Пройшлися Луцьком з бельгійським урбаністом Хендріком Блумом

Дисклеймер: ми розмовляли англійською мовою, тож усі цитати Хендріка є авторським перекладом.

Хендрік Блум — архітектор і урбаніст проєктувального бюро ORG, випускник Академії Святого Лукаса в Генті  та магістр зі сталого розвитку Брюссельського вільного університету. Чоловік почав займатися архітектурою, бо це цікаве поєднання технологій, наукового підходу та творчості. Має досвід роботи у роттердамській фірмі Barcode Architects, де керував проєктами міського розвитку.

Уперше Хендрік побував в Україні ще у 2013 році, відвідав Київ, Одесу та Крим. У вересні 2024 року Хендрік завітав до Луцька, щоб провести лекцію і воркшоп в межах програми Urban Vision Lutsk. Чоловік дав поради, на що ліпше звертати увагу при розвитку міста.

А нам вдалося поблукати Луцьком з Хендріком, зафіксувавши його враження від міської архітектури та публічних просторів. Розповідаємо та показуємо, як це було. Гайда на прогулянку!

«Зерно» і європейський Луцьк

Зустрічаємось у сквері зі скульптурою «Зерно» на вулиці Кривий Вал. Знайомимося. Світловолосий, стрункий, весь у чорному — він вирізняється на фоні сірого скверу. Але при цьому виглядає органічно — так, наче є частиною цього простору.

Розмова майже одразу розгортається довкола міста і його контекстів.

— Луцьк не надто відрізняється від інших європейських міст. Ви відчуваєте у собі певну європейськість. Але коли ми починали працювати з лучанами, то я помітив, що тут зовсім інші підходи до роботи.

Однією з ключових відмінностей між Україною і Бельгією є те, що у вас багато проєктів впроваджуються не місцевою владою, а громадськими організаціями, бізнесом. Як ось цей сквер, наприклад, створення якого ініціювала громадська платформа «Алгоритм дій» та звернулася до balbek bureau , аби ті розробили дизайн простору. В Бельгії таке не було б можливим без прямого втручання та затвердження дизайну міською владою. У нас адміністрація має більший вплив, а в Україні діє підхід bottom up («знизу вгору»), за яким ініціатива виникає з низів, — ділиться думками Хендрік.

Два сквери

Щодо скверу зі скульптурою «Зерно», то Хендрік вподобав його багатофункціональність (вигляд амфітеатру), доступність та інклюзивність, вказавши на жовте тактильне покриття. Щодо мінусів — зауважує, що простір можна було ліпше озеленити: довга тінь від дерева рятує у літню спеку.

Над цим сквером є ще один публічний простір з лавочками зі спинками. Родзинка цього місця — ковані «сонячні дерева», від яких свого часу можна було заряджати пристрої. Під час нашої зустрічі usb-входи виглядали не надто надійно (після прогулянки кабелі було замінено — mm). Хендрік, на наш подив, вподобав ці трішки химерні «дерева», бо «це щось доволі унікальне».

— Коли ми в Брюсселі розробляли посібник для публічних просторів, то враховували універсальність території й вуличних меблів. Ці лавочки — монофункціональні (вказує на ті, що стоять біля «сонячних дерев» — mm). Ви можете тут лише сидіти чи спати. Натомість амфітеатр нижче можна використати для проведення часу з друзями, організації заходів, перепочинку, тут можуть гратися діти, — каже Хендрік.

Ревіталізація: Укртелеком та «Батьківщина»

Поруч «Зерна», в колишньому приміщенні Укртелекому, заховався простір, у якому анонсували зведення креативного хабу.

— Мені дуже подобається ідея створення простору, де люди могли б збиратися та обмінюватися ідеями. Це також важливо місцевим стартапам та середнім бізнесам, інвесторам для розвитку Луцька. Чекаю з нетерпінням на закінчення будівництва, хочу побачити, як це виглядатиме, — каже Хендрік.

Далі йдемо вулицею Кривий Вал на П’ятницьку Гірку. Підіймаємося. Ліворуч — приміщення колись кінотеатру «Батьківщина», яке було зведене ще в міжвоєнний період у стилі польського функціоналізму.

Праворуч — сквер міської ради з пам’ятником святому Миколаю, якого називають покровителем міста. За ним — приватні будиночки, порослі плющем, подекуди зі ще дерев’яними вікнами. Влітку тут було встелено жовтою аличею. Тут завжди багато вуличних котів. Кажемо Хендріку, що це котяча вуличка.

Піднімаємося на гірку — вслід іде дідусь. Запримітив фотоапарат і теж захотів знимка. «Може, мене з тою красунею сфоткайте», — показує чи то на журналістку, чи на фотографку. Перекладаємо його репліку Хендріку, і той сміється.

Ось тепер ми біля приміщення кінотеатру. Тут — ремонтні роботи, чоловіки в яскраво-жовтих жилетках возять матеріали з будівництва на тачках. Хендрік переймається тим, щоб при реставрації не зіпсували фасад:

— Якщо в Луцьку більше немає потреби в кінотеатрах, то можна спокійно переоблаштовувати це приміщення під будь-що інше, потрібне місту. Це гарно — ревіталізувати й дати нове життя будівлі. Але лише у шанобливий спосіб. Тут — красивий модерністський фасад, який потребує реновації та оновлення, але точно не варто робити новий поверх старого. Бачу, що бічні стіни вже чимось заклеюють (насправді це утеплення — mm).

П’ятницька гірка і пиво

Перед «Батьківщиною» розташований сквер, на місці якого колись стояла православна церква святої Параскеви П’ятниці (XV–XVIII століття). А з 1890-х років до 1947 року тут була П’ятницька капличка, зведена на кошти Луцького братства.

Історія історією, але теперішній вигляд скверу дивує Хендріка.

— Дуже дивний дизайн, просто велика пустка. Навіть якщо тут колись була церква — це не привід залишати сквер порожнім. Ліпше поставити якусь табличку чи іншу пам’ятку, а сам простір — переобладнати у щось корисне. В такому вигляді, як зараз, це не несе жодної цінності і зовсім не є зручним для містян, — каже архітектор.

Ще тут Хендрік запримітив лавочку з дірявим дашком, де отвори натякають на те, що це мапа Луцька.

— Чесно, ця лавочка дуже дивна. Певно, це накриття мало б давати тінь для перепочинку в літній день, але там дірки, та й лавочки повернуті в інший бік, назовні. Від дощу чи снігу тут точно не сховатися. Не впевнений, що це мало бути, — дивується.

Ми розповідаємо, що певну функцію сквер таки виконує, бо колись на цьому місці збиралися луцькі неформали. Ходили на «горік»  тусуватися і пити пиво.

До речі, про пиво. Хендріка якось спіймали на гарячому в Одесі. В Бельгії розпивання слабоалкогольних напоїв в публічних місцях дозволене. В Одесі чоловік з другом купили пиво в крамниці й пішли посидіти на лавочці в сквері неподалік. Вони «були надто наївні» і не очікували, що патрульна поліція ними зацікавиться. А правоохоронці зацікавилися і забрали Хендріка та його друга до відділку. Розповідаючи, Хендрік сміється і каже, що ніколи це не забуде.

Старий ринок

«Have you been to Старий ринок?» — жартівливо питаємо Хендріка, чи він вже бував на ринку. Чоловік відразу зрозумів, про що ми. Каже, що хотів потрапити, але прийшов, коли було зачинено.

Хендрік ознайомлений з тим, що відбувається з ринком . Урбаніст розпитує, чому одні лучани за те, щоб його знести, а інші — проти. Пояснюємо, що, з одного боку, ринок псує територію біля замку та захаращує простір, з іншого, — це робочі місця та бізнес для деяких людей.

— Я вважаю, що ринок може бути розташований біля історичної пам’ятки. Проблема не в цьому. Але точно варто було б покращити вигляд, охайність та естетичність цього місця. Вид на замок з цієї точки не є найгарнішим. Також проблемою є безглузда парковка поруч, яка займає багато місця та стоїть на заваді ліпшому сполученню з парком, — каже Хендрік й звертає увагу на автомобілі поруч з ринком.

Біля стоянки — зупинка. Урбаніст дивиться на стовп, який підпирає її дашок. Конструкція перегороджує доріжку, що веде до парку. Хендрік кепкує з тих, хто додумався поставити таку колону прямо в проході.

Йдемо повз зачинений кіоск із затертим написом «Life, купуйте тут», прямуємо до торгового павільйону, де ряди з насінням, солодощами, квітами, крупами, свіжими овочами та фруктами, горіхами, які, певно, ще день тому висіли на деревах у приміських селах. Хендрік сипле запитаннями. Чи багато лучан ходять на ринок? Чи тут дешевше, ніж в магазинах? Чи працює базар щодня? Чи купуємо ми щось тут?

Заходимо в середину критого павільйону. Різкий запах, суміш молочки, м’яса і риби. Подекуди на стінах через скельця радянської мозаїки грається кольорове світло. Продавці та продавчині за прилавками дуже чемно усміхаються, бо почули, що ми говоримо між собою англійською.

— Мені насправді тут подобається. Особливо вітраж. Я бачив план, що цю споруду наче хочуть знести. Проте я за те, щоб її зберегти й оновити. Можливо, надати нових функцій або повторно використати як магазин чи ринок.

Чому б не зберегти якусь унікальність та атмосферу цього місця? Це теж частина історії. Врешті-решт, не Луцьким замком єдиним. Я не дуже ознайомлений із настроями суспільства щодо совєцької спадщини, але я спілкувався про це з урбаністом Тарасом Дацюком. Він також стверджував, що не всі розуміють, навіщо зберігати спадщину з тих часів. Але я вважаю, що це, можливо, і потрібно, якщо переосмислити її, надати нового значення чи функцій. Тут може продаватися крафтова продукція місцевих фермерів, як от на ринках Іспанії чи Португалії, — каже Хендрік, вказуючи на відерця меду різних відтінків: від жовтого липового до темно-коричневого гречаного.

Старе місто і Гостинний двір

Виходимо з ринку, йдемо повз бабусь, які продають домашні яблука, далі — в бік Лютеранської кірхи.

Хендрік брав участь в дослідженні центральної частини Луцька. Ось його рефлексія про Старе місто:

— Ми не фокусувалися лише на Старому місті, досліджували «ширшу» центральну частину: від Старого міста до вокзального району. Щодо Старого міста можу сказати, що треба балансувати між заповненістю туристами та спокоєм. У Луцьку — це переважно житловий район з історичними пам’ятками. Якщо люди йдуть подивитися на замок — після цього вони прямують до районів, де є кав’ярні, ресторани, магазини чи якісь розваги. Тому перенавантаження туристами, як у Львові, Луцьку поки не загрожує.

Йдемо майже безлюдною Кафедральною вулицею до Гостинного двору Прайзлерів, за який борються з місцевою владою активісти-урбаністи з ГО «Семиярусна гора».

— Дуже гарне місце, мені подобається, як цей простір облаштували. Є багато зелені. Ця зона має великий потенціал. Щодо конфлікту активістів з забудовниками та владою, то варто знайти баланс поміж інтересів бізнесу та громади. У нас теж є такі проблеми в Бельгії. В кожному місті є подібні суперечки. Відомою справою є будівництво шосе в Антверпені в межах проєкту Oosterweel Link , спрямованому на завершення кільцевої дороги в місті, — ділиться досвідом Хендрік.

Жартуємо, що Гостинний двір дають в оренду інвестору на 31 рік, що дуже оптимістично з огляду на війну в країні. Хендрік усміхається і каже, що його дивує і захоплює, як українці вигадують нові проєкти в такий час, працюють на розвиток міста: згадує misto.cafe, яке якраз нещодавно відкрило свої двері для відвідувачів. Дуже легко опустити руки в такій ситуації, тому архітектор надихається незламністю українців.

Тролейбус. Вид з вікна на Гнідаву

Зупинка на вулиці Данила Галицького. Ловимо тролейбус «двійку» і їдемо до ліцею № 14. Не вчитися, а оцінювати вуличний простір.

Для Хендріка їхати у Луцьку тролейбусом — не вперше, оплачує свій проїзд банківською карткою . Проїжджаючи повз заповідник «Гнідавське болото», урбаніст дивиться на похилені над Стирем верби:

— Мені подобаються зелені зони у Луцьку, до того ж їх дуже багато. Це точно ваша сильна сторона. Мене дивує, що лучани хочуть їх розвивати у щось багатофункціональне: ставити там лавочки, робити майданчики, розміщувати кав’ярні.

У Брюсселі дуже не вистачає таких зелених просторів посеред міста, тому ми б зберегли їх у максимально природному вигляді, а не перетворювали у парк.

Інші пасажири не звертають на нас увагу, думають про своє.

Школа: мозаїка, мішки й велопарковка

Зупинка «Луцьке підприємство електротранспорту». Тут, поміж магазинами «Сонечко» і «Світанок», заховався луцький ліцей № 14 імені Василя Сухомлинського.

На школі — мозаїка радянського часу, яка уособлює різні навчальні предмети, як от фізика, математика, музика, біологія, малювання. Оглядаємо вуличну зону перед школою. Діти вишикувалися на майданчику, роблять гімнастичні вправи. Урок фізкультури.

Хендрік каже, що простір навіть ліпший, аніж був у його школі.

— Загалом майданчик мені подобається. Класно, що тут дуже багато місця. Також гарне озеленення, бо багато дерев. Тут гарно не лише проводити уроки фізкультури, а й просто дати можливість дітям погуляти між уроками.

Мені дуже-дуже дивно, що дітей не у всіх школах і не всіх класів випускають сюди на перервах. Зачинити учнів у школі на весь день — не вихід. Їм треба простір для відпочинку на природі. В Бельгії дітям можна виходити зі школи будь-коли поза уроками. Але в нас є проблема: сусіди скаржаться на галас і шум. Що з цим робити? Просто стати більш толерантними, — жартує Хендрік.

При вході у школу — велопарковка, майже заповнена, а отже, для учнів — це зручний вид транспорту. Хлопчик на велосипеді якраз заїжджає у двір. Катається територією і їде на великий прямокутний плац, вимощений бруківкою. Хендрік не розуміє, для чого залишати таку велику площу перед школою незаповненою.

Пояснюємо, що тут проводять урочистості, наприклад, перший дзвоник.

***

Повертаємося до «Сонечка» й «Світанку» і знову чекаємо на громадський транспорт. Цього разу — маршрутка. Ця була особлива тим, що шибки її дверей та вікон оздоблені копійками одного розміру, таке собі народне мистецтво.

Хендрік, виходячи з жовтої маршрутки «Богдан», помічає, що вона менш інклюзивна, ніж тролейбус. Надто вузькі двері, високі східці.

Прямуємо вулицею Лесі Українки, яка урбаністу дуже подобається: пішохідна, зелена. Завжди виглядає завантаженою, тут багато людей. «О, а що це за чувачок?» — зауважує кликуна. Раніше не мав нагоди запитати у лучан, хто це. Розповідаємо.

Ось так ми з Хендріком побачили Луцьк: цікаві громадські простори, зелені зони, подекуди недолугі урбаністичні знахідки. Архітектор каже: тут висока якість життя та комфорт, адже місто невелике. Є потенціал для розвитку.

— Тут дивовижні люди, — додає Хендрік.

— Ліпші, ніж в Києві чи Одесі? — перепитуємо.

— Так-так, звісно!

Сміється, тож залишається лише здогадуватися, чи це точно так.

Тут посилання на Google Maps з нашим прогулянковим маршрутом.