«Я не бізнес будую, а мрію здійснюю»

— Хто тобі сказав, що італійці найстильніші чоловіки? Турки, і ті кращі.

— Турки? Серйозно? Не сміши!

— Змилуйтесь, дівчата! Я ледве дихаю після цих випадів, які ще італійці з турками?

З роздягальні чути різноголосий сміх. Закінчилося тренування, і група жінок повільно виходить з фітнес-центру. Червонощокі та веселі.

— Чия футболка? — гукає навздогін жінка в яскравому спортивному одязі. — Постійно щось забувають.

Ця жінка в «найку» і з міцним біцепсом — фітнес-тренерка Вікторія Петрович. Під її дзвінке «рраз-два-трри» качали прес і відтискалися від підлоги діти, студенти, футболісти клубу «Волинь», національна жіноча збірна з футболу і ті, хто починали худнути з понеділка.

Та попри роботу, сім’ю, повну шафу медалей і кубків — у неї була мрія: мати бізнес. Вона лоскотала, дражнила, спокушала і водночас лякала.

У 2023 році Вікторія наважилася її здійснити — разом із подругою Русланою Вітер відкрили у Луцьку спортзал «Скульптор Фіт». Який він — стартап під час війни? І де взялися сили на цей крок — пішли розбиратися.

«Венера дала мені вудочку»

Вікторія в спорті все життя — ще із секції спортивної гімнастики, куди вона прийшла 4-річною. Дівчина любила виступати, змагатися, перемагати. Якось навіть засвітилися на телебаченні у талант-шоу на СТБ «Танцюють всі», де пройшла кілька етапів кастингу і поїхала в компанії зіркових хореографів на фінальні змагання в Ялту.

Студенткою потрапила в першу луцьку команду з черлідингу  Венери Кренделевої — засновниці Волинської федерації аеробіки та фітнесу. Саме у співпраці з відомою тренеркою Вікторія напрацювала свої навички.

В оздоровчій групі з аеробіки у Венери в різний час тренувалося пів міста: жінки ходили до неї по 10-15 років, приводили доньок, а ті — подруг. Вікторія часто допомагала наставниці, вела заняття оздоровчої групи і поступово зібрала свою аудиторію.

— Венера Ульфатівна показала, як треба працювати, тримати баланс між кабінетною теорією і практичними заняттями в залі. Можна сказати, дала мені вудочку, навчила ловити рибу. Це мій робочий інструмент, який я постійно розвиваю, вдосконалюю, додаю своє, — каже Вікторія.

Гопак для футболістів

За 20 років практики Вікторія Петрович кого тільки не тренувала: від дітей і студентів до футболістів вищої ліги і національної жіночої збірної з футболу. Яскравою подією стало запрошення очільника ФК «Волинь»  Віталія Кварцяного тренувати команду. На дворі був 2005 рік. ФК «Волинь» — культовий для волинян клуб. Кварцяний — легенда.

— Він запросив вести аеробіку у «Волині». Я дуже зраділа, це був подарунок! Хвилювалася, щоб відповідати професійному рівню, на якому працювали спортсмени і легендарний тренер. Але нічого не боялася. Хоча Кварцяний — людина прискіплива: супроводжував кожне заняття футболістів з аеробіки, стежив, коментував, — розповідає тренерка.

До запрошення працювати тренеркою у «Волині» Віка не була палкою фанаткою футболу. Зірковий статус футболістів її не сколихнув. Близько знайомитися зі спортсменами почала лише під час тренувань.

— Перед тренуваннями з аеробіки Віталій Володимирович проводив роз’яснюючі бесіди з футболістами, вони добре розуміли, в якій команді займаються. Саботажів чи незгоди не було ніколи. Залізна дисципліна і режим. На тренуваннях хлопці танцювали в різних напрямках: від рок-н-ролу до гопака. Я модернізувала класичні хореографічні елементи під необхідні навантаження. Вони сопіли, втомлювалися, тому що виконували незвичні рухи, задіювали інші групи м’язів, ніж на футбольних тренуваннях, — згадує Віка.

Першим ввів аеробіку в підготовку для футболістів ще Валерій Лобановський, а Кварцяний цю ідею сповідував як закон. Коли команда набирала фізичну форму, починалися заняття з аеробіки, гімнастики, футболісти робили сальто, перекиди, тренували координацію.

Їм не треба біцепс

Футболісти не мали зіркової хвороби. Працюючи у «Волині», Вікторія адаптовувала програму фітнес-тренувань під необхідні навантаження. Дружини футболістів, знаючи, як тренуються їхні чоловіки, не наважувалися займатися з Вікою.

Тим часом з дівчатами тренерка працює інакше: оздоровча група, хоч і займається під ту саму музику, з тим же інвентарем і робить схожі вправи, але тренування відрізняється за навантаженням. У 2014 році Вікторію Петрович викликали до лав національної жіночої збірної України з футболу. Відтоді вона опікується фізичною підготовкою кращих футболісток країни. У жіночій збірній інтенсивність тренувань довелося трохи зменшувати, щоб не виснажувати спортсменок — дівчата викладалися на 100%, сумлінно і відповідально ставилися до тренувань.

Але ні топові легіонери «Волині», ні «залізні леді» національної збірної з футболу не кидали Вікторії Петрович таких викликів, як… діти. Коли в залі їх збирається два десятки, і кожен хоче побавитися великим м’ячем — фітболом, зав’язати на бант скакалку і спробувати на зуб гантелі — спиною стікає піт.

— Головне — відтягнути їх від гаджетів, переключити фокус. Малеча ніколи не буде займатися на самодисципліні, їй не треба біцепс чи прес. Діти йдуть туди, де їм вільно і весело. Силоміць затягнути їх у спорт неможливо, — пояснює Віка.

Тренер, складаючи програму, знає, що необхідно додати гімнастику, акробатику. Але емоційна складова для юної аудиторії — скелет, на який можна нанизувати різні елементи. Фізична активність покращує настрій, а координація — мисленнєву гнучкість: мозок генерує креативні ідеї, дитина менше соромиться, розковується.

Усі люблять, щоб їх підбадьорювали, хвалили. Для мене абсолютний каталізатор ефективності похвали — мій семирічний син Діма. Він швидко втрачає інтерес без мотивації і статусу «ти — молодець». З дорослими — те саме. Піднесена людина може гори перевернути.

Вікторія Петрович

Півторачки з водою замість гантель

Коли у всіх медіа голосили про війська на кордоні, вона була за межами країни на спортивних зборах з національною жіночою збірною з футболу.

— Більшість дівчат команди — з Харкова, і кожна питала, чи я зібрала тривожну валізку. Усі її мали. Я ж була з тих, хто не вірив у повномасштабне вторгнення. Казала їм: «Про що ви говорите? Які ще війни в наш час? Надворі 21 століття, не сійте паніку, будь ласка!».

23 лютого тренерка з командою прилетіла в Бориспіль, потому доїхала до Луцька на світанку. Розклала речі, прийняла душ, задрімала.

— Від вибухів за вікном скочила на рівні ноги. Подумала: «Якому ідіоту захотілося кидати петарди зранку?» Не могла збагнути, що коїться. Полетіли повідомлення від футболісток: у той момент вони, стомлені з дороги, втікали з Харкова.

Вікторія з сім’єю теж поїхала з Луцька до мами під Нововолинськ. Було страшно, і спортсменка з сином періодично думали про виїзд за кордон. Але залишилися вдома. Згодом дівчата з фітнес-групи попросили про тренування онлайн: ритуали мирного життя почала повертатися.

Тренерка вже мала досвід віддалених тренувань під час ковіду: тоді студенти також виконували домашні завдання по відеозв’язку на порожніх подвір’ях. Тепер дівчата одягали вдома спортивну форму, брали в руки по півторачці з водою замість гантель і годину тренувались. Іноді в кадрі з’являлися діти, домашні тварини, щось гучно падало з полиці від різкого руху рукою. Але всі займалися!

З початку великої війни напруга поступово спадала. Лучани почали повертались додому з-за кордону, вийшли на роботу, пробували відновити бізнес. Луцьк звикав до нового життя. До Вікторії телефонували старі й нові клієнти з питанням: «Коли тренування?»

— До мене прийшли нові дівчата. Хтось шукав веселої компанії, хтось — втихомирити емоції, а хтось — повернутися у довоєнну рутину. Так чи інакше, заняття відновилися, я приїхала в Луцьк.

Це був порив!

— Коли ми з Русланою обговорювали потенційну співпрацю, старалися не акцентувати уваги на тому, шо під час війни не варто нічого починати. Я так довго мріяла про свою справу, що просто зусиллям волі блокувала думки про «не на часі». Тоді — не на часі, зараз — не на часі. А коли?

Руслана Вітер — її подруга, уже кілька років керує власним центром масажу, відновлення та догляду за тілом. Разом з Вікторією вони супроводжують національну збірну футболісток на спортивних зборах та іграх.

Життя підкидало Вікторії багато причин для відмовок: писала кандидатську, виходила заміж, виховувала сина, пересиджувала локдаун. «Зараз або ніколи!» — підштовхувала себе Вікторія, дивилася пропозиції приміщень під оренду залу і не наважувалась. Шукала стильний інвентар, купувала хітову музику для тренувань, знову перебирала оголошення рієлторів і махала рукою — не тепер. Саме під час війни стало зрозуміло, що так можна ніколи і не спробувати, а для спортсменки це гірше, ніж програти. І вона ризикнула.

— Це був порив! Проєкт, вимріяний роками, але реалізований за принципом стрибка в холодну воду — пора. Ми не користувалася бізнес-консалтингом і не будували стратегій на тривалий період. Що можна планувати під час війни? Хоча цікавилися грантами, але не мали часу підготувати проєктні документи: графік змушував працювати нон-стоп, потрібні були гроші, — згадує.

Зважитись на власну справу допомогла саме Руслана. Вона уже має успішний приклад — центр масажу і відновлення «Скульптор». Дівчата об’єднали свої вміння, фінанси, знайомства і почали планувати спільну справу.

Тренерка впевнена, що тримати себе в тонусі необхідно навіть у найважчі часи. До того ж, треноване тіло швидше відновлюється в разі несподіваних травм чи хвороб.

 Війна виснажує. Спорт — це швидкий і ефективний спосіб отримати гормон радості через фізичну активність. До мене багато дівчат прийшли тренуватися саме під час війни. Вони прагнули відволіктися, випустити гнів, вилізти з відчаю. Я все це дуже добре розумію. Сама буваю в емоційних ямах, іноді доводиться тягнути себе в зал силоміць. Але я знаю, що вийду з тренування іншою людиною. Фізична активність покращує настрій і піднімає самооцінку, зменшує тривожність і додає впевненості.

Вікторія Петрович

Майстри звисали зі стелі, як сталактити

У дівчат не було легкого сценарію з рівною дорогою і зеленим світлом. Ідею з дорогими тренажерами відклали до кращих часів і зосередилися на концепції тренувань із власною вагою, які не потребують великої кількості дорого обладнання. Придбали яскраві фітболи , килими для йоги, степи , палиці для корекції постави і роботи з м’язами спини, і яскраві, як цукерки m&m’s, гантелі на 2-4 кг. Скромний бюджет змушував шукати креативні рішення щодо оренди, ремонту, спортінвентарю.

— У нас був запит на невелике, але обов’язково нове і комфортне приміщення. Довелося «перебирати харчами» кілька місяців. То район не підходив, то сусіди, то площа приміщення. Коли заходиш в зал, а там пахне сирістю — це розчаровує. Я не просто роблю бізнес, а мрію здійснюю.

Вперше в житті Віка співпрацювала з дизайнером інтер’єрів, допомагала дизайнерка Альона Пігозіна: раціонально розпланувала приміщення, комунікувала з підрядником, робила красу. Дуже вболівала: робила з ними болгарські випади на щойно постеленому паркеті посеред відер з фарбою, тримала дисципліну в робочій бригаді, заохочувала все перевіряти декілька разів.

— Якось я прийшла в зал подивитись, як іде робота, і вклякла на порозі: четверо майстрів звисали зі стелі, як сталактити. Вони трималися за прикручені гаки для гамаків (для занять з повітряної йоги, — mm) і гойдалися в повітрі — тестили кріплення на міцність. Г — гарантія, — сміється Віка.

Ярина, Настя, акула пілатесу і філософ

Зал будували за принципом сімейно-сусідського. Групи маленькі, у них переважно жінки з навколишніх будинків. Хтось забігає навіть в обідню перерву. Гуртом робити вправи весело. Крім Вікторії, тут ще 4 тренери. Усі — універсали, але кожен має напрямок роботи і творче амплуа.

— Ярина Торчинська і Настя Бохонюк — мої студентки. Ярина любить працювати в динамічних видах фітнесу: степ, аеробіка, функціональні тренування. Це інтенсивні заняття для людей, які люблять рух. У Ярини такий запальний характер, активна і весела, «живчик». Настя — це фітоняшка, м’яка і ніжна, але мотивує трудитися, щоб аж з чола крапало, — розповідає Вікторія.

Ще є Катя Тітова — «акула» пілатесу (різновид фітнесу, що поєднує в собі балет, йогу і здійснюється в повільному темпі), стретчингу, мобільності.

Віктор Вольга — це тренер-філософ. Його спеціалізація — напрямки фітнесу, які поєднують фізичний і духовний ресурс людини: розумне тіло, йога, цигун: практики, запозичені від китайських мудреців та буддійських монахів. Вправи низької інтенсивності під силу кожному і в будь-якому віці, корисні під час відновлення та реабілітації після травм або хвороб.

Рок-н-ролл чи «сільське весілля»

Тренерка має козир для настрою підопічних: це музика Елвіса Преслі та Степана Гіги. Тренування в стилі рок-н-ролл і «сільське весілля» змушує дівчат гарцювати, не знаючи втоми, пищати, стрибати.

Це той стан, коли всі турботи вилітають з голови, а натомість з’являється відчуття «я — молодець».

Віка часто спостерігає за відвідувачками зі сторони.

Помітила, що перед заняттям дівчата мовчазні: виснажені роботою, побутом, майже в кожної хтось близький воює. Тихо переодягаються, чекають, коли заграє музика. Уже в перші хвилини розминки усміхаються. Протягом тренування ми сміємося як діти: хтось не втримав рівновагу, впав, переплутав лівий і правий боки і збив сусіда, у когось випав з рук м’яч. Тренування дуже емоційні, мають ефект психотерапії. А витривале і спортивне тіло — бонусом.

Вікторія Петрович

Вікторія каже, що не почувається бізнес-леді. Її спортивний «стартап» — ніби мала дитина: на початках потребує багато зусиль і фінансових вкладень й лише потім віддячить «склянкою води». Тому зараз «Скульптор Фіт» — немовля, яке вони бавлять: купують йому яскраві іграшки і одягають у красиве. Але водночас ця історія — ще й приклад боротьби за право жити якісно і достойно, рятуватися від обставин, тримаючись за щось дуже мирське, невоєнне: як, скажімо, відкрити бізнес чи просто піти у спортзал попри все.

Тут похвалять і розсмішать. Обіймуть і підбадьорять. Зроблять масаж. А якщо захочете — ще й посадять на шпагат. Але це не точно.