Не «спробувати» бути батьками. З готовністю — любити

Олександр неспішно обходить домашній виноградник, який заснув на зиму, та дивиться на хвилясті лани, що розкинулися за обійстям. Показуючи сімейне невеличке господарство, він затримується біля ягід, називаючи сорти та згадуючи, як і коли кожен кущ оселився на цій землі у невеликому селі Личани, що поруч з Оликою. Аби грона плодили та були смачними, виноград потребує багато любові та терпіння.

Ці слова Олександр Нестеренко та його дружина Світлана не раз згадували у розмові, бо саме на них, а ще на вірі, тримається їхня чимала сімʼя.

Надати дитині дім

Родина Нестеренків — велика прийомна сімʼя, або, як донедавна називали цю форму виховання, — дитячий будинок сімейного типу. Це формат, де виховують від 5 до 10 дітей. До повноліття чи закінчення навчання діти перебувають у родині (якщо у дитини є інвалідність — до 23 років). За своє життя Світлана та Олександр виховали 12 дітей. Старших уже випустили з-під крила, але й далі підтримують теплі сімейні стосунки.

Одна донька живе та працює у Львові, інші — за кордоном, у Словаччині та США. Син Сашко вчиться в Нововолинську. Попри відстань, за нагоди усі приїздять до батьківського дому і підтримують одне одного.

Мама Світлана запрошує на чай із печивом та мандаринами. На годиннику одинадцята, тож більшість школярів на навчанні. На плиті — велика каструля, холодильник, всіяний магнітами та дитячими малюнками, зверху прикріплені дві чорно-білі світлини.

Окрім батьків, у хаті 10-річний Стьопа, оскільки навчається індивідуально, та 21-річний Олег. Степанко здмухує гарячу пару та усміхається, ласуючи смаколиками. Хлопчик дуже рухливий та добродушний.

21-річний Олег, навпаки, стриманий та уважний до розмови. Вільніше почувається, показуючи з батьком господарку — робота з тваринами є його стихією. На подвірʼї Олександр змайстрував гойдалки, пісочницю, є батут і навіть саморобна штанга.

У теплу пору сюди збігається дітвора з інших дворів, але й узимку можна покопати мʼяча, якщо є компанія. Інші діти Нестеренків — дві доньки та син — якраз були на заняттях у школі. Хлопчик у 4 класі, а дівчата в 9 та 10.

Чаюючи, Світлана особливо радить скуштувати випічку доньки Ані, яка чудово готує. Її сестра Софія захоплюється вишивкою і мріє стати лікаркою. А їхній брат Богдан грає на трубі та баяні, він відмінник у школі. Попри те, що кожна дитина має свою історію, у родині Нестеренків — усі одна сімʼя. Разом відпочивають, їздять у Карпати чи Львів, були за кордоном на морі. Ввечері традиційно збираються за одним столом, обговорюють день, що минув.

Вимушена поїздка

Світлана та Олександр Нестеренки живуть на Волині з 2014 року. У жінки звідси родом мама. Подружжя ще до вимушеного виїзду задумувалося про життя на заході України.

«Нам тут подобалося. Чоловік казав: „Давай купимо тут будинок“», — згадує жінка.

Своя оселя на Волині зрештою зʼявилася. Артефакти на стінах затишної кухні бережуть спогади про минуле: у декоративній деревʼяній рамці — зображення церкви. Унизу напис: «Словʼянськ».

«Ми родом із Донецької області. Саме з нашого міста фактично й почалася війна. Тоді навіть не до кінця розуміли, що це таке — все виглядало, як у кіно. День був сірий, над нами почали літати вертольоти. Це було незвично і дуже страшно», — згадує Світлана.

І хоча події відбувалися ще у 2014 році, кожен день та хвилювання міцно вкарбувалися в памʼяті. Переживши два місяці окупації, сімʼя тоді ще із чотирма дітьми вирішила виїжджати. Дівчатам було по 16 та 17 років, хлопцям — 9 та 10.

Вирішила стати мамою

Рішення взяти під опіку дитину Світлана ухвалила ще до знайомства з майбутнім чоловіком. У 90-х роках жінка мала знайомих, які відвідували будинки дитини. Вона розпитувала про їхній досвід і зрозуміла, що обере для себе теж такий шлях.

Нестеренки одружилися в 1996 році, коли жінці було 30 років, а чоловіку — 35. Згадують: зустрілися двоє одинаків і вирішили йти разом по життю — так минуло вже три десятки літ пліч-о-пліч. Обоє — віряни, переконують, що це допомагає їм бути милосердними до інших. Нині старшій доньці подружжя 29 років. З батьками її звела доля, коли їй було 2,5 місяці.

Дітей треба брати у сімʼю лише тоді, коли є справжня любов. Усвідомлена. Не з жалю, не «спробувати», а з готовністю любити.

Світлана Нестеренко

Мудрому батьківству обоє постійно навчаються. Одне з головних правил — чесно розповідати дітям, як вони потрапили у родину, бути прикладом, уміти говорити і поважати одне одного.

Кажуть, що тренінги та лекції є обовʼязковими для людей, які вирішили усиновити дітей або взяти під опіку. Тим паче, що нині можливостей для навчання вдосталь і громади радо підтримують рішення сімей опікуватися дітьми.

Окрім цього, профільні соціальні служби допомагають зрозуміти, як доглядати за дітьми з травматичним досвідом чи інвалідністю та як побудувати довірливі стосунки.

Обирати родину

Нині держава втілює реформу, аби кожна дитина могла зростати саме у сімейному оточенні, оскільки інтернати не можуть надати психоемоційного розвитку та соціалізації. Це шлях турботи, який втілюють у країнах ЄС, і Україна переймає цю стратегію.

При цьому пріоритетом є саме усиновлення — тоді дитина залишається в родині назавжди. Але ця процедура має особливості. Наприклад, більшість дітей, які потребують родини, мають братів чи сестер, а розʼєднувати їх закон зазвичай забороняє.

93% дітей, які підлягають усиновленню, — старші 6 років . При цьому майже половина дорослих, які хочуть стати батьками, готові прийняти дитину лише до 5 років. Станом на 30 вересня 2025 року на обліку з усиновлення перебувало майже 14,5 тис. дітей.

На Волині 361 дитина перебуває у сімейних формах виховання . Ще 25 дітей — в інституційних закладах на цілодобовому перебуванні.

За останні пʼять років в області 45 великих прийомних сімей прийняли 261 дитину-вихованця; ще у 60 прийомних сімʼях виховуються 123 дитини, а 1066 дітей перебувають у сім’ях опікунів та піклувальників.

Окрім дитячих будинків сімейного типу, існують такі форми:

• Прийомні сім’ї: беруть на виховання від 1 до 4 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, на власну житлову площу.

• Опіка та піклування: переважно цю форму обирають родичі дитини, які стають її законними представниками.

• Патронат: це не форма виховання, а послуга короткотермінового (від 3 до 5 місяців) перебування дитини, поки її біологічні батьки долають складні обставини.

«Волинь потребує збільшення кількості сімей патронатних вихователів. Наразі створено лише 10 сімей патронатних вихователів у 5 громадах», — коментують в обласному Координаційному центрі з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Де шукати інформацію

Нещодавно на Волині запрацювала гаряча лінія для всіх, хто прагне подарувати дітям тепло. За безплатним номером 0 800 33 90 83 можна отримати інформацію про:

• оформлення опіки чи усиновлення;

• створення прийомної сім’ї або ДБСТ;

• послугу патронату та наставництво.

Дзвонити можна з будь-яких номерів на території Волинської області з понеділка по пʼятницю (09:00–17:00).

Гаряча лінія відкрита у межах проєкту «Підтримка реформи Кращого догляду у Волинській області шляхом посилення соціальних послуг та системи догляду за дітьми», впроваджується Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та Консорціумом партнерських організацій за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Швеції. В Консорціум входять: Українська мережа за права дитини, СОС Дитячі Містечка Україна, МБФ «Українська фундація громадського здоров’я».