Доїдемо. Спіть!

Журналістка misto.media Марія Бондарчук подорожувала у жіночому купе «Укрзалізниці» та розповіла про свої враженнями від поїздки, коли навколо — самі жінки. Рубрика «Колонки» у misto.media містить авторські матеріали — це майданчик для різних думок. Погляди, висловлені в цій колонці, є суб’єктивним баченням автора.

Пізнього зимового вечора на київському вокзалі диспетчер оголосила посадку на поїзд № 97 сполученням «Київ — Ковель». На вулиці — 17°C морозу. Юрба пасажирів підтюпцем рушила на перон, дихаючи теплою парою у холодну столичну ніч. Нічого особливого: валізи, квитки, чоловіки, жінки, діти, собаки, вигуки. 

«Іване! Іване! Звідки нумерація? З хвоста?». 

Звичайна вокзальна метушня. 

Та біля вагона № 5 атмосфера інакша.

Жінки у шубах та пуховиках дрібним ритмічним кроком прямують до провідниці. В одній руці кожна тримає телефон із електронним квитком на екрані, а в іншій — акуратну сумку або валізу. На засніженому пероні лишаються заплутані петлі слідів від коліщат. 

У поїзд по одній заходили студентки, мами з малими дітьми, стильні дами у дублянках та шубах й чоботах на високих підборах. Одна навіть несла під рукою кудлату білу болонку разом із сумкою Louis Vuitton. Жінка елегантно заскочила на високі залізні сходи, немов нічого не важить ані вона, ані її багажний тягар та цуцик, і зникла у вагоні. 

Максимально строката публіка. 

Кілька чоловіків, що супроводжували, допомогли занести речі у вагон, але майже одразу вийшли — поїдуть лише дівчата. 

Крішнаїти, в’язні й п’яниці

Вирушаючи в довгу дорогу, часто тривожить думка, з ким доведеться розділити подорож. Особливо, коли поїзд нічний і треба бодай трохи поспати. Лотерея, в яку граєш мимоволі.

Під час мандрівок мені траплялися різні сусіди. Якось їхала в Київ із крішнаїтами: вони — на ведичний фестиваль, я — у столичні бібліотеки й архіви. Плацкартний вагон ще до відправлення наповнився пахощами аромапаличок й піснями про Крішну.

Привітні подорожні щедро пригощали веганськими солодощами та продавали яскраві браслети з ниток й посріблених слоників. Веселий та дружній вечір перейшов у тиху спокійну ніч. Ніяких пиятик та котлет на закуску — ідилія.

Одного разу перед Новим роком вхопила квиток у хвості поїзда. Перед посадкою зауважила неподалік відчеплений вагон, поряд — автобус із заґратованими вікнами. Між автобусом і вагоном стояв коридор конвою з автоматами та вівчарками, вздовж якого швидко йшли в’язні з речами. Згодом цей вагон (теж із ґратами на вікнах) причепили до основного складу і повезли засуджених з СІЗО по різних колоніях. Тієї ночі в поїзді мені чомусь не спалося. 

Скільки я бачила п’яних сутичок у вагоні — не перелічити. Щойно на столі з’являлася пляшка горілки, курка у фользі й варені яйця, мене охоплював відчай: шкандалю — бути. Який уже тоді сон. 

Попутники під шафе часто влаштовували між собою штурханину, або підключали до «комунікації» весь вагон. Одного разу п’яний сусід по купе не зміг вночі вилізти на свою верхню полицю і сів просто на мене. Я підняла галас: «Встаньте негайно!». Чоловік намагався затулити мені рукою рота. Відтоді подорожую з газовим балончиком.

У джазі купе тільки дівчата

15 травня 2023 року на сайті Кабінету міністрів України з’явилась петиція про запровадження окремих вагонів для жінок та чоловіків в поїздах «Укрзалізниці». Авторка Ольга Ожогіна закликала виділити окремі вагони для чоловіків та жінок  у потягах, які слідують маршрутом довше, аніж шість годин. Петиція  викликала бурхливі дискусії у соцмережах, але швидко набрала необхідну кількість голосів. У червні 2023 року жіночі купе з’явилися у 4 поїздах. Перелік поступово розширювався і уже в липні окремий вагон для жінок з’явився у потязі сполученням Ковель — Київ, що прямує через Луцьк. 

У таких купе можуть їхати жінки, трансжінки, мами з дітьми до 6 років будь-якої статі. Їх зазвичай розміщують у вагоні з номером № 5. Квитки з позначкою «жіноче купе» можна придбати у касі, у додатку чи на сайті. Коштують стільки ж, як і звичайні купейні.

У січні випала нагода проїхатися з Києва до Луцька саме таким. Зовні вагон нічим не відрізнявся — жодних позначок чи написів. Привітна провідниця швидко перевірила мій електронний квиток і дбайливо порадила «швиденько йти в тепло — на вулиці зимно».

Вперше прямувала до свого місця розслаблено й з цікавістю, не тримаючи схрещеними на удачу пальці. На моїй полиці акуратним стосом лежала ковдра, чиста постіль у пакеті «УЗ» та подушка. Три сусідки уже зайняли свої місця. 

«Добрий вечір», — майже хором привіталися вони. 

Ну що ж, час роздивитись, що тут і до чого.

Жіночі купе розташувалися у вагоні старого зразка з дерев’яними вікнами, з яких дме, як в кабріолеті, бордовою дермантиновою оббивкою полиць та блискучими стінами з малюнком «під дерево». Ні тобі розеток, ні відкидних поличок. Ретро, як воно є. Тут почуваєшся сервізною чашкою в бабусиному серванті. 

У коридорі на стіні розміщена листівка з правилами поведінки у вагоні. На ній «Укрзалізниця» закликає жінок утриматися від алкоголю, не зловживати парфумами та не палити свічок у купе, аби мимоволі не спричинити пожежі у подорожі. 

Зате пропонують скористатися чайним меню та онлайн-бібліотекою, у якій понад п’ять тисяч книг. Електронний файл доведеться придбати (від дев'яти гривень за книгу) або орендувати на 14 днів (від чотирьох з половиною гривень) на сайті Librarius. Для тих, хто мандрує потягами часто, є опція підписки на всі книги бібліотеки за 189 гривень на місяць або 899 гривень на пів року.

Жінок попереджають: у вагоні можуть з’явитися чоловіки — ті, хто проводжає, працівники поїзда чи залізниці. Але в купе жоден із них заходити не має права. З міркувань безпеки ведеться відеонагляд у місцях загального користування вагона. 

Під стукіт коліс

На нижній полиці навпроти мене їхала струнка та юна дівчина років 20. На голові — навушники, в руках — телефон. Всю дорогу вона мовчки гортала TikTok тонким довгим пальцем з манікюрними викрутасами. Не знайомилася, не розмовляла. Ожила попутниця лише раз, коли повз прочинені двері купе пробігала провідниця зі склянками у блискучих підсклянниках. 

«Чебрецевого чаю, будь ласка! З вафелькою», — вигукнула пасажирка вслід жінці у синій формі.

На гарячий напій за компанію зголосилися усім купе. Провідниця оголосила чайне меню: зелений, чорний, фруктовий, карпатський трав’яний, з м’ятою або чебрецем. Ціна — 25 гривень пакетик. Замовили чотири різні смаки.

За кілька хвилин на столику з’явилися оповиті парою склянки. У вагоні запахло травами, як у кабінеті фітотерапії у санаторії. Сусідка загорнулася в ковдру, мовчки сьоробнула чаю і захрумтіла вафлею. До неї приєдналися решта пасажирок. Стареньке купе українського потягу заполонило істинно данське хюґе.

За чаєм зав’язалася розмова з сусідками з верхніх полиць. Наді мною їхали мама з донькою-підліткою. Жінки родом із Київщини, але з початку повномасштабного вторгнення живуть на Волині. Школярка закінчує 11 клас і планує вступати до столичного вишу на юридичний факультет або міжнародні відносини. 

Цікавлюся, чому для подорожі обрали жіноче купе. Виявилося, сусідки не мали неприємностей та пригод у звичайних вагонах — просто зауважили, що у жіночих купе буває комфортніше: п’ятий вагон можуть вчепити новий, тоді як решта складу потягу — старого зразка (провідниця цю тезу заперечила).

Пригадуючи свої мандрівки, жінки поринули в спогади початку 2022 року довгим монологом-сповіддю, як це часто буває в поїздах. Розповідали, як у лютому, заціпенівши, рахували на балконі свого помешкання російські вертольоти, які летіли на Гостомель. Як ховалися з іншими сім’ями у сусідському льосі, бо не мали у своєму будинку навіть підвалу. 

Згадували, як опинилися в інформаційному вакуумі й не могли надіслати смс рідним чи подивитися новини — лише укриття й вибухи з пострілами навкруги. Як їхали на Волинь коридором розстріляних автівок. Як вдалося вивезти доньку з волонтерами у патронажну сім’ю за кордон і як дитина просилася назад додому кожен Божий день.

У спогади про початок великої війни вривається сьогодення: через повітряну тривогу в одному з районів Київщини поїзд майже одразу після відправлення повернувся на вокзал й простояв там майже дві години. Привітна провідниця заспокоювала пасажирок: «Пишуть у новинах, що ціль від нас далеко, не хвилюйтесь, ми вчасно повернулися». Розповіла, що обстріли для залізничників — сумні будні: навчилися бути готовими до всього. На різних маршрутах є станції, де віддалений грім вибухів став звичним фоном зупинок.

«Нічого — доїдемо. Спіть», — по-дружньому скомандувала господиня вагона і хвацько підхопила однією рукою чотири наші порожні склянки, в яких ще хвилини тому був фірмовий залізничний чай.

Гаряча ніч у жіночому купе

Близько півночі у вагоні стало відчутно тепліше — провідниця увімкнула опалення і тепло розповзлося по купе. Мама з донькою на верхніх полицях вимкнули лампочки і стомлено затихли.

Мовчазна сусідка напроти затіяла вечірню рутину: дістала з плюшевої рожевої косметички умивачку для обличчя, кілька крихітних тюбиків кремів, патчі під очі, якісь перламутрові капсули, схожі на перлові намистини і ще багато доглядового дріб’язку. Я крадькома спостерігала, як з її розфарбованого обличчя поволі зникають штучні барви і роки — з кожним рухом ватного диска дівчина ставала юнішою. 

У поїзді запанувала тиша. І спека. Пішла розвіятися до провідниці. 

У її тісному купе — багато маленьких паперових листівок-ікон. На столі — зошит з накресленою від руки табличкою, в умивальнику — шеренга немитих склянок. Провідниця зловила мій погляд:

«В Ковелі помию. Зараз вода дуже холодна, аж пальці болять. Як зупинимось — наберу окропу, розведу тою крижаною і виполоскаю, як годиться», — пояснила жінка.

Питаю, як воно в жіночому вагоні працюється, — легше? Провідниці нема різниці. Каже, відмінність лиш у тому, що п’яних вгамовувати не треба, як-от у звичайних вагонах, — тиша й спокій. 

«У поїзд ми не садимо пасажирів напідпитку. Але не завжди вгледиш, хто протяг із собою чекушку. Вип’є й буянить. А мені — виховуй. Жінки так не поводяться. Мами, які везуть дітей, взагалі намагаються викупити ціле купе, аби не заважати нікому», — розповідає провідниця і щось записує в зошит. Потім бере швабру і заходиться витирати розталий сніг у коридорі вагона.

«Ви спіть, — кидає вона з-за плеча, — довеземо. Я он пічку ввімкнула — красота!»

Як тут не послухатися?

Вперше в житті я спала в потязі, який їхав крізь повітряні тривоги й люті морози, без жодних страхів та побоювань до самого ранку. Пічка ж працює, тепло, тихо — красота.