Чотири тези Мирослави Ґонґадзе про медіа

11 січня 2026 року у Луцьку вперше відбувся Медіадень Премії Ґонґадзе . На події зібралися журналісти, редактори, дослідники, філантропи та небайдужі лучани, яким відгукується потреба у якісному медіа в демократичному суспільстві.

Медіадень Премії Ґонґадзе — це щорічна конференція, що осмислює українську та світову журналістику. З 2019 року команда розвиває цей формат як простір для розмов про стандарти, довіру й роль медіа в часи суспільних змін. Раніше захід відбувався лише в Києві, проте зараз вийшов на регіональний рівень. Команда вже встигла відвідати Одесу, Харків та Полтаву, далі — Дніпро.

Локальними партнерами Медіадня стали платформа «Алгоритм дій» та misto.media.

Про що говорили?

Програма Медіадня у Луцьку складалася з чотирьох дискусій:

• панельне обговорення про клікбейти та довіру аудиторії до медіа за участі Андрія Яніцького (ГО «ПроМедіа»), Тетяни Колесніченко (Радіо Свобода), Людмили Яворської (misto.media) та Артема Іпатова («ШоТам?»);

• розмова про ідентичність та значення регіональних історій на спільне бачення України зі спікерками Юлією Тимошенко (Ukraїner), Оленою Лівіцькою (Reportes, misto.media), Тетяною Терен (Премія імені Георгія Ґонґадзе) та Анною Ільченко (Old khata project);

• публічна бесіда разом з медійниками Ольгою Ольховою (PEN Ukraine), Лєрою Лаудою (Платформа пам’яті Меморіал), Анастасією Абрамець (Премія імені Георгія Ґонґадзе) та Антоном Лягушою (Київська школа економіки) про меморіалізацію та етику фіксації історії загиблих.

Також у межах події відбулася публічна бесіда документалістки, лауреатки Премії імені Георгія Ґонґадзе Мирослави Барчук із журналісткою, медіаменеджеркою та експерткою з питань безпеки й демократії у Східній Європі Мирославою Ґонґадзе. Медійниці міркували про цінності журналістики, відповідальність медіа перед суспільством та довіру аудиторії в часи змін і викликів.

Ми зібрали головні думки та тези, які пролунали під час цієї розмови.

Про небезпеку вдаваного оптимізму у медіа

Мирослава Ґонґадзе висловила думку, що на початку повномасштабного вторгнення Росії українське суспільно було більш об’єднаним, ніж зараз. Тоді існувало глибоке відчуття мобілізації та спільної відповідальності. Згодом, коли Україна почала відвойовувати території, з’явилися сподівання, що війна ось-ось завершиться. У певний момент це призвело до своєрідного «заколисування» суспільства.

«Через телемарафони та схожі формати нам намагаються продати оптимізм та обіцянки про „золоте майбутнє“. Натомість людям потрібна правдива, чесна інформація. Я не кажу, що потрібно розчарувати та вселяти зневіру, але коли суспільство відчуває, що з ним говорять чесно, воно може ухвалювати усвідомлені рішення. Саме так формується довіра. Коли ж цього немає, ми починаємо сумніватися в собі та в інших. І тут дуже важлива роль медіа — не переставали розмовляти з людьми чесно», — розповідає Мирослава Ґонґадзе.

Проте журналістка зазначає, що після періоду телемарафону повертатися до повноцінної свободи слова буде набагато важче, адже суспільство довго жило в системі контрольованого інформпростору.

Про важливість журналістських розслідувань

Коли мова йде про медійників, які розслідують внутрішні проблеми країни під час війни, їх часто звинувачують у тому, що вони «грають на руку Росії». Таке ставлення лише стверджує про нерозуміння ролі журналістики у суспільстві.

Зі слів Мирослави Ґонґадзе, розслідування масштабних корупційних схем чи скандалів, утримує країну від внутрішнього розпаду. Втрата свободи й демократії зсередини є так само фатальною, як поразка від зовнішнього ворога, і великої різниці між цими двома сценаріями немає.

«Якщо наші воїни зараз на передньому фланзі воюють із зовнішнім ворогом, то тут ми маємо відповідальність зберегти цю державу зсередини. Адже війна з корупцією — це така сама війна, жорстока й принципова, яку суспільство мусить вести паралельно з війною на фронті», — коментує журналістка.

Про відповідальність медіа

Питання моральної амністії для журналістів, які мовчали або працювали на антидержавні сили, Мирослава Ґонґадзе розглядає через призму моральної відповідальності.

«А коли наступає ця моральна відповідальність? Вона наступає тоді, коли ми маємо власні принципи і застосовуємо їх на ділі. Якщо редакційні стандарти чітко фіксують певні засади, то логічно, що людей, які їх порушували, не братимуть на роботу. Проте далеко не всі будуть цьому слідувати», — розповідає журналістка.

З її слів, проблема нашого суспільства в тому, що ми швидко забуваємо та толеруємо людей, які раніше відкрито працювали на користь ворогу. Змусити всіх дотримуватися єдиних правил неможливо, тому суспільству необхідно визначити спільний етичний кодекс та керуватися ним у ставленні до журналістів.

Спадщина Георгія Ґонґадзе

Наприкінці дискусії спікерки також звернулися до постаті Георгія Ґонґадзе та його значення для української журналістики. Мирослава Ґонґадзе наголосила, що спадщина Георгія Ґонґадзе насамперед полягає у свободі вибору та свободі говорити суспільству важливі речі.

Трагічні події,  пов’язані із журналістом, пробудили українську медіаспільноту, а згодом і суспільство. За її словами, саме тоді серед людей почали ширитися думки: «Чи можу я довіряти владі та чи дійсно вона працює в моїх інтересах?». Саме це суспільне пробудження призвело до готовності об’єднуватися та спільно боротися за свободу слова в країні.