Ідеї для луцької стометрівки. Від хабу до скляного серця

Вулиця Лесі Українки — серце Луцька. Вона простягається від Братського мосту до Театрального майдану, з’єднуючи Старе місто з центром.

Нині це велелюдна пішохідна вулиця, по обидва боки якої розташована історична архітектура різних років: будинки в цегляному стилі початку 20 століття, споруди в стилі модерн, неокласицизм, сецесія. На перших поверхах — переважно кав’ярні, магазини, офіси. Вище — квартири.

Сьогодні луцька стометрівка рясніє строкатою рекламою: будівлі змінилися, фасади стали місцем для промоції бізнесу. Деякі локації мають абсурдний вигляд. Наприклад, на «Книжковому пасажі» нема книгарень, а найстаріший луцький сквер поруч міськрайонного суду занедбаний.

Якою може стати центральна вулиця міста, говорили на урбан-ідеятоні «Коли „Леся“ — це вулиця», що відбувся 11 квітня у Луцькому національному технічному університеті.

Організатори заходу: факультет архітектури, будівництва та дизайну ЛНТУ спільно з Urban Vision Lutsk та платформою «Алгоритм дій«. Партнери події: відділ охорони культурної спадщини Луцької міської ради, КП «Луцькреклама«, Управління ІКТ, ГО «місто.ребут«, Центр урбаністичних студій (Київ).

Цікаві факти про вулицю

Теперішня вулиця Лесі Українки з’явилася ще у Середньовіччі. Вона 13 разів змінювала назву: звалася Ягеллонська, Пречистенська, Олицька, Дубенська, згодом Шосова (тобто замощена), Сталіна, Радянська тощо.

«У 1860-х роках було створене так зване Києво-Брестське шосе. Частина цього сполучення проходила через теперішню вулицю Лесі Українки. Оскільки дорога мала статус державної, це забезпечувало їй додаткове фінансування, кращий благоустрій, мощення бруківкою. Відтоді на вулиці завирувало життя, що призвело до її активної забудови», — розповів на ідеятоні краєзнавець Олександр Котис.

Кількість охочих отримати ділянку на цій території швидко зростала. Землю доводилося ділити вузькими смугами вглиб вулиці, а забудова була настільки щільною, що з часом утворила суцільний архітектурний комплекс.

«Вправні майстри зводили будівлі у цегляному стилі з чудовим декором фасадів — цегляними орнаментами та візерунками. Пізніше, у міжвоєнний період, фасади затинькували. Орнамент лінійної кладки зник під цементною сумішшю. Проте з іншого боку, тинькування законсервувало історичний вигляд будівель, що дає можливість говорити про наявність певного потенціалу: за сприятливих умов автентичний вигляд будинків можна відновити», — каже краєзнавець.

На початку 1900-х років вулиця стала економічним центром міста: з’явилися кав’ярні, цукерні, фотоательє, магазини, майстерні, кінотеатри тощо. Фасади будинків рясніли вивісками. Перші поверхи та карнизи заховалися за рекламними оголошеннями.

Зі слів Олександра Котиса, спроби впорядкування вуличної реклами почалися ще 100 років тому. У листуваннях між технічним відділом магістрату міжвоєнного періоду і архітекторами, які робили проєкти будівлі для замовників, одразу обговорювалися варіанти вивісок.

«Уже тоді елементи вивіски детально прописували: розміри, інколи навіть кольори, розташування, де саме вона має бути, — все узгоджувалося. Міські архітектори робили зауваження, давали рекомендації», — розповідає Котис.

Рекламні барви

У 80-х роках минулого століття вулиця Лесі Українки (тоді Радянська) стала пішохідною. У цей період фасади будівель зазнали нових трансформацій — повсюди з’являлися панорамні вікна. Впродовж кількох років перші поверхи були втрачені за габаритними скляними вітринами. В 90-х в скляних полотнах з’явилися строкаті банери з малюнками та написами: «Секонд хенд», «Ремонт», «Комп’ютерна техніка» тощо.

Вигляд вивісок регламентує закон про рекламу та урядова постанова, але вони дуже загальні. Тож міська рада ще у 2016 році ухвалила своє уточнення щодо того, якими вони повинні бути. Олександр Ковальський, директор КП «Луцькреклама», розповів, що це дозволило змінити обличчя міста: вивіски стали лаконічнішими, менш строкатими, поступово перетворилася із масивних пластикових коробів на акуратні літери на фасаді підприємства. Зовнішня реклама, розташована у міжвіконному просторі, зникла. Підприємці почистили вітрини. Це впливає на вигляд магазину і вулиці.

Затишна Леся

Від планування вулиці залежить комфорт її користувачів, впевнений урбаніст та архітектор, експерт ГО misto.reboot Тарас Дацюк.

«Вулиця — це третє місце, після дому й роботи, де відбувається важлива соціальна взаємодія. Відкритий, безплатний та загальнодоступний для всіх, незалежно від віку, соціального статусу, стану здоров’я, простір — важливий аспект формування здорового громадянського суспільства та визначення рівня соціального добробуту», — каже урбаніст.

Від планування простору залежать відчуття людини, її безпека та естетичні почуття. Великі патріархальні площі, на думку архітектора, психологічно тиснуть на людину. Натовп на великій території створює відчуття тривоги та небезпеки.

Натомість невеликі вулиці — затишні та безпечні. Наповнений різноманітними активностями та можливостями соціальної взаємодії простір може стати магнітом для мешканців міста.

Урбаніст навів приклад публічного міського скверу біля скульптури «Зерно», розташованого на перетині вулиць Лесі Українки та Кривий Вал. Простір став центром креативних подій для лучан. Тут відбуваються театралізовані дійства, виставки, квести, перформанси. А сама скульптура виконує важливу місію — збирає донати на розмінування України у фонд «Повернись живим«.

Розворушити стометрівку

Аби дослідити потенціал вулиці Лесі Українки та покращити її функціонування, майбутні архітектори та дизайнери Луцького національного технічного університету провели її детальний SWOT-аналіз .

Сильними сторонами функціонування простору студенти назвали активне громадське життя, велику прохідність, наявність скверів, зелених насаджень, вихід до історичної частини міста тощо.

До мінусів зарахували відсутність дизайн-коду, неякісне мощення бруківкою, неінклюзивність, невелику кількість лавок, комерціалізацію перших поверхів будинків.

Молоді планувальники міського простору отримали завдання запропонувати концепт-ідеї п’яти споруд, аби покращити функціонування вулиці завдяки створенню місць активного користування:

• будинку Марка Кронштейна, у якому знаходиться медичний інститут (вул. Лесі Українки, 2);

• будинку Абрама Глікліха, у якому знаходиться OTP банк (вул. Лесі Українки, 53);

• монастиря тринітаріїв — Окружного суду (вул. Сенаторки Левчанівської, 4);

• будинку мисливця (вул. Лесі Українки, 55);

• будинку Абрама Варковицького (вул. Лесі Українки, 32).

  

Урбаністи, архітектори та викладачі відзначили багато ініціатив учасників ідеятону. Серед них:

• створити на території військового госпіталю інклюзивний ветеранський хаб, реставрувати найстаріший сквер міста біля окружного суду;

• переосмислити простір навколо медичного інституту: створити студентський коворкінг, додати озеленення, встановити метафоричну скульптуру у формі скляного серця, яка могла б функціонувати за прикладом «Зерна», — збирати донати на допомогу хворим дітям;

• створити підсвітку оздоблення архітектурних пам’яток;

• створити у будинку мисливця ресторан у мисливському стилі;

• привернути увагу до вуличного мистецтва сезонними муралами.

Усі присутні висловились за збереження архітектурних пам’яток вулиці, повернення їй історичного вигляду та відродження мистецького життя там.