Колись Бог був жінкою. Огляд книги Мерилін Стоун

Я знайшла цю книгу, коли досліджувала жіночі архетипи, і, прочитавши її, зрозуміла, що натрапила на щось важливе. Видана у 1976-му, але досі не перекладена українською — точно буде цікава не лише жінкам, а й усім, хто цікавиться міфологією, історією релігій і культурою.

Ця книга про зміну поглядів на сексуальну мораль / міф Адама та Єви / жриць та змій. Про релігію, якою користувалися чоловіки заради пригнічення жіночого. І про те, ким колись були жінки.

Колись Земля не знала Бога-чоловіка. Це прийшло до нас вже пізніше, близько 1000 р. до н.е., відколи почалася міграція індоєвропейців, а іудеї створили свого Яхве. 

Більшість символів релігії прийшли до нас з тих часів, коли Біблія ще не була написана, а мораль, яка закріпилася у Старому Завіті, досі тримає жінок у кайданах.

То що було «до»?

Від часів палеоліту та неоліту через безліч знахідок виділяється одна група — жіночі фігурки. Різної форми, з візерунками та без — їх знаходять по всьому світу у різних культурах. 

Одними з найпоширеніших є «палеолітичні Венери». На сьогодні знайдено сотні таких фігурок у різних регіонах Європи, Близького Сходу й Західної Азії. Вони відрізняються між собою, однак майже всі роблять акцент на жіночому тілі — грудях, животі та стегнах. Такі ж ви можете знайти і у трипільців.

Тож коли були сформовані перші великі держави Близького Сходу та Середземномор’я (між 4 і 2 тисячоліттями до н.е.) — всі вони мали спільну рису: релігію Великої Богині.

У ті часи жінки утримували у своїх руках управління та займали державні посади. Влада передавалася матрилінійно, тобто по жіночій лінії. Як і родове ім’я та майно.

Геродот писав: «Якщо хтось запитає лікійця про його походження, він назве ім’я своєї матері й перерахує предків по материнській лінії». 

Оскільки жінка давала життя, то вона і вважалася тією, хто керує усім живим у Всесвіті.

Ролі жінки у суспільства

Іштар, Інанна, Ашторет і Хатхор були богинями тілесного кохання та сексуальності. У багатьох храмах на їхню честь існували священні сексуальні обряди. Храмові жриці звалися кадішту — «свята», «відокремлена».

Жриці проводили релігійні обряди та свята, здійснювали жертвопринесення, тлумачили сни й знамення, приймали паломників, доглядали за священними деревами, статуями та храмом і брали участь у ритуалах кохання. Статевий союз вважався священною дією, що звершувалася на честь Богині. 

Більшість середземноморських релігій Стародавнього світу, за винятком давньоєврейської, розглядала сам процес зародження життя як священний. А жінки, які жили при святилищах Великої Богині, могли вільно обирати собі коханців серед чоловіків громади.

Вони брали участь в політичному житті; до них приходили за порадою та життєвою мудрістю.

Одне з найвпливовіших жіночих об’єднань виникло при знаменитому храмі Артеміди (Діани) в Ефесі. Поважні матрони та молоді дівчата збиралися великими гуртами й проводили ночі на відкритих пагорбах у стані екстатичних танців. Згодом історики-чоловіки замінили цей термін на «храмові повії» і жриці втратили своє сакральне значення. 

А ранні християнські проповідники, спираючись на давньоєврейську традицію (її розберемо нижче), поступово відокремили Бога від народження та сексуальності. Унаслідок цього сексуальне життя почали сприймати як щось підозріле та сороміцьке, а природні біологічні процеси опинилися в сутичці з релігійними догмами.

Одне з найцікавіших спостережень Стоун стосується єврейського слова zona. Вона зазначає, що в різних перекладах Біблії це слово може означати: блудницю, повію або пророчицю. Після утвердження культу Ягве роль жриць була переосмислена, а самі жінки почали зображуватися лише як «розпусниці».

Священний шлюб

Однією з найцікавіших особливостей давніх культів є повторюваний міфологічний сюжет, що зустрічається в різних цивілізаціях: священний шлюб (hieros gamos), який включав сексуальний союз жриці з чоловіком, що символізував божественного чоловіка.

У центрі цього сюжету завжди перебувають Велика Богиня та молодий чоловічий персонаж, який одночасно може бути її сином, чоловіком, коханцем та супутником. Його влада залежала від неї — він був земним представником або коханцем Богині.

Саме цей юнак уособлював чоловіче начало в щорічній церемонії. Під час церемонії він зазвичай помирає, спускається у підземний світ (завмирання природи). Богиня оплакує його, потім він воскресає і разом із ним оживає земля.

В усіх цих міфах чоловічий персонаж не створює світ. Він не є верховним богом; він не стоїть над Богинею. Навпаки — його життя повністю залежить від неї. Вона народжує його, любить його, оплакує, повертає до життя — і в цьому основна відмінність від вірувань, що прийшли опісля.

Змія як символ мудрості

Одним з найбільш повторюваних символічних образів у жіночій релігії була змія. Мудрість, пророцтво, одкровення, інтуїція, жіноча духовна сила, магія, безсмертя — все це бачили у родині плазучих, а не зраду та підступність, як зараз. 

Вона була або первісною силою, або істотою, що існувала ще до створення світу.

Також кожна жриця чи оракул мали біля себе пітона, який допомагав їм у контакті з божественним та досягати зміненого стану свідомості. 

Змію символом спокуси зробили саме у Старому Завіті через єврейський міф про Адама та Єву. Стоун звертає увагу, що слово «pythoness» в англійській мові ще донедавна означало «пророчиця» або «віщунка». І в івриті, і в арабській мові поняття «магія» походить від слова зі значенням «змія».

Дерево пізнання Добра і Зла

На думку Мерлін Стоун, дерево було не просто рослиною, а одним із найдавніших релігійних символів людства, і його можна знайти майже в кожній міфології. Воно ніби поєднує три світи: коріння — під землею, стовбур — у світі людей, крона — у небі. Тому його почали сприймати як вісь світу (Axis Mundi) — місце, яке з'єднує світ богів, людей та підземний світ. 

Дерево символізувало і присутність Богині. У єгипетській традиції богиню Хатхор називали «Володаркою сикомори». Це дерево вважалося живим тілом Хатхор на землі. Їсти його плоди означало споживати плоть і життєву силу Богині. Не виключено, що саме звідси бере початок обряд причастя — споживання «тіла і крові» Ісуса у вигляді хліба й вина, який звершується й сьогодні. І також авторка припускає, що саме цей давній символ пізніше був переосмислений у біблійній історії про дерево пізнання добра і зла.

Прихід індоєвропейців

Приблизно між 2 500 і 1 200 роками до н.е. на території Близького Сходу, Анатолії, Балкан і Греції починають з’являтися індоєвропейські народи: хіти, ахейці, доріжці, арії, перси… Ці північні завойовники принесли із собою власну релігію, засновану на поклонінні молодому богові-воїну та/або верховному Богу-Отцю.

Вони принесли зовсім інше розуміння влади.

Якщо в релігії Богині центром були: життя, народження, сексуальність, цикли природи, жіноче начало, то нова релігія робить головним чоловічого небесного бога, воїна, переможця, законодавця, володаря грому й блискавки.

Численні вторгнення ахейців у 13 столітті до н.е. значно послабили матрилінійну традицію.

Стоун звертає увагу, що в багатьох індоєвропейських культурах верховний бог має дуже схожі риси. Він живе на горі, керує громом та володіє блискавкою. А також перемагає чудовисько або змія. 

Саме тоді зʼявляються міфи про боротьбу зі зміями — у них герой або бог уже не співіснує зі змією. Він її перемагає. У багатьох таких історіях жіноче божество символізується саме змією або драконом, які найчастіше уособлюють темряву й зло. Верховна Богиня народів, завойованих індоєвропейцями, не була повністю викреслена, але була переосмислена так, що самі ці міфи нібито відображають шлях до її остаточного повалення. Якщо раніше змія означала мудрість Богині, то тепер її смерть означає перемогу нового чоловічого бога. 

Саме тому у нас в іконографії є Юрій-Змієборець, саме тому герої-чоловіки вбивають драконів в різних епосах та казках. 

Стоун також вважає, що коли прийшли індоєвропейські народи, роль царя змінилася. Тепер він уже не був тимчасовим коханцем Богині. Він став військовим правителем, представником небесного бога-чоловіка та носієм постійної політичної влади. 

Формування іудаїзму

Саме іудаїзм став першою релігією, де є лише один Бог — і це чоловік. 

Патріархальні погляди давніх євреїв сформувалися не ізольовано, а під впливом контактів із північними індоєвропейськими завойовниками, чия релігія була зосереджена навколо чоловічих божеств.

Стоун неодноразово повторює, що саме вони створили біблійну історію так, щоб пояснити новий суспільний порядок як Божу волю. На її думку, багато текстів Старого Заповіту були написані вже після початку боротьби з культом Богині. 

Це також була перша релігія, яка не дозволяла інших культів та забороняла інші вірування (до цього ставилися спокійно в політеїстичних релігіях).

Саме ця ідея згодом перейшла і в християнство, і в іслам. Вона стала однією з найхарактерніших рис авраамічних релігій.

Зміна законів

Саме прагнення забезпечити безсумнівне батьківство й успадкування по чоловічій лінії, очевидно, стало головною причиною засудження давніх сексуальних звичаїв. Саме тому левітські жерці створили систему сексуальної моралі, яка вимагала від жінки дошлюбної незайманості та абсолютної подружньої вірності. Єврейські пророки та жерці-левіти з презирством ставилися до будь-якої жінки, яка не була ані незайманою, ані заміжньою.

Оскільки ці закони насамперед стосувалися економічної та сексуальної активності жінок, імовірно, їхньою головною мішенню були попередні матрилінійні порядки.

Пророк Ісая змальовує ідеальне суспільство, у якому всі незалежні жінки добровільно стають власністю чоловіків. Це було необхідною умовою для встановлення системи спорідненості виключно по батьківській лінії та забезпечення безсумнівності батьківства. 

Вони поступово нав’язували патріархальне уявлення про жіноче тіло як власність чоловіка. Жінки, спосіб життя яких відповідав давній релігійній традиції, були проголошені аморальними, хоча раніше така поведінка вважалася священною. У біблійних текстах жіноча невірність прирівнюється до одного з найтяжчих гріхів — відступництва від Ягве. Саме так левіти ставилися до сексуально незалежної жінки.

Наслідки цього відчуваються й донині.

Міф про Адама та Єву

Історія Адама та Єви була створена не лише для пояснення походження людства — на думку авторки, вона мала ще одну функцію: пояснити, чому стару релігію потрібно відкинути. Саме тому всі символи Богині з’являються в новому сюжеті: змія, дерево, священний плід і, звісно, сама Жінка.

Символіка забороненого плоду з дерева пізнання добра і зла, який у самому міфі безпосередньо пов’язаний з усвідомленням людьми власної сексуальності, увійшла до біблійної історії про створення світу для того, щоб застерегти людей від споживання плодів священного дерева Богині. 

Скуштувавши його, Адам і Єва вперше відкривають для себе сексуальну природу своїх тіл: «І пізнали вони, що нагі». Саме змій дав пораду Єві. Люди того часу добре знали, що змія була символом, а, можливо, навіть знаряддям божественного одкровення в релігії Богині.

Як змінюються символи?

Як це перейшло у християнство

Після того, як левітські тексти стали частиною нової релігії, переслідування культу Богині лише посилилося. Історія матері та її помираючого сина була переосмислена в образах Марії та Ісуса, але сам давній культ жіночого божества не зник сам собою. Він був поступово знищений спочатку індоєвропейськими завойовниками, потім євреями, а згодом — християнами та мусульманами.

У саму структуру сучасних чоловічих релігій вбудовано закони й суспільні відносини, які спочатку були створені для викорінення жіночих релігій, жіночої сексуальної автономії та матрилінійної системи спорідненості. Ці заповіді, які багато наших бабусь, дідусів і батьків сприймали як слово Боже, святе й непогрішиме, настільки міцно увійшли до сімейного життя, що й досі впливають навіть на тих із нас, хто далекий від організованих релігій.

Про що це свідчить 

Сучасне ставлення до жінки сформувалося не природним шляхом, а стало результатом багатовікової боротьби між двома релігійними системами.

Коли ми знайомимося з давніми жіночими релігіями, перед нами нерідко постають форми людської поведінки й світогляду, які виявляються цілковитою протилежністю тому, що сьогодні прийнято вважати «природними» людськими схильностями. Ці уявлення тепер майже забуті або неправильно зрозумілі, хоча саме вони стали головною причиною виникнення пізніших релігійних поглядів і реакцій.

Тож настав час пролити світло на факти про ранні жіночі релігії. Їх приховували надто довго. Особисто мене після прочитання книги найбільше зачепило те, наскільки сильний вплив можуть мати міфи. 

Ми звикли думати, що мораль, сором, ставлення до жіночої сексуальності чи ролі жінки в суспільстві — це щось природне й незмінне. Але Стоун пропонує подивитися на це інакше: можливо, багато наших уявлень є наслідком конкретних історичних подій, релігійних реформ і боротьби між різними світоглядами. І, можливо, це допоможе нам, жінкам, відшукати у собі щось приховане чи давно заховане всередину, яке не мало виходу через навʼязані нам стандарти поведінки та мораль.