Що почитати? Книжкові рекомендації від акторки театру «Гармидер» Наталії Шепель

Після прем’єри моновистави «Пчілка» в театрі «Гармидер» misto.media вирішили запитати: «Що почитати?» у Наталії Шепель — акторки, яка зіграла Ольгу Косач-Драгоманову. Наталія — відома луцька журналістка, комунікаційниця та авторка курсу «Пишу, бо можу».

«Цього разу я схитрувала: обрати улюблені 5 книжок, ну серйозно? Це нерівноцінний вибір, бо в різні періоди життя і книжки в твоїх думках лідирують різні. Тож вирішила: зараз прийду додому і гляну на свої стосики: перші п’ять, які лежать на купці прочитаних, і увійдуть в п’ятірку. Буду відштовхуватись від побаченого і розповім, чому вони. Ох, яке ж полегшення!» — каже Наталка.

Книги Старого і Нового Заповіту / Книга Псалмів

Ці книги нема шансу прочитати раз і назавжди. Якщо ти, умовно, десь на початках і підступах до себе — тобі відкриється рівно по твій рівень розуміння. І скільки ти ростимеш, стільки й вони розширятимуться для тебе. Особисто для мене зараз, в часі війни, це потреба особливого повернення до Давидових псалмів: в українському перекладі вони ллються живим рівним світлом і гоять серце.

А загалом ці книжки, як великі збірники земних сценаріїв, тут — всі схеми-моделі можливої людської поведінки, тут є все: велич, зрада, любов, заздрість. Весь набір, з яким мандрує в часі людська природа. Не втомлююсь вертатися і дивуватись. Або й не дивуватися: бо все це вже було!

Габрієль Гарсія Маркес «Сто років самотності»

«На що це тобі все схоже»? — питаю себе останні п’ять років, озираючись довкруж. Авжеж, на магічний реалізм. Це він і є. Звичні речі більше не звичні, очевидне раптом на очах перетворюється на магічне, побутове пронизується надприродним. Йдеш вулицею і маєш всі шанси почуватися в багатовимірності. Робиш якусь рутинну роботу, а внутрішнє почування таке, ніби дощ зі сторінок твору Маркеса перебрався у твоє теперішнє життя: і йде, і йде, і не припиняється. Книжка, сторінки якої щедро помальовані олівцем:

«Не турбуйся, — всміхнувся полковник Ауреліано Буендіа. — Вмерти набагато важче, ніж дехто думає». Щодо нього — це була правда. Тверда переконаність у тому, що день його смерті визначено наперед, вкривала його чудесним панцером, наділяла безсмертям аж до вказаного строку, робила невразливим для небезпек війни й дозволила йому зрештою здобути поразку, яка дісталася йому значно важче, набагато кривавішою і дорожчою ціною, ніж перемога».

Анджела Нанетті «Мій дідусь був черешнею»

Вперше я читала цю книжку, сидячи на березі Дніпра, кілька років тому. Пахнуло водою, піском і трішки рибою. А обкладинка з зображенням черешневих ягід пахнула друкарнею. Суміш цих пахощів укупі з картинкою і текстом, який я собі читала вголос, вихлюпнулась золотим привітом з дитинства, де в тебе до пори є всі люблячі твої. Ключове слово цієї історії — «до пори». Тому що в кожного з нас стається подія, яка дорівнює неминучому дорослішанню. Це та точка відліку, яку важливо усвідомлювати, щоб мати змогу пояснити скінченність життя будь-якій дитині: і своїй внутрішній, і тій своїй, яка зараз, можливо, десь в садочку, школі чи навіть університеті.

Клариса Пінкола Естес «Жінки, що біжать з вовками»

Книжка, в яку провалюєшся, як Аліса — в кролячу нору. Її я почала читати зсередини, як це часто буває, щойно купую нове чтиво. І це тепер моя порада саме щодо цієї книжки: читати повільно, читати розділами. Читати, коли хочеш натхнення, читати, коли треба поплакати, читати, щоб потім прописати свої внутрішні діалоги-монологи і спостереження. Читати, щоб дозволити собі…, а далі вже кожна вирішує, що саме. Як каже Естес: «Це нормально, бути трохи ненормальною».

Надзвичайно корисна в розумінні архетипів. Для мене, як людини, причетної також до театру, — це ключ, що дозволяє працювати над розумінням і розкриттям характеру моїх героїнь на сцені.

Улюблений розділ: «Самозбереження: виявляти пастки, клітки і отруйні приманки».

Микола Вінграновський «На срібнім березі»

Красивий, красивий Микола Вінграновський! Кілька днів тому я необережно зачепила подаровану нещодавно збірку його віршів «На срібнім березі», і вона розкрилась на певній сторінці. Я сфотографувала вірш, який відкрився, і запостила його в сторис Інстаграм з пропозицією: надішлю скрін вірша Миколи Вінграновського із загаданої вами сторінки. Не знаю, як це працює, але всі вірші дуже красномовно пасують тим, хто зголошується. Ми назвали це магією Вінграновського. І це вже маленький ритуал: сторінка ввечері, вірш — вранці. Зараз він мені так подобається, що скидається на те, що залишу цю імпровізацію й щодо інших улюблених поетів.