Карта, компас і ти. Спорт, що вчить не губитися

Зважені рішення + швидкі ноги

Невеличке фінське містечко Купіо має населення удвічі менше за Луцьк та куди холодніший липень — лише 17,5 градусів. Попри свою мініатюрність, саме сюди улітку цього року приїхала катма людей з усього світу.

Місцеві — як команда підтримки. Гості — як учасники чемпіонату світу зі спортивного орієнтування.

На стартовій позиції спортсмени, одягнені в бігові тайси та футболки, переминаються з ноги на ногу, тримаючи в руках компас та електронний чіп. Після звукового сигналу вони беруть в руки незнайомі досі для себе карти та неквапливо починають рух по означеному стрічками коридору, вдивляючись в позначки на мапі. За кілька десятків метрів будь-яке означення шляху зникає — починається зеленка лісу.

Мета орієнтувальників — правильно прочитати позначки на карті, вибудувати маршрут таким чином, аби віднайти на дистанції усі контрольні точки та зробити це швидше, аніж суперник.

Місцевість лісиста, з болотами, колодами дерев, чагарниками, підйомами та ярами. Дуже нагадує Волинь, але холоднішу. Бігти доведеться ривками, піднімаючи нагору та спускаючись униз, оминаючи потічки та болота.

Виграють той і та, які будуть мати найкращу фізичну форму, кмітливість та зорову пам’ять, адже кожне зайве звіряння з мапою — це втрата часу. Їх вчать тримати картинку в голові, навіть якщо бачили її вперше.

Спорт не надто користується увагою комерційних структур, адже донедавна його важко було презентувати для публіки. Але доступний практично усім. У тому числі — лучанам. На Волині цю активність люблять і цінують, як і у країнах Балтики чи Скандинавії. Мабуть, тому що природні умови дозволяють легко забутися. Розказуємо, з чого і де почати вивчати орієнтування.

Все починається з карти класу

Для спортивного орієнтування немає граничного віку. На змаганнях ви точно можете почути історії про учасників, які «почали бігати в 60 і це було 20 років тому». А ось вік старту припадає приблизно на початок школи. Хоча підготовчі вправи можна виконувати раніше.

Мова йде про заняття, під час яких дітям пропонують скласти пазли, знайти втрачений елемент на малюнку, орієнтуватися на карті-схемі класної кімнати, розрізнити сторони світу. Із часом складність карт буде поглиблюватися, а зорова пам’ять покращуватися.

Лучанин Олександр Оришко прийшов в орієнтування у середній школі. Його захоплювали гори і він шукав дотичні секції, аж доки не натрапив на один із туристичних гуртків і його ця історія захопила.

Перші змагання для нього відбулися у вересні 1995 року. І хоч тоді він ще тільки вчився читати карту, відразу виборов перемогу. Згодом потрапив до збірної Волині, а з часом — і до складу національної збірної України. У 30 років Оришко повернувся в цей вид спорту після перерви і вже понад десять років пробує себе в його різних напрямках. Сам він має звання майстра спорту України з цієї дисципліни, виступав на чемпіонатах Європи та світу з рогейну  і велоорієнтування.

Від туризму до окремого спорту

Спершу спортивне орієнтування, розповідає Олександр, входило до програми туристичних гуртків поряд із альпінізмом, каякінгом чи спелеологією. Та згодом цей напрямок став самостійним видом спорту з власними правилами та федерацією.

Сьогодні цей спорт значно змінився. Якщо раніше атлети відмічалися на пунктах компостером чи олівцем, то зараз використовують електронні чіпи та GPS-трекери. Це дозволяє бачити результати й навіть відстежувати рух спортсменів у режимі онлайн. Така опція дозволяє привести у спорт більше глядачів, а отже — спонсорів.

Орієнтування має багато форматів:

• біг (у лісі чи у місті, є різні дистанції — від довгих маршрутів до спринтів);

• лижне орієнтування взимку (мапа відрізняється від бігового — на ній позначають усі лижні доріжки, їхню ширину та прохідність (швидкі, середні чи повільні));

• велоорієнтування;

• трейл-орієнтування для людей з інвалідністю. Учасники пересуваються по спеціально підготовлених доріжках (трейлах), доступних для візків, милиць чи повільної ходьби. Тут фокус зосереджений на мислені, а не фізиці руху;

• рогейн — багатогодинні змагання на витривалість із вибором маршруту. Класичний змагальний час становить 24 години. Часто учасники набігають до сотні кілометрів і мають чималий набір висоти.

Спорт, що розвиває мислення

На відміну від бігу чи легкої атлетики, спортивне орієнтування вимагає не лише фізичної витривалості, а й миттєвого аналізу ситуації.

Ти біжиш і водночас мусиш ухвалювати рішення: куди звернути, який шлях вибрати, де швидше йти напролом, а де оббігти. Це справжня перевірка мозку під час навантаження, коли тіло вже втомлене. Орієнтування вчить думати швидко і точно.

Олександр Оришко

Такі навички мають практичну користь у повсякденному житті: допомагають не загубитися у незнайомому місті, краще розуміти плани приміщень, а для військових орієнтування є базовою дисципліною.

Це підтверджує лучанин Тарас Мельник. Він вихованець центру туризму та чинний військовослужбовець. Каже, грамотне орієнтування дає 50% успіху у виконанні військового завдання.

У цей спорт Тарас прийшов п’ятикласником і залишився у дорослому житті. У перші дні повномасштабного вторгнення повідомив свої навички картографії і його скерували до пілотів, бо навігація відбувається по карті. GPS у зоні бойових дій може не працювати або показувати неправильну локацію.

«Жодна військова операція не можлива без орієнтування. Потрібно знати, що знаходиться праворуч, ліворуч, де ти перебуваєш. Спортивне орієнтування загартовує, навчає мислити, показує куди рухатися і як швидко. Ким би ти не був на війні, доведеться кудись прямувати: якщо пілот, то треба летіти, якщо піхотинець — йти, якщо артилерист, то стріляти, якщо танкіст — кудись їхати тощо. Цей вид спорту допомагає розібратися, як керувати навігацією, орієнтуватися на місцевості. Без цього — ніяк», — пояснює військовослужбовець.

Тарас Мельник зараз нині готує особовий склад і підтверджує, на скільки легше працювати з побратимами, які хоча б колись навчалися основ картографії. Вони ліпше аналізують місцевість, обирають раціональніші шляхи тощо. А всім, хто хоче навчитися, радо приходить на допомогу.

Як долучитися

Щоб спробувати себе в цьому виді спорту, особливих затрат не потрібно. Заступник директора з навчально-виховної роботи Волинського обласного центру національно-патріотичного виховання, туризму та краєзнавства Алла Корнійчук каже, що переважно діти зацікавлюються цим заняттям у 5 класі. Хоча є сім’ї, де цей спорт стає родинною розвагою.

Достатньо зручного одягу та спортивного взуття. Компас нині є у більшості смартфонів, хоча на змаганнях будь-які гаджети, що можуть показувати місцевість — заборонені.

У Луцькій громаді гуртки діють при міських ліцеях та гімназіях 4, 11, 16, Боратині, Ратневі, Гаразджі, Лище, безпосередньо у центрі, що на вулиці Коперника, 12.

Також спробувати себе можна вже у цю середу, 27 серпня під час тренування в рамках проєкту «Місто, рухайся!».

Це спільна ініціатива misto.media, Urban Vision Lutsk і платформи «Алгоритм дій» за підтримки Департаменту молоді та спорту Луцькради. Проєкт передбачає публічні тренування та інформаційні матеріали.

Приєднуйтеся до орієнтувальників.