Їж. Молись. Живи. Без пластику

Від авторки: Один із моїх дитячих спогадів — бабусина «скринька» для рукоділля. Ну, як скринька. Старий плетений кошик з яскравими клубками. В тих клубках — не нитки, а старі «лахи», порізані на смужки. Мені, малій, довіряли приводити ті смужки до ладу — обрізати кутики.

Ножиці були важкі, металеві й гострі. Я досі пам’ятаю звук, коли вони різали тканину. «Хрррррруть». З цих обрізків бабуся виплітала гачком круглі килимки. Ті килимки були в кожній кімнаті. Яскраві, різноколірні. Після смерті бабусі ми забрали їх додому, і вони досі є у батьківському будинку, хоч минуло майже 30 років з того часу, як її не стало.

Моя бабуся Уляна не знала слова «ресайклінг», але якби вона дожила до цих днів, то точно була б у тренді, адже саме ця філософія поводження з відходами передбачає дати друге життя вживаним речам. Навіть якщо вони вже не годяться для їхнього первісного призначення.

Щоправда, бабуся плела ці килимки не тому, що це було модно, а тому, що нові коштували дорого, і старі речі — то був безплатний матеріал. І хоч це був час, коли бюджетникам у кращому випадку могли видати зарплату цукром чи крупами, разом з тим це й час без пластикових пляшок і поліетиленових пакетів, і відповідно, з меншою кількістю сміття. Не скажу, що тоді було ліпше. Аж ніяк. І ні краплиночки не легше. Але тоді просто було менше пластику.

Сортування. Експеримент

Одна з популярних тем щодо свідомого поводження з відходами — сортування. У Луцьку у 2022 році відкрили центр «Чистий Луцьк» (вул. Транспортна, 7, колишня вул. Трункіна), де приймають 14 фракцій відсортованого сміття, яке згодом здають у місця, де його переробляють. Але це далеко не все сміття, яке продукують люди.

Задля експерименту до центру ми принесли цілий пакет сміття. В основному — пластикові речі, які є в кожному господарстві. Кулькова ручка. Тюбик з-під зубної пасти й щітка. Губка для взуття. Губка для посуду. Пляшки з-під води та побутової хімії. Скляний флакон з-під парфумів. Дой-пак . Пакет з-під макаронів. І знаєте, що вийшло? Після того, як ми відсортували те, що можна взяти на перероблення, залишилась чимало того, що попри всі наші благі наміри поїде на полігон.

Чому так? Кожен товар повинен мати маркування. У випадку пластику він може бути маркований цифрами від 1 до 7 або латинськими літерами. Та деякі речі, які ми принесли в центр сортування, маркування взагалі не мали.

Звичайно, пляшка з-під рідкого мила теоретично може бути пластиком номер 1 ,2  чи 5 , які тут приймають. Але через відсутність позначки, який саме це пластик, його туди не кидають, щоб не зіпсувати всю партію. Відсутність маркування — порушення чинного законодавства, але, очевидно, не всі виробники цим переймаються.

Деякі речі маркування мають. На них є трикутник ресайклінгу з цифрою. Але таке маркування у Луцьку (і не тільки) здати нікуди. Наприклад, ми знайшли в нашому смітті номери 3  і 7 , та це сміття не переробляється. Взагалі! Лотки для їжі мають маркування 1 (начебто це та ж пет-пляшка, яку перероблюють, ура!), але це надто тонкий пластик, який мав контакт з їжею, і він уже не годиться для перероблення.

Також не приймають тут пластик номер 6  — полістирол — від нього взагалі екологи радять позбутися максимально, бо він не переробляється через виділення стиролу, який є канцерогеном. На щастя, у нашому пакеті його ми не знайшли.

«На жаль, люди часто кидають в контейнери для певного виду пластику не те. Наприклад, у дворах встановлені сітки для пластикових пет-пляшок. Але туди кидають відра, пляшки з-під побутової хімії. Та це інший пластик. Зазвичай це номер 2 чи 5, який можна відсортувати у нас», — пояснює фахівець зі зв’язків з громадськістю центру «Чистий Луцьк» Павло Березюк.

До слова, з пластику з маркуванням 2 і 5 у Львові виготовляють лавки й парти. З Луцька, наприклад, сміття туди доправляють «Новою поштою».

Чи не найбільша біда сміттєвого питання — «шуршики». Це упаковки від круп, печива, цукерок. Їх легко відрізнити від решти пакувального матеріалу за звуком. Недарма ж — «шуршики». Це навіть не поліетиленові пакетики. «Шуршики» не переробляються, хоч і марковані цифрою 5. Але цей пластик занадто тонкий — з нього нічого уже не зробиш. Єдиний вихід для цього пластику — спалювання. Це роблять у Києві на заводі «Енергія», і сміття туди можна надіслати поштою. Але спалювання теж не дуже добре для довкілля.

«Ми хотіли „шуршики“ збирати на спалювання, але спалення кілограма такого сміття, коли ми цим цікавилися, коштувало 15 гривень. Порахували, що з доставленням нам це обійшлося б до 37 гривень. Це надто дорого», — додає Березюк.

Стаканчики з-під кави, до слова, таки піддаються переробленню. Паперові можна сортувати до паперу. А ось комбіновані, з елементами пластику, кидають до тетрапака, який переробляють на Зміївській паперовій фабриці у Харківській області.

Порада номер 1: якщо вже ви купуєте якісь пластикові речі, то звертайте на те, чи можна їх потім переробити.

Не переробляють: одноразовий посуд без маркування, пластикові упаковки з-під яєць, туалетний папір, пластикові палички для розмішування цукру і соломинки, вакуумна упаковка для продуктів, сріблясті обгортки цукерок, печива і подібного, упаковки з-під корму для тварин із зіп-застібкою, вушні палички, тюбики з-під декоративної косметики (туш, помада, рум’яна та інше).

У центрі «Чистий Луцьк» не приймають пластик з маркуванням 4  , бо не знайшли переробника, який працює відносно недалеко. Це — поліетиленові пакети, гнучкі пластикові упаковки.

Натомість метал, фольгу, скло тут можна здати. А ще — люмінесцентні лампочки, батарейки та різні небезпечні відходи. Органіку використовують для компосту. Вживаний одяг — той, який хтось ще може носити, а не брудний, рваний чи поїдений міллю (приносили й таке). Головна умова — відходи мають бути чистими.

До скла не кидають кришталь, автоскло, жаростійке й ударостійке скло. У планах — збирати скло по місту. Для цього замовили 10 контейнерів, щоб побачити, чи будуть люди ними користуватися. Якщо зберуть 20 тонн — здадуть на перероблення. Станом на серпень 2024 року з початку року зібрали 6,1 тонни скла.

«Ми б хотіли, щоб все переробилось. Але багато підприємств закрились, та й не все переробляється в принципі», — додає керівник відділу організації роздільного збору ТВП Центру «Чистий Луцьк» Сергій Михалевич.

Ще один тип відходів, з яким виникають складнощі — автомобільні шини. Законодавством визначено, що вони небезпечні.

«До нас щодня надходить по 20 дзвінків з питанням: „Що робити з шинами?“. Ми їм радимо висилати їх на Рівне або на фірму під Києвом, яка це приймає. Нам скаржаться, що підприємства змушують здати шини, щоб ці відходи правильно утилізували. Але в Луцьку, зокрема і на Волині загалом, підприємств, які б їх прийняли, — немає. Ми хотіли це робити, але коли заглибились у тему, то виявилось, що навіть не маємо права тут шини зберігати», — пояснює його колега Павло Березюк.

Нові ідеї. Чи є шанс?

Те, що ми принесли в центр сортування, — аж ніяк не весь перелік сміття, яке продукують люди. Наприклад, за день у світі викидають до 5 мільярдів недопалків. Один недопалок розкладається близько 20 років. Але не на органічні речовини, а на мікропластик. А ще це сміття є джерелом важких металів, небезпечних хімічних речовин.

У світі є декілька технологій їх перероблення. У США, наприклад, з пластикових фільтрів виготовляють ізоляційні матеріали й промислові піддони, а решту складових компостують. У Бразилії їх переробляють на папір, попередньо вивівши токсини.

В Україні поки що подібних ініціатив немає, але свого часу люди взагалі вважали, що переробляти недопалки неможливо, тому, може, до недопалків просто не дійшов час? Раніше подібне казали й про тетрапак.

Переробити можна й медичні бахіли. Робити з них міцні поліетиленові нитки пропонує учениця луцького ліцею номер 9, вихованка Малої академії наук Софія Михалевич. Її бізнес-проєкт у 2024 році отримав срібло на Олімпіаді геніїв .

Разом з керівницею проєкту, завідувачкою кафедри маркетингу Іриною Лорві вони підрахували окупність цього стартапу. Теоретично, це займе близько трьох років.

«Суть проєкту полягає у переробленні використаних бахіл у нитки, щоб зменшити кількість цих відходів на звалищі. Згідно з технологією, бахіли треба очистити, подрібнити, перетопити й, пропустивши через фільєри, з цієї сировини можна зробити нитки.

Ці нитки багатофункціональні, особливо, якщо їх з’єднати з іншими матеріалами. Мультифіламентна поліпропіленова нитка, наприклад, дуже міцна. Сфера використання таких ниток — різноманітна. З них можна плести сітки, килимки, використовувати у текстильній і взуттєвій справі. Цю технологію перероблення можна застосовувати й для поліетиленових пакетів», — пояснює Софія.

Бахіли — безплатний і доступний ресурс, і їх утилізація була б вигідна й самим медзакладам, які просто позбувалися б сміття, міркує вона.

«Ми розуміємо, що це не громіздкий бізнес-план. Але це канва, яку можна далі розвивати», — коментує Ірина Лорві проєкт своєї підопічної.

До слова, Софія Михалевич уже реалізує в місті свій екологічний проєкт: завдяки одному з грантів у Луцьку розмістили контейнери для збору блістерів з-під таблеток. Це сміття не переробляється, тому його відправляють на завод «Енергія», на високотемпературне спалювання.

Порада номер 2: Сміття — це ресурс. У багатьох випадках ще й безплатний. І його дуже багато. Тому стартапи на тему перероблення сміття — дуже вигідні з економічного погляду.

Студенти колумбійського університету, приміром, створили стільці з перероблених використаних губок для душу та кавової гущі. А український бренд виготовляє папір з опалого листя.

Zero waste

Сортування — це не панацея. І експеримент у центрі «Чистий Луцьк» це довів. Хоча, звісно, це краще, ніж бездумне викидання сміття. Але як домогтися того, щоб відходів було менше?

Порада номер 3: Якщо дійсно хочете зменшити кількість сміття — споживайте менше товарів, після яких ваш смітник буде наповнений. Краще обирайте багаторазові речі.

Люди часто не замислюються: вони винесли сміття з дому, викинули в контейнер, а що далі з цим сміттям відбувається? Усім здається, що створення переробних заводів — це така панацея, яка все врятує. Та ні, не врятує, каже керівниця ГО «Zero waste»  Катерина Демидюк.

«Зараз тривають дискусії про те, що сортування не налагоджене. Мовляв, треба поставити якнайбільше смітників під різні відходи, та ми б сортували. Насправді європейський досвід показує, що люди й у Європі викидають все підряд, бо сортувати треба правильно ще вдома, а не біля контейнера. Японці сортують сміття на 50 фракцій. У них немає вуличних смітників, вони сортують в кожному житловому комплексі (аналог нашого ОСББ). І ця система показала результативність. А по-іншому не працює», — додає вона.

Катерина подорожує до різних країн і завжди звертає увагу на ці аспекти. Каже: скільки б у містах не наклеїли наліпок, що куди кидати, — це не працює на 100%.

«Часто влада міркує: ми поставимо смітники — й це все вирішить. Але насамперед треба проводити просвітницьку кампанію, пояснювати людям, як це правильно робиться, що відсортовується, пояснювати, що не всі види пластику переробляються, як їх відрізнити.

Деякий пластик виробники маркують неправильно, і я часто бачу таке, що на дотик, на вигляд це один тип пластику, а маркований він інакше. Виробники повинні за це відповідати. Коли я на лекціях розказую такі речі, всі роблять великі очі, й багатьох це лякає. Але якщо ми дійдемо до ось такого правильного сортування, коли все відсортуємо на 50 фракцій, за кожною приїде окрема машина і завезе на окремий переробний завод — тоді це буде працювати», — вважає вона.

Дівчина вивчала шкідливі види відходів, від яких варто відмовитися. Аналізувала покупки. Почала сортувати, але бачила, що сміття усе одно не меншає, а навпаки — більшає. І ось до рук їй потрапила книга Беа Джонсон про «Дім — нуль відходів» і відгукнулась на ці ідеї .

«Важливий концепт, що пластик — це ок, якщо він багаторазовий. Я не хочу робити з пластику щось погане. Той же пакет насправді був зроблений з хорошою ідеєю — зупинити вирубку лісів, які використовувалися для пакування. Просто щось десь пішло не так, і люди не навчились розуміти, що пластик — це про багаторазовість. Бо ресурси — скінченні. А пластик виготовляється з нафтопродуктів, які теж скінченні», — наголошує Катерина.

Багато сміття, яке ми продукуємо, можна скоротити.

• Користуватися екоторбинками замість пакетів.

• Йти в магазин чи на ринок зі своїми лотками.

• Воду набирати у власну пляшку. Краще скляну, або якщо вже з пластику, то точно з харчового (номер 5), а не ПЕТ .

• Вушні палички (якими, до речі, не можна чистити вуха) варто обирати бамбукові, якщо вони аж так потрібні (деревина — теж скінченний ресурс, а ось бамбук швидко відновлюється). Зубні щітки теж є бамбукові.

• Варто просити бренди використовувати мінімум пакувального матеріалу, не класти поліетиленових пакетиків, якщо ви щось замовляєте, різного синтетичного «сіна».

• Читати маркування на упаковках косметичних засобів. Читати склад тих же засобів (у складі деякої очищувальної косметики можуть бути мікрочастинки пластику).

• Катерина, скажімо, купує крупи у великих мішках, це дозволяє зменшити кількість «шуршиків». А ще — компостує органічні відходи й потім цей компост закопує на міському городі, що можуть робити й інші лучани (розміщений на території Луцького політехнічного університету).

Тому сортування сміття і його перероблення — це аж ніяк не початок грамотного поводження з відходами. Починати треба зі зменшення споживання та виробництва. Але всі мають для цього працювати в синергії: споживачі, влада і бізнес.

Бізнес теж має замислитися, що він продає, в якій упаковці він пропонує свій товар, чи можна це переробити або використати повторно.

Наприклад, український бренд скляного посуду Yakush повідомив, що переходить на екологічне паковання. Упаковки будуть виготовляти на основі міцелію — кореневої структури грибів. Це паковання повністю розкладається на компост.

Влада ж має розробити законодавчу базу, яка передбачає усі нюанси поводження з відходами на всіх етапах і відповідальність за її недотримання, стимулювати розвиток необхідної інфраструктури. А громадяни й бізнес повинні дотримуватися правил.

Чи вплинуть точкові рішення споживачів? Одномоментно — навряд. Та вода камінь точить.