Вибори ректора ВНУ. Інтервʼю з Анатолієм Цьосем

У Волинському національному університеті імені Лесі Українки (один із двох державних луцьких університетів) — вибори ректора. 12 березня університетська спільнота визначатиметься: або ж на посаді залишиться чинний ректор Анатолій Цьось, або вибір впаде на Мирославу Філіпович, або керувати вишем оберуть Наталію Павліху. Виборча кампанія — насичена, яскрава. А результат дуже важливий.

misto.media підготувало серію інтерв’ю з усіма трьома кандидатами на ректорську посаду. Розпитали про плани, зміни і той університет, який кожен із них «робив» би. І, звісно, — передали запитання, які збирали від студентів, через анкету на сайті.

Розмова друга.

Анатолій Цьось. 59 років. Доктор наук з фізичного виховання та спорту, професор, заслужений діяч науки і техніки України. У 1989 році закінчив факультет фізичної культури Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки . З цього часу працює в освіті, зокрема у Волинському національному університеті. Ректором вишу став у 2019 році.

Говоримо з ректором у стінах університету, а саме — в одній з аудиторій.

Після війни ми будемо конкурувати з міжнародними вишами

— Анатолію Васильовичу, чому ви вирішили вдруге балотуватися на посаду ректора?

— Дуже багато зроблено в університеті за різними напрямками. Ми, напевно, потім їх десь деталізуємо, але мені надзвичайно приємно, що багато зроблено саме в напрямку забезпечення якісної освіти. Саме те, що найбільш цінне, тому що університет — це в передусім люди.

Але разом з тим, ще є багато тих питань, які залишилися нерозв’язаними, які потребують подальшого розвитку. І саме досвід управлінської діяльності та наявні можливості розвитку університету вже в сучасних умовах дають мені підстави вважати, що мені потрібно балотуватися на наступний термін, щоб продовжити той розвиток, який зараз започаткувався.

— На вашу думку, які існують основні загрози для вищої освіти через війну?

— Дуже фундаментальне питання. Перша загроза — це знецінення освіти, зокрема вищої. На жаль, світ формує таку думку, що вища освіта взагалі є чимось другорядним і суттєво не впливає на розвиток регіону, розвиток України. І це надзвичайно негативна теза.

Тому що розвиток країн із високим рівнем економіки показує, що частка осіб з вищою освітою там надзвичайно висока. Наприклад, якщо ми візьмемо Японію, в них до 35 і більше відсотків населення має вищу освіту, і вони формують технологічну економіку, яка потребує людей з вищою освітою. Тому, якщо ми дбаємо про майбутнє України, про розвиток нашої держави, про розвиток дійсно людського капіталу як найвищої цінності суспільства, тоді ми маємо дбати про розвиток вищої освіти, яка дає найбільші можливості для реалізації людини. Оце перша загроза.

Друга загроза, звичайно, це війна. Це демографічна ситуація і виїзд молодих людей за межі України. На жаль, багато хлопців 16–17 років зараз виїжджають з України. Це питання десь замовчується в нашій державі, але це дуже велика загроза для освіти, а отже, для майбутнього України.

І третє — це якість освіти. Чому я весь час наголошую, що якість освіти має бути пріоритетом у розвитку нашого університету. Тому що закінчиться війна, і ми будемо конкурувати не лише всередині українських університетів, але й з міжнародними вишами. І для того, щоб вийти переможцем треба знову ж таки забезпечити гарну якість освіти.

До нас їдуть із Китаю

— Пройдімося по вашій програмі. Ви зазначали, що плануєте підтримувати армію та засновувати ветеранські спільноти. А розкажіть детальніше про це. Чи йдеться про співпрацю з ветеранськими організаціями або хабами Луцька?

— Ми всі прекрасно розуміємо, що зараз майбутнє України залежить від кожного з нас, а найперше від Збройних сил України. І від того, наскільки ми підтримуємо, співпрацюємо зі Збройними силами України, залежить майбутнє України. Це істина. Тому ми маємо бути небайдужими і максимально створювати умови для патріотичного виховання, зокрема в університеті.

Я можу багато говорити про волонтерство. Воно в нас системно розвивається, і кожен студент залучений до різних благодійних ярмарків, акцій та іншого. Також ми маємо договори і тісно співпрацюємо з нашими бригадами. Тобто маємо комплексну роботу і співпрацю зі Збройними силами України.

Разом з тим, повинні готуватися до того, що скоро повернуться наші воїни. Велика частина з них буде навчатися, зокрема і в цьому університеті. І для них треба зробити оптимальні умови для навчання, для підтримки і для перебування в університеті. Тому зараз розроблений проєкт створення Центру ветеранського розвитку.

Він планується на факультеті історії, політології та національної безпеки. Там буде стовідсоткова інклюзивність, що дозволить ветеранам брати участь у всіх заходах, що там є. Заплановані різні локації: для надання психологічної допомоги, спорту. Також в структурі цього простору буде ще й аудиторія-музей історії та етнографії, тому ветерани та їхні родини матимуть можливість ознайомитися з історією як нашого краю, так і загалом України.

— Згідно з вашою програмою, ви плануєте залучати іноземних студентів та викладачів до наукової діяльності ВНУ. Чи є вже конкретні домовленості з іноземними університетами? Якщо так, то якими?

— Так, в нас дуже широка партнерська база і співпраця з іноземними університетами. І це не лише Польща, це зараз і Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Швеція, Хорватія, тобто багато університетів з різних країн.

Якщо ми говоримо про напрямок співпраці, то в нас є дві програми, якими можна пишатися. Перша програма — це реалізація подвійного диплома. Студенти вчаться в нас і в одному із закордонних закладів вищої освіти і отримують після навчання два дипломи: український і, наприклад, польський. Уявіть собі, зараз 128 студентів навчаються за програмою подвійний диплом. А більше ніж 400 закінчили цю програму за останні чотири роки. І практично всі вони залишилися в Україні, маючи гарну фундаментальну підготовку за різними освітніми програмами.

І друга програма — це Erasmus Plus. Зараз приблизно понад 400 студентів закінчили навчання.

Якщо ми говоримо про співпрацю викладацьку і наукову, то в нас дуже часто закордонні викладачі проводять лекції для наших студентів. Є така програма «Запрошений професор», де в очному режимі або дистанційно вони проводять заняття.

Щодо іноземних студентів, то наразі таких не дуже багато. Це зрозуміло, адже війна вплинула на цей процес. Проте в нас суттєво збільшилась кількість студентів із Китаю. Двоє викладачів двічі на рік їдуть в Китай і там проводять навчання в очному режимі. Зараз понад 200 студентів з цієї країни навчаються за цією програмою. І ще є десяток студентів, які навчаються з інших країн на різних освітніх програмах.

— Також ви плануєте запровадити лекції англійською, проте чи достатньо кадрового потенціалу для реалізації цієї ідеї?

— Наразі переважно за більшістю спеціальностей ми можемо надавати послуги англійською мовою. Ми можемо залучати, наприклад, на біологічний факультет викладачів, які знають добре англійську, з інших факультетів. І шляхом такої інтеграції забезпечити викладання англомовних освітніх програм.

Мені дуже б хотілося б, як в дитинстві, — все й відразу

— Поговоримо трішки про гуртожитки, адже це питання, яке дуже турбує студентів. Ви плануєте покращення там, але які джерела фінансування для цього будуть застосовані?

— Гуртожитки — це надзвичайно важливе питання, але дуже непросте. Мені дуже б хотілося б, як в дитинстві, — все й відразу. І кожному з нас хочеться зробити всі ремонти протягом одного року, але життя таке, що це неможливо, тому що фінансовий ресурс все-таки обмежує нашу діяльність. Тому, звичайно, потрібно використовувати як свої кошти, так і залучати максимально кошти з інших джерел.

Якщо ми говоримо про гуртожитки, то ми вже 40 кімнат — уявіть собі, 40 кімнат — повністю відремонтували в третьому гуртожитку. Там зроблені душеві, там закуплені нові меблі, і студенти можуть нормально проживати.

Щодо перспектив, то вже розроблена проєктно-кошторисна документація про термомодернізацію другого і третього гуртожитків. Це два гуртожитки, стан яких найгірший, адже вони були побудовані років 50 тому. Що охоплює термомодернізація?

Перше — це заміна всіх вікон. Друге — утеплення і облаштування фасадів. Далі — заміна опалення. І я дуже надіюся, що протягом наступних двох років ми реалізуємо цей проєкт.

20% коштів наші, 80% — кошти Світового банку. Через Міністерство освіти вже узгоджені такі можливості для фінансування. Мова йде більше ніж про 200 млн грн.

— Чи планується модернізація корпусів університету?

— Під проєкт термомодернізації також потрапило три корпуси, а саме: факультет економіки та управління, факультет культури та мистецтв та корпус, де юридичний та педагогічні факультети. Відповідно до плану термомодернізації, там будуть утеплення та облаштування фасадів, ремонт і заміна опалення та вікон. Ці три корпуси повністю будуть змінені зовні, і для міста це надзвичайно позитивний момент.

Зараз вже почали наші фахівці працювати над облаштуванням земельної ділянки біля другого гуртожитку і лабораторного корпусу для того, щоб там були місця для відпочинку студентів та місця для паркування авто.

Я думаю, наступним кроком буде облаштування території біля головного корпусу, бо вона вже давно цього потребує. Проте це вже буде після війни, коли все ж таки головним буде не забезпечення військових, а розвиток освіти.

— Ми робили анонімне опитування серед студентів, і до вас було найбільше запитань, оскільки ви чинний ректор. А перше запитання — хто буде входити до вашої команди?

— Ну, на мою думку, зараз склалась оптимальна структура проректорів. Я не бачу потреби змінювати склад проректорів як мінімум до осені. А далі побачимо, все залежатиме від стратегії, яку ми приймемо для розвитку університету.

— Як ви бачите налагодження співпраці з органами місцевого самоврядування та бізнесу?

— Прекрасне питання. Почнемо з місцевого самоврядуванням. У нас є договори для співпраці із нашою Луцькою міською та обласною радами. Ми тісно співпрацюємо з усіма місцевими органами влади. І дуже багато договорів, до речі, із громадами — це наша свідома позиція.

Якщо ми говоримо про співпрацю, наприклад, із Луцькою міською радою, то ми спільно започаткували і продовжуємо проєкт видання «Лісової пісні» Лесі Українки різними мовами. Вони фінансують друк. І ми спільно уже видали Лесю Українку англійською, німецькою, польською, білоруською, кримськотатарською мовами. Зараз працюємо над тим, щоб продовжити цю роботу і реалізувати проєкт «Лісової пісні» арабською і, можливо, бенгальською мовами.

Крім того, беремо участь в розробці різноманітних стратегічних програм для міста і для нашої мерії, тобто тут співпраця тісна.

— Також студенти дуже цікавляться питаннями ремонту. Цитую: багато корпусів перебувають у жахливому стані. Деякі з них бачили останні ремонти ще 30 років тому. Чому за час свого перебування на посадах (14 років першим проректором та 5 років ректором) ви не зробили цього?

— Розповідаю об’єктивно і чесно. В нас немає жодного корпусу, де не проводилося 30 років ремонту, в кожному корпусі зроблена частина ремонтів.

Наприклад, беремо корпус, де навчаються педагоги і юристи. Там повністю відремонтовані всі санітарні кімнати на чотирьох поверхах. Повністю відремонтовано четвертий поверх, де навчаються педагоги. Далі корпус на Ковельській: відремонтовано повністю дах, відремонтовано 20, а може, й більше аудиторій і повністю один коридор.

Головний корпус: відремонтовано близько 30 аудиторій, замінені всі вікна та відремонтовано три коридори. Історичний факультет: замінені всі вікна, відремонтовано 10 аудиторій, зроблено місце відпочинку для студентів. Я вже і не кажу про медичний факультет, де все зроблено з нуля, і такого обладнання й місць для навчання медиків, напевно, немає в жодному університеті України.

За останні два роки відремонтували 159 аудиторій! Це приблизно третина з тих, які потрібно відремонтувати. Тому перш ніж ставити питання про жахливий стан наших корпусів, треба пройтися і подивитися, що зроблено в кожному корпусі і який це дає результат. Так, не все, але неможливо за п’ять років зробити все.

— Повернемося до теми гуртожитків. Чи вирішили проблему з тарганами?

— Річ у тому, що, так, така проблема була. По-перше, ми провели збори студентів. По-друге, викликали всі санітарні служби, які зробили всі потрібні роботи. По-третє, надзвичайно важливий санітарний стан кімнат. Немає ніяких тарганів там, де чисто, де нема сміття і де студенти прибирають. Тому це питання багато в чому надумане. За останні пів року, буваючи в гуртожитках, від студентів я не отримував такої інформації. Якщо справді досі лишилася така проблема, хай напишуть, ми знову викличемо санітарні служби.

— Ще є таке запитання: у 2024 році в університет було закуплено та поставлено велику кількість кондиціонерів (до 100 одиниць). Якраз у цей час був дефіцит електрики в країні, тому закликали не користуватися ними все літо. Пульти від кондиціонерів були сховані, прилади не перебувають в експлуатації й до цього часу. Для чого їх купували?

— Неправдиве запитання. Ми купили десь 20 кондиціонерів, і вони не сховані. Вони поставлені насамперед на факультеті психології. Чому? Тому що там дуже великі вікна та сонячна сторона. Відповідно, потрібно зробити для студентів оптимальні температурні умови, щоб вони могли займатися і думати дійсно про психологію, а не про те, як душно у кімнаті. Також три чи чотири кондиціонери ми поставили в наших комп’ютерних центрах: коли студенти складають екзамени, в цей період там якраз дуже спекотно. А те, що вони сховані, — маніпуляції. Такого, звичайно, нема.

— Тобто кондиціонерами користуються?

— Минулого року ми їх не вмикали, бо дійсно було відповідне прохання від Кабінету Міністрів. Але цього літа всі кондиціонери будуть працювати.

— Також є питання про стипендію: чи прийнятним є рішення не виплачувати студентам підвищену стипендію, яку ті, згідно з рейтинговим списком, мають отримувати? За 2024 рік обіцяна підвищена стипендія 2 910 грн прийшла лише два рази, інші 10 місяців — 2 000. На що витрачено 9 100 грн?

— Стипендія, як і зарплата, — дуже чітко визначені видатки, які контролюються державою. І я не маю можливості витратити кошти, які передбачені на стипендії, на будь-які інші цілі. Отже, перший висновок: кошти, які передбачені на стипендії, можна використати лише на стипендії.

Друге. Коштів дійсно держава час від часу давала менше, ніж ми потребували. Не більше 40% студентів державної форми навчання можуть в принципі отримувати стипендію. Відповідно, було рішення вченої ради про те, щоб забезпечити максимальну кількість студентів стипендіями в межах цих 40% і на певний час відмовитися від підвищених стипендій. Тобто збільшити кількість звичайних стипендій шляхом відмови від стипендій підвищених. Наскільки я знаю, зараз все нормально зі стипендіальним фондом, і от тих 40% виплачується, зокрема й підвищені стипендії.

— Чому на факультетах викладачів примушують збирати кошти із зарплат на заправку картриджів, ксероксів, купівлю канцелярії, виготовлення інформаційних табличок (зі шрифтом брайля) та багато іншого?

— Жодних наказів, жодної інформації про збір коштів від викладачів ні я особисто, ні мої помічники не надавали. Якщо є така інформація, я дуже прошу повідомити мене і буду вживати всіх заходів для того, щоб такого більше не було. А якщо це десь системно проводиться, не дай Боже, тоді ці документи я передам в поліцію для проведення розслідування.

— Останнє запитання: яке ваше головне досягнення на посаді ректора?

— Головне досягнення — це те, що я мав можливість і маю можливість працювати з розумними людьми. Всі наші працівники, які виконують ту чи іншу роботу, не зважаючи на ковід чи війну, якісно її виконують.

Я пишаюся тим, що, попри війну, ми зробили два національні проєкти, якими може пишатися не просто наш університет, а вся Україна. Ми видали повне академічне зібрання творів Лесі Українки. І два дні тому презентували зібрання творів Олени Пчілки у 12 томах.

Люди, які всупереч будь-чому якісно роблять свою роботу, виконують проєкти, якими пишається вся Україна, і тим самим стверджують, що наш університет, наша область і наше місто — не провінційне місце, а справжній центр України.