Очима фотокорів. У Луцьку показали головні кадри року World Press Photo 2024

У найбільшій виставковій залі Музею сучасного українського мистецтва Корсаків розмістилися 129 світлин, де закарбовані найважливіші події, якими жив світ протягом 2023 року. Це експозиція World Press Photo 2024 — найбільшої і найпрестижнішої премії в галузі фотожурналістики.

Щорічно виставку відвідують мільйони людей у 45 країнах. Луцьк став останнім містом у всеукраїнському виставковому турі .

«World Press Photo — це найдавніший конкурс фотографії, який триває вже близько 70 років. Попри невеликий призовий фонд, для фотографів важливо отримати цю нагороду, адже роботи переможців побачать в усіх куточках світу», — каже Катерина Радченко, фотографка, українська кураторка, голова Європейського журі World Press Photo 2023.

Донедавна учасники змагалися в десяти категоріях: «Світлина року», «Гарячі новини», «Події», «Люди в новинах», «Спорт», «Проблеми сучасності», «Повсякденне життя», «Портрети», «Мистецтво та розваги», «Природа». З 2022 року організатори реструктурували конкурс, поділивши учасників за географічними регіонами  та чотирма категоріями: «Одна фотографія», «Історія», «Довготривалий проєкт» та «Відкритий формат». Цьогоріч журі довелося обирати найкращих з 60 тисяч претендентів.

«Стати переможцем у сфері спорту тепер майже неможливо. Конкурс тепер реагує більше на соціополітичні, екологічні проблеми, на важливі проблеми, аби розказати про те, що відбувається у світі. Навіть унікальна, важлива, цікава спортивна фотографія не витримує конкуренції з війною в Україні чи з конфліктом у Північній Ефіопії», — розповідає кураторка.

Головні фото світової історії

У 2023 році перемогла світлина Євгена Малолєтки з розбомбленого пологового будинку у Маріуполі. Цьогоріч головним став знімок Мохаммеда Салема, зроблений у Секторі Гази. На світлині жінка на ім’я Інас сидить навпочіпки на підлозі моргу, обіймаючи тіло своєї п’ятирічної племінниці Салі, яка загинула разом з матір’ю і сестрою, коли ізраїльська ракета влучила в їхній будинок у Хан-Юнісі (Газа) .

«На цій фотографії ми не бачимо облич, не бачимо смерті в прямому розумінні. Ми не бачимо травматичного досвіду, крові. Ми бачимо трагедію, але вона дипломатично зображена», — коментує Катерина Радченко.

Каже, торік було багато графічних зображень, у яких показане насильство, смерть, кров. Цьогоріч на експозиції немає жодної такої фотографії — журі виступило за «ощадливий» контент. Світлини вказують на біль, трагедію, однак не показують їх.

Контекст важливий

Такою є серія робіт Йоганни Марії Фріц про підрив Каховської ГЕС — світлини затопленого Херсону. На них немає вибухів, стрілянини, смертей. Видно дахи, піднятий рівень води, вивезення тварин, людей, красиві квіти. Без розуміння контексту, ці зображення більше нагадують екологічну катастрофу, паводок, а не війну.

«Для мене ці фотографії є доволі тихими, мирними, не агресивними, спокійними. Навіть не зважаючи на те, що це затоплення і евакуація. Чи побачили б ми тут реальну трагедію, не знаючи історії знімків? Її тут немає візуально. Необхідно завжди пам’ятати — все, що ми бачимо у публікаціях чи на виставках через фотографії, — це лише частина, відібрана кимось з певним меседжем», — аналізує Катерина Радченко.

Кураторка радить переглянути повний відбір фото, які не увійшли в експозицію, на сайті World Press Photo. Каже, враження відрізнятимуться, але це сформує повніше, об’єктивніше сприйняття історії. І це дуже важливо, бо від цього насправді залежить наше сприйняття історії.

Важливою для України стала перемога проєкту War Is Personal («Війна — це особисте») Юлії Кочеткової . Фотографка знімає репортажі з лінії фронту. Її проєкт — це комбінація документальних фотографій, селфі авторки на початку повномасштабного вторгнення, текстів листування з колегами та друзями, поезія, голосові коментарі. Цей колаж репрезентований як стрічка її власних емоцій та спогадів, відтворених у різний спосіб.

«Я б хотіла, щоб цих фотографій ніколи не було. Але війна буде починатися знову і знову, і ми всі шукаємо протиотруту. Чому для того, щоб пам’ятати про щось, нам завжди потрібен рубець? Але якби ти ніколи не втрачав, як би ти міг зрозуміти цінність життя? Ми висвітлюємо шрами, робимо документ. Ми служимо людям, які потребують допомоги, людям в дії і людям на війні. Біль, втрати, жах, надію і перемогу життя — надзвичайно важливо пам’ятати», — звертається до світу призерка.

Велика трагедія маленької людини

Гучні соціально-політичні події чергуються в експозиції з персональними проблемами. Серія емоційних світлин з Китаю відгукнеться багатьом. Це історія однієї жінки, яка захворіла на рак. Документальний проєкт-спостереження I Am Still With You («Я все ще з тобою») фотографа Ван Найгон.

Автор розповідає історію Цзюер, молодої матері трьох дітей з північного Китаю, яка в останні роки життя після діагностування раку починає більше розуміти і цінувати життя. Це проєкт-документування емоційного шляху молодої жінки, яка зіткнулася зі смертю. Жінка запросила фотографа зробити кілька сімейних фотографій. Пізніше, коли її стан погіршився, попросила зафіксувати час, який вона проводила з дітьми.

«У нашому повсякденному житті говорити про смерть — це табу. Ми боїмося смерті і не хочемо її досліджувати. Але той факт, що ми не говоримо про неї, не означає, що вона не станеться, і не означає, що ми не думаємо про неї; смерть неминуча», — коментує фотограф.

Екологічні виклики

Вражаючі фото безкрайого пустельного ландшафту нагадують, що на тлі політичних конфліктів планета продовжує потерпати від екологічних проблем. Пересохле річище Амазонки, яке донедавна було річкою, тепер суходіл, який можна перейти пішки.

З іншого боку — історія перших екологічних переселенців з Америки, які були вимушені переїхати зі своєї території, через затоплення островів, на яких вони жили.

Поряд — світлини метеликів монархів, популяція яких стрімко падає через вирубку лісів, у яких зимують комахи, та зменшення кількості молочаю, яким вони харчуються.

***

Експозиція World Press Photo 2024 завершується двома чорними полотнами, на яких написані імена загиблих з 2014 року фотокореспондентів внаслідок російсько-української війни. Це ціна правди для світу, який старанно ховає очі від чутливого контенту, пропонуючи «ощадливу» історію.

Експозицію можна побачити в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків до 20 березня.

Адреса: вулиця Корсака Івана, 1, Луцьк, Волинська область, 43 000

Телефон: +38 066 142 51 18

Графік роботи музею:

у будні: 12:00–20:00

у вихідні: 11:00–20:00

Вартість квитка: повний квиток — 200 гривень; пільговий — 100 гривень.

Щосереди вхід безплатний.