Де поділася річка Глушець

Сьогодні вулиця Глушець у Луцьку бере свій початок від Братського мосту, тягнеться повз Центральний ринок, парк культури та відпочинку ім. Лесі Українки та проспект Волі й виходить аж до початку об’їзної дороги поруч вулиці Дубнівської.

Та сто років тому замість парку, ринку й дороги була вода, найчастіше — болото, й тимчасово — суша. Так розливалось річище Стиру під назвою Глушець, довжина якого сягала 2 кілометрів, ширина 12—17 метрів, найбільша глибина — 1,5 метра.

Це не була відокремлена річка, а частина Стиру, канал, але лучани звикли називати її річкою. Влітку ця частина водойми пересихала майже по всій довжині, вода залишалася ближче до Стиру й там, де зараз майдан Братський Міст.

Саме через Глушець й побудували цей міст. Спочатку то була гребля й дерев’яна кладка, яка з’єднувала місто й передмістя. А у 1924 році магістрат (у той час Волинь входила до складу Польщі) збудував залізобетонну опору.

Звідти буд красивий вид на Луцький замок.

«Глушецький міст довгий час був місцем прощання приїжджих із Луцьком. Ритуал був традиційним: той, хто покидав місто, кидав з моста у воду якусь річ, щоб знову повернутися сюди. Згодом під час розчищення русла Глушця на тому місці знайшли багато керамічних люльок, монет», — пишуть у книзі «Вулиці й майдани Луцька» автори Вальдемар Пясецький та Феодосій Мандзюк.

Краєзнавець Олександр Котис розповідає, що у той час Глушець використовували як внутрішньоміську річку — з неї брали воду водоноси або ж водовози. Ці люди носили чи возили кіньми воду з річок, криниць та водокачок на замовлення заможних верств населення. Професія існувала до появи систем водопостачання.

Водночас річище використовували для стоків нечистот. Це погано впливало на санітарний стан міста. Вода тхнула, мала високий вміст аміаку й згодом її визнали непридатною для побутового виростання, тим паче — пиття.

Для потреб містян відвели інші місця, наприклад, пристань Стиру (тут зараз сходять на воду люди з клубу Splav Lutsk Tour (вул. Замкова, 35). Або ж артезіанські свердловини.

А Глушець стала місцем загального невдоволення й розмов, що з нею щось треба робити.

Осушення

Займатися болотистими територіями навколо Стиру зі сторони Глушця почали з другої половини 1920-х.

Причина — проєктування об’їзної дороги Схід-Захід, яка мала пройти по заплаві Стиру, а також використання осушених земель для забудови.

У 1925 році збудували дамбу, яка зупиняла води Стиру від затоплення сьогоднішнього парку. Її довжина — 1,7 км. Сьогодні вже сторічна дамба з червоною доріжкою зверху — популярне місце прогулянок, пробіжок, катань на велосипеді й лежань місцевих собак від Луцького замку й углиб парку.

Також насип, який починається біля проїзду Тещин Язик, перекривав доступ воді зі Стиру до Глушця. Все одно це повністю не осушило річку — до сьогодні навесні парк стоїть у воді через підземні води.

Глушець не висохла повністю, стала більше болотом, у яке продовжували скидати сміття.

«У пресі 30-х років є кілька згадок про меліораційні роботи. Тобто цю річку й далі намагалися впорядкувати. Тоді ж у парку вирили центральні канали, щоб у них збиралась вода і осушувалась прилегла територія», — розповідає Котис.

Труба

Останню крапку в осушенні Глушця поставили у 1936 році, коли річку заклали у бетонну трубу під землею.

748 метрів каналу із залізобетонних труб діаметром 1 м проклали від насосної станції на вулиці Мучна (з 1991 року це частина вулиці Йова Кондзелевича) до вулиці Тринітарська (сьогодні — Сенаторки Левчанівської).

Братський міст простояв до 1960-х. Його розібрали під час реконструкції перехрестя доріг вулиці Ковельської (з 1966 до 1990 року називалась на честь Лесі Українки) та Данила Галицького (тоді вул. Пугачова). У центрі роздоріжжя влаштували обʼїзне коло.

Частину мосту, яку видно й сьогодні, розкрито на початку 2000-х.

Що сьогодні?

Труби, у якій мала б бути річка Глушець, немає на жодній з каналізаційних карт, навіть дуже давніх, говорить Олександр Котис.

Один зі «старожилів» КП «Луцькводоканал» Сергій Строк розповідає, що колектор, у який помістили Глушець, починається в одному з каналів парку імені Лесі Українки, до нього були підключені стоки вулиць Глушець та Лесі Українки, частина Старого міста.

Далі колектор проходить під п’ятиповерховим гуртожитком, що побудований за радянських часів навпроти Хрестовоздвиженської церкви. Він виходив до каналізаційної насосної станції (КНС), що тоді розташовувалась на вулиці Йова Кондзелевича. Помпа у ній перекачувала воду у Стир. Потім побудували КНС № 7, яка забрала стоки зі Старого міста.

«Зараз ніхто не знає, в якому стані цей колектор. Він перебуває на глибині 5—6 метрів. Ми його не зачіпаємо. За останні 40 років не відомо, чи хтось ліз до нього біля церкви, чи під самою будівлею гуртожитку. Будівельними нормами взагалі заборонено будувати щось над колектором. Трубу в парку ми запломбували у 1987—88 роках. Єдина робоча ділянка зараз — це по вулиці Кондзелевича», — каже Сергій Строк.

Чоловік додає, що на КП «Луцькводоканал» за рік—два планують провести діагностику труби, в яку колись помістили Глушець, щоб дізнатись, у якому вона стані, й чи є там ще якийсь рух.

Хоча річки нема, топонім Глушець увійшов у луцьке життя значно надовше. Він нагадує нам про те, як цивілізація може змінювати світ. І навіть плин річок. І як наявність або відсутність річки змінює міське життя.