Збожеволіти від шлюбу. Нова особлива вистава театру «Гармидер»

Новий 21-й сезон луцький театр «Гармидер» відкрив допрем’єрним показом вистави «Шлюб» за п’єсою польського драматурга Вітольда Гомбровича.

Працювали у незвичному жанрі: трагіфарсу. Ми переглянули виставу, ділимось враженнями та інформацією, коли можна відвідати наступний показ і чи варто.

• Назва: «Шлюб»

• Автор: Вітольд Гомбрович , режисерка: Руслана Порицька 

• Де: Театр «Гармидер», мистецький простір «Ангар» (м. Луцьк, вул. Залізнична, 9)

• Коли: 19 жовтня, 18:00

• Тривалість: 1 год. 50 хв.

• Квитки за посиланням: 250 грн, у день вистави — 300 грн.

Допрем’єрний показ. Вечір неділі. Перший справді осінній вечір неділі, який підсвідомо надихає на роздуми і навіть трішки на філософію.

Збираюсь на допрем’єрний показ вистави з назвою «Шлюб» і прокручую в голові майбутні іронічні заголовки:

«Як я на шлюб ходила».

«Дві години шлюбу і — занавіс».

«Коли шлюб — трішки трагедія, і трішки фарс».

Усе мимо.

Як би осінь не готувала мене до філософії, а до нової постановки «Гармидера» я таки виявилась геть не готовою.

Чому? Зрозуміла це аж зараз, пишучи ці рядки.

Вистава одночасно «вмикає» багато різних і навіть протилежних емоцій — подив, співчуття, сміх, флешбеки із сьогодення, нерозуміння, емпатію, страх… і справитись з цим, знайти внутрішній «перемикач», який би оперативно чергував ці емоції, вкрай важко. І я не справилась.

Про що вистава? Для мене — про паралельну реальність, в якій часто опиняються ті, хто тривалий час був поза соціумом. Ветерани. Військові у відпустках. Звільнені полонені. Переселенці з-під окупації. Мами з декретів. Заробітчани з-за кордону.

Чи не здається їм абсурдом все, що відбувається навколо, коли виходять з ізоляції? Думаю, доволі часто.

Така ж змінена реальність (по-театральному загострена) стається і з героєм п’єси, солдатом Генриком. Він засинає на війні, а прокидається вдома.

Але дім — більше не дім. Батьки — не батьки (трохи спойлеру: чого варта сцена з обіймами і слова матері про «я ж не знаю, що з тобою зробила війна»!). Наречена — не наречена. А шлюб і зовсім обертається на абсурдну, нав’язливу ідею.

Про що вистава для автора? Про його життя. Вітольд Гомбрович писав п’єсу в еміграції, почуваючись дуже одиноким.

Багато речей у цьому творі — автобіографічні. А сама біографія Гомбровича — не менш драматична, сповнена дитячих травм та відчуття самотності.

Про що вистава для режисерки?

«Гомбрович є викликом для кожного режисера. Це — не простий психологічний театр, театр Станіславського, до якого звик наш глядач.

Це інша театральна мова, яку читати дуже складно. Складно нею говорити. Але вона є надзвичайно цікавою, і водночас наближає нас до європейського, світового театрального процесу і контексту.

Сама п’єса зараз дуже актуальна. Протягом всієї історії, яка є чи то сном, чи то маренням, герой бореться за те, щоб повернути свою чисту наречену і взяти з нею шлюб. І в процесі цієї боротьби робить жахливі вчинки.

Наприкінці звучить епічна і фатальна фраза про те, що відповідальності немає взагалі.

Під час війни втрачається таке поняття, як відповідальність, і це взагалі — найгірше, до чого ми можемо прийти. У часи потрясінь нам важливо говорити про такі складні речі.

Шлях цієї вистави лише почався. Ми зібрали відгуки глядачів, і вони дадуть нам можливість зробити зміни у виставі, зробити її більш чутливою до сприйняття глядача.

Бо ми хочемо підіймати глядацький рівень сприйняття складного, інтелектуального мистецького продукту», — Руслана Порицька.

До чого ще треба бути готовим глядачу? Жанр трагіфарсу — ще та емоційна карусель. На сцені буде багато незрозумілого, активного, яскравого, гамірного, метафоричного, звісно — ж комічного і трагічного, що буде чергуватися за лічені секунди.

Порада для перегляду: менше думок — більше відчуттів. Коли мені це вдавалося, ловила себе на тому, що гучно сміюсь. Або не менш гучно замикаюсь у відчутті повного обурення.