Чому і як історики документують біль. Волинський фрагмент

27 січня, до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, в Центрі міської історії, що у Львові, відбулися воркшоп та презентація виставкового проєкту «Коротка історія насильства: Друга світова війна та Голокост у західній Волині».

Поділилися своїм досвідом дослідники та дослідниці Андрій Усач, Анна Яценко, Петро Долганов, Тетяна Самсонюк та Марія Кравченко.

Протягом двох років команда проєкту вивчала історії мешканців західної Волині, які пережили нацистське та радянське насильство у 1939–1945 роках. Це була територія міжвоєнного Волинського воєводства (1921—1939). До нього входили території таких сучасних областей: Волинської, Рівненської, північні райони Тернопільської.

Виставку, створену в межах цього проєкту, вже можна було побачити торік у Рівному, Кременці, Здолбунові та Голобах. Проєкт реалізовано громадською організацією «Після тиші»  у співпраці з Рівненським обласним краєзнавчим музеєм та Рівненським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти за підтримки Фонду EVZ (Відповідальність, Пам’ять, Майбутнє).

Проєкт є свого роду унікальним, адже нині в Україні майже немає праць, які показували б цілісну картинку насильства під час Другої світової війни в західній Волині. Однією з небагатьох робіт є дослідження ізраїльського історика Шмуеля Спектора «The Holocaust of Volhynian Jews, 1941—1944» (з англ. — Голокост волинських євреїв, 1941—1944).

Проте історик Петро Долганов додає, що Спектор писав винятково про Голокост й не мав тих джерел, які доступні дослідникам зараз, а вони мали намір розповісти ще й про радянське насильство, репресії і депортації та загалом «копнути глибше», щоб краще зрозуміти українську перспективу подій.

Маніпуляція цифрами

Нещодавно Дональд Трамп заявив: «Я поважаю російський народ, бо вони поклали 60 мільйонів життів, щоб допомогти нам виграти Другу світову». Це одна з багатьох фантастичних цифр, які, за словами історика Андрія Усача, не мають підтвердження:

«Коли мова заходить про українські втрати, ситуація не краща. У відповідь на заяву Трампа з’явилося купа людей, які говорили, що Україна втратила 8 чи 9 мільйонів військових і цивільних. Це не підтверджені цифри, ми ніколи не дізнаємося справжні українські втрати під час тієї війни. А це мільйони людей, адже Друга світова була наймасштабнішою трагедією XX століття.

За всіма великими цифрами та символічними датами ми часто не знаємо, що відбувалося зовсім поруч — у нашому містечку, селі чи на нашій вулиці. Чи жили тут євреї? Чи вони стали жертвами Голокосту? Чи спалювали тут села під час каральних акцій? Наша виставка і весь проєкт були спробою розповісти велику історію через локальні події, показати, що вона не абстрактна, а дуже конкретна і тісно пов’язана з кожним із нас».

Попередній слайд

Наступний слайд

Індивідуальний досвід

Чи допоможе нам вивчення Голокосту й Другої світової війни уникнути трагедій та злочинів проти людства у майбутньому?

Андрій Усач ставиться до цього скептично, адже ми є свідками того, що відбувається зараз під час російсько-української війни. Проте, якщо історія не може убезпечити від подібних подій, то вона може допомогти зрозуміти, як поводяться люди в екстремальних умовах.

Історія Голокосту дає нам багато, щоб це усвідомити та зрозуміти, як індивідуальний досвід вписується в масштаби величезної війни.

Цей проєкт присвячений саме особистим історіям пересічних мешканців західної Волині. Йдеться не лише про жертв, а й про тих, хто намагався рятувати інших або ж стояв осторонь та мовчки спостерігав.

Одним із фокусів діяльності ГО «Після тиші» є запис усноісторичних інтерв’ю з очевидцями Другої світової війни, Голокосту, повоєнних репресій, Голодомору, колективізації. Наразі їхня колекція налічує 159 інтерв’ю з 12 регіонів України, зокрема близько 20 — із західної Волині. Частину записів використали при підготовці виставки.

«…Тих построїли по чотири. Спочатку німець ззаді з пулімьотом — то поліцай. І погнали їх в Мельницю. І там їх розстрелювали. (Євреї) Роздягалися повністю і лягали в яму, а той йшов і стріляв. Другий ряд — чуть присипали і другі лягали», — розповідає на відео Віктор Максимчук з містечка Голоби Волинської області.

Андрій Усач пояснює: часто опис свідків точно збігається з тим, що відомо з інших джерел. Наприклад, слова Віктора означили те, що нацисти називали Sardinenpackung (з нім. — пакування сардин) — спосіб розміщення жертв у ямах, щоб максимально збільшити їхню місткість.

Також ці спогади свідчать ще й про те, що Голокост обговорювали в неєврейському середовищі й «сільському соціумі», адже Віктор хоч не бачив, як відбувся розстріл, але докладно знав деталі. Обговорювали, попри те, що Голокост був у радянський час і залишається донині на маргінесі історіографії. Про Волинь під час Другої світової домінують інші наративи — «колиска УПА» та Волинська трагедія 1943 року.

Хоч багато очевидців були ще дітьми під час Другої світової війни, та їхні спогади показують, як люди сприймали ті події тоді й зараз — уже після повномасштабного вторгнення Росії, адже ще одна війна провокує й, можливо, змінює кут зору на спомини з попередньої.

Візуальні джерела

ГО «Після тиші» також займається збором та оцифровуванням фотографій про Другу світову, повоєнні репресії, зокрема сімейних архівів та світлин з інтернет-аукціонів, блошиних ринків.

Щодо Голокосту, то візуальних свідчень збереглося дуже мало. Ще гірша ситуація з документуванням радянського насильства та масових депортацій, адже світлин самого процесу майже не існує. Під час створення виставки дослідники залучали фото з архівів, зокрема архіву Яд-Вашем в Ізраїлі, Федерального архіву в Німеччині та архівів управлінь СБУ у Рівненській та Тернопільських областях, Державного архіву Рівненської області, Меморіального музею Голокосту в США.

Попри те, що відомий набір фотографій є досить обмеженим, щороку відкриваються нові знімки. Передусім — із сімейних архівів колишніх німецьких солдатів та поліціянтів.

«У їхніх фотоальбомах, поряд зі знімками рідних і товаришів, зберігаються й фотографії, що документують злочини нацистів на території України. І, можливо, ті, хто робив ці фото, були не лише спостерігачами, а й безпосередніми учасниками цих злочинів», — зазначають дослідники.

Щодо етичного аспекту фотографій, під час виставки намагалися підбирати ті, що є менш чутливими для глядачів, адже коли йдеться про Голокост та насилля, то «звірських» кадрів не оминути.

«Ці зображення часто демонструють сцени жорстокості, оголені тіла. Важливим є питання: як їх відібрати й представити, щоб не завдати шкоди, не травмувати людей, але водночас допомогти краще зрозуміти історію та ідентифікувати осіб на світлинах. Тому ми уникали найбільш жорстоких кадрів», — пояснює Анна Яценко.

Як говорити про трагедії зі школярами

За допомогою працівниці Українського центру вивчення історії Голокосту, вчительки історії з Києва Ольги Лімонової розробили урок за матеріалами виставки.

Він передбачає інтерактивність та залучення різних типів медіа: аудіо, відео та аналіз фотографій. Урок побудований за принципом маршруту із зупинками. Наприклад, перша зупинка — «перші совєти» (1939–1941), друга — нацистська окупація (1941–1944), третя — завершення війни (1943—1945).

Також, за словами Петра Долганова, є й питання для дискусії, як от про етнічний склад населення Волині: «За переписом 2001 року євреїв практично не зафіксовано. До учнів буде прохання поміркувати, чому так сталося».

Наразі виставкова частина проєкту завершилася, а всіма напрацюваннями дослідники незабаром поділяться на сайті проєкту. Зокрема, там опублікують фото та відеосвідчення, а також освітні матеріали.

P. S. За даними організаторів виставки початок німецько-радянської війни фатальним чином вплинув на долю арештованих: «Співробітники НКВС, готуючись до відступу, розстріляли або вбили в інший спосіб у тюрмах західної Волині близько 6 тисяч політичних в’язнів. Радянська влада просто не стала евакуювати в’язнів і побоювалася залишати їх живими. Такі масові розстріли відбулися у Володимирі, Луцьку, Ковелі, Дубні, Кременці, Рівному, Сарнах, Острожці та Клесові». За даними історика Петра Долганова, у Луцьку вбили понад 2 тисячі в’язнів.

Понад чверть жертв Голокосту походили з території окупованої України, з них понад 200 тисяч — із західної Волині. У цьому регіоні діяли щонайменше 75 гетто та 26 таборів примусової праці, а місцеве єврейське населення було вбите під час двох хвиль масових розстрілів — у липні — листопаді 1941 року та травні — грудні 1942.

Понад 37 тисяч євреїв західної Волині вбили під час першої хвилі розстрілів. Серед них — 1460 з Луцька. Ще близько 160 тисяч вбили під час другої хвилі, з них — щонайменше 15 тисяч з Луцька.

Жертвами нацистського геноциду стали також роми — понад 1 200 із них убили на території західної Волині. Геноцидальне насильство торкнулося і радянських військовополонених, а також мешканців сіл, яких карали за антинацистський опір.

Після повторного зайняття Червоною армією західної Волині радянський режим знову вдався до масового насильства, депортацій та репресій.

Усі фото надані громадською організацією «Після тиші».