Олексій — він не Алєксєй, або Що не так зі стрічкою Марвела

Автор знову сходив у кіно. Йому знов щось не так. Глянув фільм, засмутився, трохи погуглив, розчарувався, прибіг розчаровувати і вас. Обережно, спойлери.

Колись я був прихильником стрічок Марвел (і: Фільми, створені на основі коміксів компанії Marvel Comics) — обовʼязково ходив на них у кіно (на декотрі по кілька разів), передивлявся сам чи з друзями, стежив за акторами й акторками, обговорював фанатські теорії. Потім я виріс, до фанатів зараховувати себе перестав, але ностальгійний, теплий сентимент лишився (хоча я досі фанат Локі у виконанні Тома Гідлстона).

Тому, коли тепер бачу нові фільми студії, йду на них із легким оцим флером: «Ех, приємно знову трохи побути школярем». Переважно емоції позитивні. Тепер стрічки видаються дещо наївнішими, дорослі жарти стали зрозумілішими, а акценти зчитуються інакше. Проте цей текст не народився б зі звичайного приємного вечора у комфортному кріслі перед величезним екраном (примітка собі: треба спробувати хоч іноді писати про щось хороше).

Отож, почнімо спочатку. «Громовержці» не викликàли в мене жодних завищених очікувань.

Таких сюжетів повно — візьміть он хоча би фільм «Загін самогубців» чи книжку «Девʼятий дім» Лі Бардуґо. Схема однакова, наповнення — справа креативу і бюджету. Команда таких-різних-але-чимось-схожих невдах/аутсайдерів з певних причин обʼєднується і працює разом (у нашому випадку — задля подолання зла, але не просто зла, а зла планетарного масштабу, звісно ж, в умовах, коли всі інші супергерої десь позникали і, крім нашої компанії приречених на неуспіх, нема нікого, хто б захистив людство. До речі, треба ще визначитися, де там зло).

По дорозі виявляється, що в наших аутсайдерах і людська гідність десь зачаїлася, і якості хороші є, і взагалі, в якийсь момент просто життя їх так травмувало (замість «життя» підставте «батьки», «школа», «вулиця», …), тож вони подалися у кілери-наймити чи замовні крадії. З ким не буває зрештою. «У цьому світі є лише поганці і гірші поганці», — каже пані антагоністка. Ну нехай.

Навіщо антигерої нам? Наприклад, аби нормалізувати недосконалість (так би мовити, попри вади і помилки, кожен і кожна може стати хорошою/успішною/підставте-потрібне людиною, це питання вибору і внутрішніх зусиль).

Ще вони працюють із нашим страхом ізоляції (між іншим, це одна з ліній «Громовержців»: чи ми вічно самотні у цьому світі, чи таки ні), адже герої таких сюжетів обʼєднуються і стають «сімʼєю», але не за кровʼю, а за вибором і привʼязаністю, яка формується через спільні досвіди на межі. Тобто якщо вийшло навіть у них, цих представників відбірного соціального дна, то нам-то чого переживати. Ну, це у двох словах.

Так от, Єлена (головна героїня) перебуває в особистісній кризі (це потім ми побачимо, що все її життя — особистісна криза, а поки що ще думаємо, що це тимчасово). Власноруч впоравшись із цілим загоном озброєних вояків і знищивши лабораторію із доказами злочинів замовниці, вона вирішує, що треба щось змінювати. Їде до тата чи то радитися, чи то тригернути саму себе ще більше.

І тут перед наші очі зʼявляється він (ні, ВІН): запущений в усіх сенсах дядько, типовий батя, який сидить на дивані, закидається чимось і дивиться телевізор. Далі ми дізнаємося, що це не просто невдала пародія на Санта-Клауса (знову фраза пані антагоністки, ну ви зрозуміли, вона мені сподобалася), а цілий Червоний страж — радянський аналог Капітана Америки (!). Естетика і душок відповідні, від плаката на стіні, коли ми вперше його бачимо, до костюма на ньому у фінальній сцені. У своїй уяві він досі ледь не всесильний і готовий рятувати світ (лиш, от біда, його послуги не дуже затребувані).

Єлена кличе його Олексієм (хоча нам-то одразу зрозуміло, що Олексія там і близько не стояло — цей персонаж може бути лише Алєксєєм, ніяк інакше; вибір перекладачів дати тут українську форму імені — сумнівний). Алєксєй видається нам жалюгідним: ексцентрична підстаркувата людина з дивним гумором, яка досі живе власним героїчним (?) минулим у СРСР, але якимось дивом знаходиться в Америці (ну бо де ще зрештою опинитися справжньому супергероєві).

Під кінець стрічки ми, за задумом, відкриємо для себе його глибоку любов до Єлени через серію пафосних фраз про сімʼю-понад-усе, а ще глибоку відданість високим цінностям. Ну і ще він дивовижним чином в останню секунду врятує собою малесеньку дівчинку від бетонної плити, що на неї падає. Словом, все, що розчулені істінной ґлубіной русской души вестернери за замовчуванням очікують від совєтського супєрґєроя. Гм.

Ну окей, проїхали. Може, все не так і погано. Все-таки — а що ви думали! — автори фільму витримали баланс. Адже у стрічці знялася і українка. Умовно українка, якщо точніше. Французька акторка українського походження Ольга Куриленко, якщо бути зовсім точним.

Вона писала пости і про те, що українкою себе не ідентифікує, і про те, що ми же адін народ! , а потім перевзулася у 2022-му (навіть сюжети на телебаченні виходили про те, як голлівудська акторка підтримує Україну!). Проте перевзула лише одну ногу і ту ненадовго. «Русскій мой родной язик, ізвінітє» (цитую з котрогось з її постів у інстаграмі).

Далі з нами стаються дещо натягнута гра, дещо слабуваті сюжетні ходи і дещо сируваті діалоги. Якось усе занадто на поверхні — наче глядач за замовчуванням не надто розумний і до нього треба говорити тільки прямо, тільки в лоба.

На жаль, я дочекався і сцени після титрів. У ній — як це притаманно марвелівським стрічкам — натяк на наступну частину. У недалекому майбутньому оця наша нова команда месників-маргіналів зібралася у штаб-квартирі і обговорює нову загрозу та проблему з авторським правом (за самоназву «месники» до них вже позиваються).

Наш Олексій-Алєксєй пропонує просто геніальне рішення: назватися «Новими месссссниками»! Українською звучить дивно, ну але нехай вже, супергерої, що з них візьмеш.

Проте в оригіналі все дещо цікавіше (на цих словах автор прикидає, чи варто йти битися головою об стінку): New AvengerZ. Так, саме з великою Z. Так, це пропонує «радянський аналог Капітана Америки». Так, знімання почалися у 2023-му.

Питань до Марвел нема: думаю, з ними більш-менш все ясно. Але навіщо брати цей фільм в український прокат, тим самим несучи його творцям гроші?

І якщо вже він в українському прокаті, окей, давайте показувати як є, а не згладжувати кути (а саме згладжуванням кутів я вважаю називання Алєксєя Олексієм і Єлени — Оленкою). Ну бо глядача не обманеш.

Поверніть мені краще Тома Гідлстона Локі, ну серйозно.