«Суперсила Різдва»: що тримає нас разом

«О, ще одна чергова книга з теплими історіями про Різдво», — подумала я, коли побачила анонс «Суперсили Різдва». Не те щоб я була проти таких книг, бо коли, як не на свята, хочеться світлих щемких текстів. Однак останнім часом на ринку таких видань доволі багато. І слугують вони більше як подарунки. Адже кожна збірка, на яку б тему вона не була, — це набір історій, і ти зазвичай читаєш улюблених авторів, а не всю книгу від і до.

Тож перше моє здивування, коли я розгорнула книгу, — упорядниця. А нею стала Богдана Неборак, так-так, саме та, яка днями стала заступницею міністерки культури.

«Розповісти свою історію Різдва ми запрошували тих, хто творить українську культуру, надає їй самобутнє обличчя, робить її модерною, зберігаючи традиції», — пише вона у передмові.

І саме тому серед авторів ми бачимо не лише письменників, як-от Артур Дронь, Олександр Михед чи Ірина Цілик, а й артменеджера, колекціонера та музиканта Павла Гудімова, музиканта та перекладача Віктора Морозова, історика Ярослава Грицака, режисера та сценариста Антоніо Лукіча та інших.

І поєднує всіх не лише культура та палітурка цієї книги, а й різні регіони України. І спогади про те, святкували вони Різдво, коли були маленькими, чи ні. А ще на сторінках ми знаходимо цілий калейдоскоп імен тих, хто творив Україну.

До прикладу, Віктор Морозов згадує колядку «Народився Бог на санях», текст до якої написав Богдан-Ігор Антонич, а музику — земляк і знайомий Віктора, Василь Жданкін. І я навіть знайшла її в авторському виконанні. До речі, багато зірок, наприклад Марина Круть, зараз переспівали колядку і виступають з нею. І ці імена, з різних епох, поєднуються в одну історію і тяглість. Вони продовжують творити те, що розпочали до них, додаючи нового звучання та самобутності.

До речі, про музику в час Різдва пише і Павло Гудімов. А ще він розмірковує про те, як працювати зі спадщиною та фольклором. «Я не вірю в чисту реконструкцію. Сто років тому наші предки зробили більше для актуалізації фольклору, ніж ми сьогодні», — пише він.

Кілька авторів згадують й альбом «Наше Різдво» Тараса Чубая та вже майже народну пісню «Миколай Бородатий».

Новим іменем для мене в книзі стала Іванка Крип’якевич-Димид, українська художниця, іконописиця. Каюся, але дуже мало знаю саме про цей вид мистецтва. Та у своєму есеї вона відкриває нам ще одне ім’я — Олександр Август Чумаков. У 90-х в Одесі він заснував притулок для дітей «Світлий дім» та опікувався тими, кого покинули.

Звісно, коли пишеш есеї до книги в 2025 році, то точно говориш про війну. До прикладу, Ярослав Грицак вважає, що «війна між Україною та Росією є війною між країною, де святкують Різдво, і країною, де свято Різдва стало пустим звуком». Він каже, що направду намагався шукати колядки російською, однак їх культурі це не притаманно. Натомість військовослужбовиця та поетка Ярина Чорногуз описує свої три фронтові Різдва.

Водночас це дуже світла книга, бо в ній ідеться про те, що дає нам надію й опору, об’єднуючи, де б ми не були.

Тому «Суперсила Різдва» для мене — про це: про те, що нас сформувало, і те, що дає можливість рухатися далі.