, дуже багато співала, виспівувалась. Це був період мого становлення. Там скрізь і завжди була музика. Йдеш коридорами — всюди галас інструментів, вони потім в голові, де б ти не була, — розповідає дівчина.

Кінець її навчання у коледжі збігся з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тоді, у першій половині 2022 року, волонтери БФ «Ангар. Україна» почали організовувати живі виступи музикантів на вулицях Луцька. В одному з них взяла участь Аня.

— Мій друг зняв, як я співала «Creep» Radiohead. Я закинула це в тікток й інстаграм. Так із цього відео мене помітили звукач Нікіта й менеджер Влад. Нікіта написав: «Маєш щось своє? Може, хочеш записати?». Я одразу: «Так!». Тім Паче (Влад Почебула — луцький музикант, журналіст, громадський діяч, — mm) запропонував допомогти медійно, як журналіст він знає, як складати преспаки, розвивати сторінку, комунікувати з людьми. Так він став менеджером проєкту.

Уже після виходу першої пісні «Світанок», музика до якої була написана й записана звукорежисером, у «12 дітей» з’явився гітарист — Юра, якого Аня знала з того самого «кулька». З ним відіграли багато живих концертів й записали «Побачення зі стендапером».

— «Світанок» — про зустріч з тією версією себе, якою я хотіла бути в майбутньому. Особиста розмова, рефлексія через музику. Таке відчуття, наче я справді почала після неї рости, вона стала моїм плацдармом, щоб відштовхнутися.

Тексти-картинки

Наступні два опубліковані треки «12 дітей» — це «Плак-плак» та «Побачення зі стендапером».

У першому авторка розмірковує про смерть — від чого вона звільняє людину, хто й чому приходить оплакувати того, кого покинуло життя. Іронізує — «Плак-плак-плак плакають друзі мої. Нарешті побачилися ми усі».

— Це моя улюблена пісня з усіх опублікованих. Така похоронна пісенька про марне оплакування — «як сумно було не знати цю людину», трохи романтизована.

Тема смерті присутня й у роздумах, й у творчості. Зараз це дуже великий шмат рефлексії для всіх. Боязко було її брати, цю тему, але саме бажання жити спонукає мене творити. Тому вона така типу про смерть, але і про життя.

У «Побаченні зі стендапером» розгортається історія незручної романтичної зустрічі двох людей, з якої обом хочеться втекти. Якісь соціальні норми тримають їх, змушуючи видавати незграбні речення, збентежені усмішки, нескінченні за відчуттями паузи. Аня зізнається: пісня написана з реального побачення її подруги з реальним київським коміком, і закінчилось воно все-таки поцілунком. Останнім, хоч і першим.

Текст пісні побудований як бачення історії з обох боків — спочатку він: «…І сльозами жонглював, це були тортури. Але сміх той не згасав. Я хотів проснутись…». А потім вона: «І як порізана зубами, я скажу вже точно. Думаючи, як втекти, він сміявся в очі…».

— Приходить вона потім додому, і починається ГАЛАС: «Куди я пішла взагалі?». Це була справді комічна ситуація, яка надихнула мене на пісню. Я перетворила це побачення у щось тендітніше й романтичніше. Здається, у кожного були такі ніякові здибанки, коли хтось закоханий сильно тупить, і хтось поруч теж закоханий з цього сміється… Мені подобається отакі сюжети з життя перетворювати у пісні, не брати якісь слова типу любов моя, любила мене, вже не любить. Хочеться робити зі слів фільм! Картинку з моєї голови перенести у текст, який зробить картинку у голові того, хто його почує.

З такої чудернацької історії виникла й назва проєкту.

— Коли я ще навчалася у «кульку», якось гуляла зі своїми друзями, і до нас підійшов якийсь тип, трохи п’яненький дядя, представився екстрасенсом, а ми йому підіграли. Сказав мені: «У тебе буде 12 дітей від 12 чоловіків». Ляпнув. Але я це так запам’ятала, потім вдома почала обговорювати це з другом, 12 альбомів, 12 пісень… Проєкт «12 дітей»! З’явилась назва за півтора чи й два роки до створення самого проєкту… Зараз музика робиться з різними чоловіками — з Нікітою, з Тім Паче, з Юрою, з Матвієм, моїм хлопцем. Усе абсолютно точно відповідає тому, що казав чолов’яга.

«Ми всі переїдемо в Київ»

Ми зідзвонюємось з Анею у зумі. А фотографуємо її, коли вона приїжджає у Луцьк до батьків. Навесні 2024 року дівчина переїхала у Київ.

— Тут більше можливостей, більше людей, різних проєктів музичних і не тільки. Тут можна більше почерпнути, познайомитись, розвивати надивленість. Це була мета всієї команди. Рік тому переїхав Юра, потім я. Нікіта й Тім Паче вирішили залишатися, але я ж не маю через це відмовлятися від своєї цілі… У Луцьку немає такого зосередження, концентрації музикантів. Наприклад, те, що я побачила у Києві, і вважаю взагалі іншим світом, де музика несеться просто — це FUSION-джеми .

А що з музичною сферою в Луцьку? Аня ділиться своїми думками:

— Її немає. Немає системи, немає робочих місць для цих людей. Де можна використати артиста чи музиканта у Луцьку? Де вони можуть бути залучені? Грати на весіллі? Виступати у якихось закладах? Це може бути прикольно спершу, але стояти в «Кораблику» і співати кілька своїх пісень — не те, на що я надіюсь… Можна створити ініціативу для музикантів, можна придумати багато цікавого, але хто цим буде займатися? А хто приходитиме? Не так багато людей у місті для цього. Чи якщо ти музикант, хочеш виступати, на кого тобі орієнтуватися — на 15 людей, які на тебе підписані? Важко достукатися до тих, хто тебе не знає. У Луцьку навряд чи хапатимуться за можливість послухати нового музиканта… Попри це, люди, які хочуть розвиватися у Луцьку, — будуть. Просто доведеться докладати для цього багато зусиль. Як, наприклад, робить Тім Паче (створив подієву формацію вуличних культур «ДЕ ЦЕ БУЛО?«, вініловий закуток vinyl.kyt, створює музику у стилі хіп-хоп, — mm).

Кого Аня радить додати у плейлист

Перший гурт, який згадує дівчина, — український проєкт Blooms Corda, що означає «Квіти Серця». Вони грають музику у стилі інді-фанк з джазом й поетичними текстами.

— Це єдині виконавці у всьому світі, чию музику я можу слухати всю підряд, — каже Аня.

Далі — Квітка Цісик — популярна співачка зі США з українським корінням, працювала з Майклом Джексоном й В’їтні Г’юстон. Стала відомою в Україні вже після своєї смерті у 1998 році. Її батьки — емігранти зі Львова. За свій кошт Квітка Цісик випустила в Америці дві україномовні платівки.

«Радіймо сонцю і життю» від ВІА «Світязь» рекомендує слухати дівчина наступними. А з іноземних виконавців згадує гурт Spirit of Eaden і їхній альбом Talk Talk.