Жити далі. Репортаж із RECOVERY

Івану Радзієвському — 28. Він з Києва. Колись працював рятівником в аквапарку. Потім служив три роки за контрактом, який закінчився за місяць до повномасштабної війни. Одразу пішов добровольцем. Чоловік був розвідником та бойовим медиком у 112 бригаді. Поки 1 липня 2023 року не отримав поранення на бахмутському напрямку.

«Ми заходили на позицію, були обстріли, штурмові дії. Весь вогонь — у нашу сторону. Прилетіла міна», — згадує Іван.

Військовий отримав серйозні поранення обох ніг. Праву ампутували на рівні нижньої третини стегна — високо. Ліву вже рік лікують. У волинській обласній лікарні робили операцію — кісткову біопластику з біосклом.

Зараз Іван — у реабілітаційному центрі національної мережі RECOVERY, який віднедавна діє у Луцьку. Вчиться навантажувати ліву кінцівку, відновлює її функціональність, опорність. Тільки після того, як зможе повноцінно ставати на ліву ногу — Іванові поставлять протез на праву. На ній зараз медики допомагають сформувати правильну куксу.

Вперше ми зустрілися у залі фізичної терапії центру. Простора кімната, багато світла, безліч різноманітних тренажерів, декілька фізичних терапевтів навколо одного з них, на тому, де займається він.

Тренажер схожий на бруси, на які можна спертись руками. Додатково корпус чоловіка підтримують шлейки, які зафіксовані на перекладині під стелею. Завдання Івана — пробувати стояти на лівій нозі і ставити на трамплін куксу правої, рівномірно навантажувати дві кінцівки.

Терапевтка кидає йому синій м’яч, Іван ловить і кидає у відповідь. Гра на рівновагу. Все це супроводжується веселими розмовами, заохоченнями. Добрий настрій у залі робить команда, але велика заслуга у цьому й Івана — він старається, вірить у себе, працює за межами залу терапії — тренується вечорами у вільний час. У чоловіка є проста, але дуже міцна мотивація…

Про реабілітаційний центр RECOVERY у Луцьку

У липні 2024 року на Волині запрацював реабілітаційний центр для поранених військових від всеукраїнської мережі RECOVERY. Засновники мережі — Віктор та Олена Пінчуки працюють у партнерстві з державою — за кошти благодійників розбудовують центри на базі державних медичних закладів. Луцький розмістили у одній з лікарень, у якій з 2018 року вже займались реабілітацією, переважно цивільних.

Приміщення площею понад 2000 квадратних метрів облаштували за всіма нормами інклюзії. Щоб пацієнти безперешкодно могли добратися у приймальне відділення, будь-який зал, палату. Були максимально незалежні.

Центр на другому поверсі — туди їде ліфт. Вздовж стін тягнуться поручні, підлога не має жодних виступів. Широкі дверні проходи. Вбиральні і душові — теж зі спеціальними поручнями, дзеркалами, які змінюють кут нахилу, умивальниками, до яких легко підступити людині на колісному кріслі. Те саме у палатах. Вони є одно–, дво–, чотирьох– та п’ятимісні. Одночасно у відділенні може проживати 50 пацієнтів.

Щоб потрапити у центр, поранений військовослужбовець має отримати направлення з військової частини або запит медика військової частини. RECOVERY співпрацює з Національною службою здоров’я України (далі — НСЗУ), тому потрібне направлення від профільного спеціаліста з відповідними рекомендаціями. Всі послуги для військових тут — безплатні.

Центр пропонує лікування різних травм війни — черепно-мозкових, закритих хребтових, спинномозкових травм та інших, які є у переліку діагнозів НСЗУ.

Пацієнти з ампутаціями — поки що новий формат для луцької команди. Вони проходять навчання у цьому напрямку, бо не мають відповідного досвіду.

Військових, які втратили кінцівки, тут поки що тільки готують до протезування — формують куксу правильної форми, щоб протезисти змогли підібрати функціональний протез. Радяться з колегами з інших закладів і попередньо комплексно ухвалюють рішення про подальше протезування пацієнтів.

Цінність не у тренажерах

«Сучасне якісне обладнання у нас — це дуже добре. Але я завжди підкреслюю, що найбільша цінність не у стінах, а в людях. У нас молода і вмотивована команда, яка знає, де вона й чому. Ми дружні, ми комунікуємо між собою, ми — єдиний механізм. Цим я можу похвалитись», — говорить Тарас Ікало, завідувач луцького реабілітаційного центру національної мережі RECOVERY, лікар фізичної та реабілітаційної медицини (далі — ФРМ).

Коли у центр приходить пацієнт, його приймає лікар ФРМ з мультидисциплінарною командою — це фізичні терапевти та ерготерапевти, їхні асистенти, терапевти мови та мовлення, психологи. Ці люди — спеціалісти з вищою немедичною освітою — є кістяком реабілітаційної команди, «золотий стандарт», за словами Тараса.

Для якісної комплексної реабілітації, яка дасть необхідний результат, завжди потрібно працювати гуртом.

Тарас Ікало,
лікар ФРМ.

Спеціалісти разом обговорюють запит пацієнта — яка його кінцева мета та наскільки реально її втілити, як це зробити. Кожен фахівець презентує своє бачення. Якщо поранений хоче ходити — роблять акцент на фізичній терапії, якщо людина має труднощі у побуті — з нею більше займатиметься ерготерапевт.

Складно з емоціями — акцент на зустрічах з психологом чи психотерапевтом. З пацієнтами з мовленнєвими порушеннями працює терапевт мови та мовлення.

Ще один дуже важливий показник успішної реабілітації — особиста мотивація. Чим вищий її рівень, тим кращі результати.

Зараз в реабілітації військових часто реалізовують принцип рівний рівному, говорить лікар. Якщо психолог — колишній військовий — пацієнти охочіше до нього йдуть, відкриваються. Для пацієнток тут є психологиня.

Центр співпрацює з ГО «Група активної реабілітації», завдяки чому пацієнти зі спінальними  травмами, які пересуваються на кріслах колісних, мають можливість працювати з людиною, яка має подібний життєвий досвід.

Покласти дитину в колиску

«У нас немає шаблону роботи. Ерготерапія  — це творчість. Кожен день підбираємо щось інше для кожного пацієнта. Навчаємо хлопців та дівчат пристосовуватись до життя у нових умовах. До елементарних, на перший погляд, речей у побуті», — говорить Оксана Мордик, ерготерапевтка RECOVERY.

Одразу при вході у кабінет ерготерапії стоїть дитяча колиска — щоб пацієнти на кріслах колісних, які мають дітей, вчились до них правильно підходити, брати та класти малюка всередину.

Біля колиски — тумба з приладдям для одягу — пристрій для підіймання кінцівок, одягання шкарпеток, застібання блискавки та ґудзиків. Далі — столи з ігровими методами розвитку дрібної моторики.

Велику частину зали займає відділ функціональної кухні. Тут вчаються мити посуд, нарізати продукти, їсти. Для цього теж є спеціальне обладнання — наприклад, тарілки, які не ковзають по столу або які мають виступи на поверхні.

Люди на колісних кріслах практикують, як діставати спеціальними щипцями предмети з високих полиць.

Ерготерапевтка наголошує, що вчитись адаптуватись повинні і поранені військові, і їхні родини. У центрі рідні можуть дізнатись, як краще облаштувати помешкання, як спілкуватись з близькою людиною, якщо вона оговтується від поранень, протезується і вчиться наново жити.

Не треба оцього: «Я за тебе зроблю». Не відрізайте їх від суспільства.

Оксана Мордик,
ерготерапевтка.

Спілкування з розчаруванням

«Коли хлопці дізнаються, що я служив, у нас набагато легше йде діалог, зникають бар’єри, які можуть бути у спілкуванні з цивільним психологом. Як писав Кіплінг: „Ми з тобою однієї крові“, — розповідає Анатолій Черенков, психолог RECOVERY.

Чоловік працював у силових структурах та Збройних силах України. Країній досвід — психолог протитанкового артилерійського дивізіону у 14 ОМБр.

Анатолій займається соціально-психологічною реабілітацією. Військових, які до нього приходять, ділить на дві умовні групи: ті, хто хочуть продовжити службу після відновлення, і ті, хто будуть визнані ВЛК непридатними до неї й звільнені. Ветерани, які повернуться додому.

З людьми з першої категорії психолог вкладається більше у мотивування, боротьбу зі страхом.

«Зараз все менше хлопців хочуть повертатись у військо. З різних причин. Одна з них — трансформація цінностей. Ті, хто йшли воювати у 2022 році, мають багато розчарування. З ним доводиться спілкуватися. Інколи із залученням юристів. Я хочу, щоб хлопці відчували, що вони не самі, якщо їхні права порушують — є люди, які їх будуть відстоювати», — говорить чоловік.

З другою категорією, ветеранами, в першу чергу йде робота над соціалізацією.

Військові ветерани не готові до суспільства, так само суспільство не готове до них.

Анатолій Черенков,
психолог RECOVERY.

Цей дисонанс потрібно подолати, каже він. В якому форматі?

• Перше: екскурсії під час реабілітації, щоб люди з пораненнями, ампутаціями позбувалися комплексів щодо зовнішнього вигляду. Так само, щоб цивільні звикали до цього, не дивувались, не вважали чимось незвичним. Нормалізація.

• Друге: консультації щодо оформлення пенсії, щоб ветерани знали покроково алгоритм дій. Юридичний супровід.

• Третє: залучення навчальних закладів, спеціалістів в IT, які могли б розповідати пораненим, що є багато професій, які не потребують фізичної праці, у яких можна повноцінно заробляти з дому. Залучення також людей, які можуть навчити писати гранти для розвитку бізнесу, таких для ветеранів є багато. Все це також про соціалізацію і можливість знайти нового себе.

Завжди є вихід. Навчити хлопців не опускати руки й шукати кращий варіант — моє головне завдання.

Анатолій Черенков,
психолог RECOVERY.

На запитання, чи можна запитувати у військових про їхні поранення, чоловік відповідає: «Звичайно». Проговорювання поранень дає можливість кращого їх усвідомлення. Коли людина вільно розповідає про це — вона на шляху самолікування травматичної події. Це не стається відразу. Буває, що хтось дуже довго не може про це говорити. Тому завжди треба ставити питання так, щоб була можливість відповісти: «Ні». Наприклад, не «Як ти отримав/отримала поранення?», а «Чи ти не проти пригадати…».

«Які плани на майбутнє?» — запитав я у військового, якого виписали минулого тижня. У нього була ампутація лівої ступні. Він каже: «Почати нормально ходити». Я: «Окей, а для чого тобі нормально ходити?». Він задумався. Коли б у нього була чітка мотивація, наприклад, вийти на Говерлу, то працювалося б ще ефективніше. Треба правильно ставити питання і допомагати формувати цілі», — коментує Анатолій.

Усвідомлене дихання

Ще одна практика психолога — медитаційні вправи з музикотерапією, які він самотужки записав. У них — техніки усвідомленого дихання, прислуховування до власного тіла та думок.

Мета таких практик — зменшення тривожності, підвищення самоконтролю над думками й емоційними станами. Один із кроків у роботі із посттравматичним стресовим розладом. Симптоми ПТСР можуть проявлятись у людей, які пережили події, що здатні зашкодити психіці. Це стосується і військових, і цивільних.

У людини, яка бере участь у військових діях, можуть бути залучені усі сенсорні контакти — тактильне відчуття зброї, запах пороху, звук вибухів, вигляд крові, відчуття її на собі, коли поранили тебе або твого побратима. Відтак подразників стає набагато більше — від якогось запаху до теплої води, яка потрапляє на обличчя. Тригер запускає реакцію, яку набагато важче контролювати.

«Я намагаюсь навчити їх допомагати собі, банально згадати про глибоко вдихнути й видихнути», — говорить психолог.

На запитання «Як допомогти людині на вулиці з панічною атакою?», Анатолій Черенков відповідає, що варто зважати, у якому ви статусі для неї. Якщо не знайомі — краще не торкатися, а просто заговорити. Ставити прямі запитання, перевести увагу людини на щось інше: як вас звати? можете мені допомогти? як пройти до такого місця?

Чоловік часто зустрічається з провиною вцілілого. Отримує запитання «Чому я живий, а вони — ні?». Наводить приклад однієї відповіді на таке:

«Ти розумієш, що зараз повинен жити не тільки за себе, а за тих хлопців, які поклали своє життя? І поки ти про них пам’ятаєш — доти вони живуть».

***

По закінченню занять Івана у залі фізичної терапії, продовжуємо розмову у зоні відпочинку. В кінці коридору біля панорамного вікна стоять декілька столів, диван. Говоримо не більше десяти хвилин. Відповіді Івана — короткі і швидкі. Він — небагатослівний, але впевнений. На запитання про мотивацію й плани на майбтутнє відповідає, не задумуючись:

Мотивація — жити далі. Духом не падати. Багато планів. Перше — повернутися додому на своїх ногах. До дівчини, яка зараз у Києві. Трохи відпочину, а потім буду налаштовуватись на життя. Працювати, далі жити. Ким? Життя покаже.

Іван Радзієвський,
військовослужбовець на реабілітації.