«Як ти?». «Я в порядку». 5 історій про Україну на Burning Man

Якось у 1986-му на пляжі у Сан-Франциско двоє друзів-митців — Ларрі Гарві та Джеррі Джеймс — підпалили двометрове деревʼяне опудало людини. Разом з двома десятками роззяв вони святкували день літнього сонцестояння. Усім так сподобалось, що вирішили зібратись наступного року, і наступного, і наступного…

Щоліта фігури ставали вищими, а натовпи більшими. У 1988 році на дійство зібралося понад 200 людей. Тоді воно вперше отримало назву Burning Man — з англ. «Людина, яка палає». А у 1990-му надумали спалити опудало висотою 12 метрів. В останній момент втрутилася поліція та заборонила акцію.

Організатори перенесли подію у місце, де вони не заважатимуть нікому — у пустелю Блек-Рок (англ. Black Rock Desert) у штаті Невада, США. Скульптуру того року спалили на вихідних з нагоди Дня праці — національного свята, яке в Америці відзначають щороку в перший понеділок вересня.

Саме цей момент визначив Блек-Рок як постійну локацію заходу та встановив фіксовану дату його проведення.

Як Burning Man став світовим

Сьогодні Burning Man — це щорічна восьмиденна подія незалежного мистецтва у пустелі Блек-Рок. Починається вона в останній понеділок серпня та завершується у День праці, збираючи близько 80 тисяч людей з усього світу.

На цей період шмат пустелі перетворюється на тимчасове місто — Black Rock City — у формі півмісяця чи амфітеатру з усією необхідною інфраструктурою. Тут є вулиці, квартали, спальні райони, головні та другорядні дороги, ресторани, бари та інші послуги, як-от ремонт взуття чи велосипедів, намилювання тіла органічним милом чи поливання холодною водою. І все це безплатно — на Burning Man не діють гроші, а лише обмін послугами та щире дарування.

У центрі міста — кругла площа — Плайя (The Playa). На ній і стоїть фігура, яку спалюють у вечір суботи — кульмінаційний момент дійства. А навколо митці з усього світу встановлюють авторські інсталяції — твори сучасного мистецтва. Деякі з них потім теж спалюють. Деякі розбирають та забирають додому — у свої країни. Деякі купують американські міста поруч. Або автори залишають їх на складах у найближчих містах — Ріно (Reno) та Спаркс (Sparks).

Площа Black Rock City сягає 20 квадратних кілометрів. Через величезні відстані учасники пересуваються на велосипедах, мопедах або арткарах — кастомізованих автівках, які є окремими витворами мистецтва та перформансу.

Після закінчення Burning Man присутні самостійно прибирають територію, щоб після них нічого не залишилося. У місті навіть немає смітників — кожна людина сама відповідає за свій мотлох та його вивіз. Теж саме з водою — її заборонено виливати на землю — всі вивозять використані рідини за межі пустелі.

Учасники події стають її частиною — всі екстравагантно, барвисто одягаються, блукають між інсталяціями, відвідують музичні виступи, вечірки, спілкуються, обіймаються та часто — плачуть.

Існує міф, що Burning Man — це щось на кшталт неонового фестивалю з рейвами, алкоголем та наркотиками. Проте багато людей приїжджають сюди, щоб знайти вихід своєму горю — відпустити його разом із спаленою статуєю (біля якої у сльозах перебувають тисячі людей одночасно) чи показати його іншим у своїй творчості — так з 2022-го роблять українці, привертаючи увагу світової спільноти до війни.

Україна на Burning Man та «Замки на піску»

Вперше інсталяція від української команди зʼявилася у пустелі у 2015-му. Це була робота «Любов» Олександра Мілова. У ній двоє металевих дорослих сидять спина до спини у сварці, тоді як малюки всередині тягнуться одне до одного долонями та світяться.

У 2017-му на Burning Man діяло українське екомістечко «Куренівка». Засновник — Ярослав Корець. У 2019-му у дійстві брали участь декілька робіт, найвідомішою з яких став Catharsis — 3-метровий метелик зі світлодіодів, що імітував Петриківський розпис.

У 2020-му через ковід на Burning Man презентували віртуальну скульптуру з України — барельєф Artefact: Prometheus Валерія Коршунова, який зображував руку, що дає людям вогонь.

У 2021-му скульптура українців не змогла потрапити на подію через пандемію. Це була фігура людини, яка пливе у морі (чи то пустелі), попри всі складнощі, які трапляються на шляху, і мала назву Merman — «Русал». В результаті Merman потрапив туди аж у 2025-му.

З 2021 року участь України у Burning Man почали документувати для створення фільму «Замки на піску». Знімання тривали чотири роки й припали на чотири експедиції в американську пустелю. Авторам стрічки вдалося зафіксувати, як українські команди рефлексували над початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну з 2022 року і як ці роботи впливали на глядачів з різних куточків світу.

5 травня 2026 року в Луцьку відбувся показ документалки «Замки на піску» за участі творчої групи — Сергія (Муса) Гулейкова, режисера і сценариста фільму, та Міті Зінов’єва, співпродюсера стрічки й головного конструктора артоб’єктів I’m Fine, Phoenix і Blue Bull. Організували захід платформа «Алгоритм дій» та Волинська культурна платформа «Де це було?».

Після перегляду і презентації розповідаємо про 5 українських скульптур, що взяли участь у Burning Man у 2023—2025 роках й змусили плакати весь світ, нагадуючи про реальність, в якій ми живемо й залишаємося «в порядку».

5 скульптур, через які плакав світ

1. «Храм їжака» — 2023

«Храм їжака» (The Hedgehog Temple) — це 7-метровий артоб’єкт у формі їжака, складений з іржавого металу та протитанкових їжаків, зібраних у Київській області.

Всередині та на опорах — світлини та історії загиблих у війні з Росією «бьорнерів» — українців зі спільноти Burning Man, які більше ніколи на нього не потраплять.

Художник — Олександр Слободянюк працював над проєктом з командою «Куренівки». «Храм» став символом спротиву та памʼяті українців у війні за незалежність.

2. «Фенікс» — 2023

Другою інсталяцією (а швидше перформансом) від України у 2023 році став «Фенікс» (Phoenix) від художників Олексія Сая та Богдани Косміної.

Спочатку глядачі бачили лише дерев’яний каркас. Він нагадував захисні споруди з мішків із піском, якими з 2022 року обкладають українські пам’ятники для захисту від обстрілів.

Та згодом риштування підпалили. Поступово з вогню поставав фенікс — бруталістська спрощена фігура птаха, яка також нагадувала тризуб, що метафорично поставав із попелу.

«Україна — це фенікс. Ми зараз маємо пройти крізь вогонь і перемогти», — говорить у стрічці «Замки на піску» Мітя Зінов’єв, співпродюсер стрічки й головний конструктор артоб’єкта.

3. I’m fine;) — 2024

У 2024 році українська команда повезла на Burning Man інсталяцію, яка по суті є словом I’m fine;) — так-так, з таким смайликом. Це слово — 32 метри завдовжки та 7 метрів у висоту, а важить понад 10 тонн. Здалеку воно нагадує мультик — різнобарвне, веселе. Але чим ближче підходиш, тим чіткіше бачиш війну.

Літери склали із побитих кулями, вибухами та осколками дорожніх знаків, табличок із назвами міст, сонячних панелей з прифронтових територій. До роботи додали також розбитий дитячий майданчик з Херсонщини.

Над обʼєктом працювали художник Олексій Сай, громадський діяч Віталій Дейнега та команда з понад 20 людей.

I’m fine;) — про стійкість українців у цій війні попри все.

Олексій, який чергував біля інсталяції у пустелі, щоб розповідати глядачам про її сенс, ділиться, що люди біля неї плакали та дякували за те, що ця робота є, казали, що такі нагадування їм конче потрібні.

4. «Чорна хмара» — 2025

Однією з інсталяцій, яку українці везли у Блек-Рок у 2025-му, була «Чорна хмара» (Black Cloud). Надувна штормова, абсолютно чорна, із блискавками, що спалахують усередині, а замість грому — сирени, ракети, вибухи. Її висота — 15 метрів, ширина — 17, а довжина — 30.

Хмара мала попереджати світ: «Шторм іде й до вас. Готуйтесь!». Її автори — Олексій Сай, Віталій Дейнега та Марія Мороз.

Black Cloud простояла у пустелі 15 хвилин. Як тільки команда завершила встановлення, почалася піщана буря, яка розірвала хмару. Іноземні учасники жартували, що це — хороший знак: погані часи закінчуються. Українці так не думали.

Зі шматків чорної тканини Олексій Сай зробив нову інсталяцію — виклав обтріпане слово: «No fate» — «Немає долі». Це легендарна фраза із фільму «Термінатор», яка у повному варіанті звучить так: «No fate but what we make» («Немає долі, крім тої, яку ми творимо»).

5. «Синій бик» — 2025

У 2025-му Україна вперше представила свій арткар — кастомізовану автівку, чи то рухому платформу у вигляді казкового синього бика — Blue Bull. Синій, пухнастий, з червоними акцентами та квітами у хутрі, він створений за мотивами однойменної картини Марії Примаченко, яку художниця написала у 1947-му.

Двоповерховий бичок ходив пустелею, світився різноколірними ліхтарями, а на його сцені виступали українські та іноземні артисти. Арткар залишився у США та братиме участь у всіх наступних подіях Burning Man.

***

У 2024-му поруч із інсталяцією I’m fine;) відіграв сет DJ Tapolsky — Анатолій Топольський — український диджей, тоді вже військовослужбовець. Під час перформансу лунали голоси його близьких: мами й побратимів. У записах вони ділилися мріями та відповідали на звичне: «Як ти?».

Повний запис цього виступу є на ютуб-каналі «Української правди». Починається він із голосу, який промовляє англійською, а видання залишає в описі відео переклад:

«Чи знайомий вам вислів, що нудна людина — це та, яка, коли її питають: „Як справи?“, починає розповідати, як у неї насправді справи?

Вважається, що цікава людина просто відповість: «У мене все гаразд», — що, можливо, не зовсім щиро.

Але що, якби це було не так? Що, якби це: «У мене все гаразд» від того, хто явно не в порядку, насправді означало для нього щось глибоке і правдиве?

Це зовсім не означає, що все легко. Це не означає, що їм байдуже. І це навіть не означає, що все йде так, як повинно.

Це висловлює щось більш глибоке й важливе. Це твердження.

Це особисте рішення бути в порядку, незважаючи на справді важкі обставини.

Це готовність стати, закатати рукави й виконати те, що потрібно.

Звичайно, вони втомлюються, звісно, їм потрібна допомога, і, безумовно, їм потрібні як відпочинок, так і зцілення.

Але вони не можуть просто лежати і чекати на ці речі.

І тому вони також повинні бути в порядку. Ось чому вони обирають бути в порядку.

І вони обирають бути в порядку саме зараз.

Зараз — це все, що є. Завтра — лише ілюзія.

І якщо сьогодні їхній останній день, то так, вони хочуть мати можливість сказати: «У мене все гаразд», — і щиро це мати на увазі.

«У мене все гаразд» — це не спосіб приховати те, що очевидно не гаразд.

Це спроба скласти щастя з уламків, попри все, — просто зараз.

Отже, ось питання: «Як у вас справи?;)»