Вулиці Луцька пам’ятають. Погляд американця

Дисклеймер: ми розмовляли англійською мовою, тож усі цитати Бретта є авторським перекладом.

Бретт Таширо — військовослужбовець США у відставці (резерв армії США) та викладач Бостонського коледжу для військових (2001—2010). Наприкінці 90-х Бретт ніс службу у колишній Югославії, але в ті роки не мав змоги подорожувати «східніше». До України чоловік вперше навідався у 2016 році.

Бретт не любить тривіальності. Чоловік прагне проживати свої дні менш буденно, а Україна для нього точно не асоціюється з буденністю.

Навесні 2024 року Бретт приїхав відвідати своїх друзів в Україні, аби ті не почувалися покинутими. Сподівається, що вони якнайшвидше житимуть у країні, де не лунають звуки повітряних тривог. Американцю цікаво, як писатиметься історія цієї держави, як розвиватимуться події.

Як Бретт опинився в Луцьку? Все просто. Чоловік легко знаходить співрозмовників за вечерею чи обідом у ресторанах. Якось у Варшаві він зустрів лучанку, яка порадила йому відвідати її рідне місто. Ось так ми зустріли Бретта в Луцьку. Напередодні зустрічі він вже встиг оглянути місто та знайти собі компаньйонів-співрозмовників у «Бравому Швейку» . Розговорився з двома військовими. Обидва лучани, проте до війни не зналися. Це здивувало Бретта.

Як здивував його і меморіальний фотостенд пам’яті загиблим героям Небесної сотні та російсько-української війни (з 2014 року). Під час вечірньої прогулянки чоловік звернув на нього увагу. Намагався роздивитися обличчя у напівтемряві. Наступного дня він перепитав у нас, чи правильно зрозумів, для кого цей стенд. Таки зрозумів.

Як пам’ятають у США

«Для мене пам’ять важлива, бо людина помирає двічі: тілесно та тоді, коли про неї забувають. У Бостонському коледжі ми мали свою меморіальну церемонію. Вшановували тих членів спільноти коледжу, які служили та загинули під час бойових дій.

Найбільш зворушлива частина, коли читають вголос імена усіх полеглих від часів Першої світової війни й до воєн в Афганістані та Іраку. А це сотні імен. Зрештою, університет встановив кам’яний монумент, на якому викарбувані імена загиблих.

Відбувається це щороку 11 листопада об 11 ранку. Загалом, 11 листопада  — це День ветеранів, національне свято у США. Кожна спільнота відзначає його по-різному. Ми — вшановуємо пам’ять загиблих. Дзвонять дзвони після богослужіння, далі — урочиста промова та зачитування імен».

Пам’ять в Україні

Розповідаємо Бретту про хвилину мовчання в Україні, яка, згідно з указом президента, проводиться щоденно о 9:00. У кожному місті це виглядає по-іншому. В Луцьку не кожен звертає увагу на хвилину пам’яті.

Для Бретта пам’ятна дошка загиблим героям має особливе значення саме тому, що свідчить про пам'ять суспільства про людину.

Не купуйте дім на лівому березі

Бретт цікавиться історією. До того ж він добре розуміє український контекст і знав, чого очікувати від Росії ще до повномасштабної війни. У 2021 році Бретт Таширо навідався до Львова на розмову зі студентами Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, де поділився роздумами:

«Якщо знати історію, то справді не важко здогадатися, що 2014 рік не був кінцем планів Росії. Не потрібно володіти якоюсь секретною інформацією. Достатньо проаналізувати, що робила сусідня країна протягом кількох останніх століть. Україна має прекрасні землі, але їй не пощастило з сусідкою.

Коли студенти у Львові мене запитали про моє бачення майбутнього, я не хотів зображати похмуру картинку для 21-річних студентів, але я прагнув бути реалістичним. Ніколи не знаєш, яким буде майбутнє. Я дав їм пораду: не купувати дім на лівому березі ріки. Маю на увазі річку Дніпро».

Після війни також не купуйте

«Після війни я б теж не радив купувати ділянку на Лівобережжі. Росія завжди може повернутися. Це залежить від, власне, завершення війни, але я все одно не купував би. Історія ХХ століття не залишає мені вибору.

Мені насправді дуже подобається Львів, і до війни я навіть подумував купити там будинок. Я досі іноді роздумую про це».

Ви знаєте Тімоті Снайдера!

На запитання, чи читав американець книги про історію України, Бретт відповів зустрічним питанням, чи знаємо ми про Тімоті Снайдер а. Відповіли, що знаємо:

«Я буквально вп’яте зустрічаю когось в Україні, хто знає. Це класно! Читав його „Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним“. Про Україну, Литву, Білорусь та Польщу в період 1933—1945 років.

А також читав книгу про Голодомор іншої авторки, Енн Епплбаум. Називається книжка “Червоний голод: війна Сталіна проти України”. Цих книг цілком достатньо, аби трохи осягнути історію України. Хоч вони й можуть загнати в депресивний стан. Хоч я й не українець, та співчуваю вам, маю відчуття людяності. Людство винайшло так багато приголомшливого чудового, як і приголомшливо поганого».

Війна та вибори в США

«До війни мало американців знали, де розташована Україна. Зараз справді люди менше стурбовані українсько-російською війною. Війна — це щось далеке. Вони знають, що відбувається. Але це сприймається як чергова новина, захована в стрічці поміж інших подій. Люди більш стурбовані своїми повсякденними проблемами та внутрішніми питаннями, як-от вибори президента (у США — mm).

На мою думку, Трамп є загрозою для демократії. В нас зараз дуже поляризоване суспільство. Кожен може здобути популярність в інтернеті та транслювати там те, що заманеться. Свої потоки свідомості… Не важливо, чи це правда, чи ні, люди іноді сліпо вірять сказаному. Багато хто справді підтримує Трампа та його оточення. Трамп — небезпечний, його оточення — теж. Без людей, які їх підтримують, ні Путін, ні Гітлер не змогли досягти свого».

Чому США підтримують Україну

«Ми пережили Холодну війну, внаслідок якої частина Східної та Центральної Європи стала вільною. Але Україні та Білорусі пощастило менше. Як на мене, підтримка України почалася трохи пізніше, ніж вона повинна була би бути. Зараз я сприймаю її як інвестицію у західну демократію.

Також я не хочу, аби в Путіна була ще одна кишенькова країна, на кшталт Білорусі. Україні ще є над чим працювати, звісно. Наприклад, над подоланням корупції. Але ліпше, хай у світі буде одна неідеальна демократія, аніж ще один авторитарний режим».

Ситуація: кордон

«Я підготував усі необхідні документи, коли виїжджав з України. Їхав потягом. Коли запитали, що я робив в Україні, то відповів, що відвідував друзів. У руках у мене були папери з контактами, місцями ночівлі тощо. Але прикордонник навіть не глянув на ці папери.

Я очікував наступного питання. Думав, питатиме про заборонені речовини. І каже: «Чи маєте ви з собою алкоголь, тютюн і… сало». Я ледь не засміявся. Чому серед усіх небезпечних речовин він запитав у мене про сало ? Це ще й одне з небагатьох слів, яке я знаю».

Вибух інтересу

«Мій друг якось казав, що до війни Україна була дуже приємним місцем для життя. Звісно, варто покращити інфраструктуру, але тут гарно. Я думаю і сподіваюся, що після війни буде вибух інтересу до України. Навіть зараз я чую все більше англійської мови в українських містах, особливо у Львові, де умовно більш безпечно, ніж в Києві.

Мене дивує, що тут я часто помічаю будівництва багатоповерхівок і просто нових споруд у великих містах. Наприклад, вже за час повномасштабної війни у Львові з’явився готель у дуже американському стилі. Ще й називається він Best Western . Я ніколи не очікував бачити таке тут».

Ми з Бреттом попрямували повечеряти в ресторації «Підземелля». Зала освітлена, хоча централізованої подачі електроенергії у той момент не було. Борщ з вишнями ми замовити не змогли, зате страви на вогні можливі навіть у блекаути.

Бретта відсутність електроенергії зовсім не здивувала — він же гостював у Києві, коли були часті відключення світла. Посеред розмови освітлення зникло на кілька секунд. Неочікувано нас накрила темрява луцького підземелля. Три, два, один — світло знову є. Його ввімкнули тут, але вимкнули в іншій частині міста. Бретт сидить непорушно, темрява його не лякає.

На виході з «Підземелля» знову повертаємося до меморіального стенда пам’яті. Бретт уважно вдивляється в обличчя молодих людей. Перехожі час від часу зупиняються віддати шану рідним.

Поруч — собор, який пережив не один подзвін за загиблими під час революції та війни. Час невпинно йде, все більше яскравих квітів з паперу і стрічок «проростають» під стендом. Все більше нових облич вицвітають і проявляються знову.

За кілька днів після нашої зустрічі стенд переобладнають. Знімуть цупку смугу надрукованих облич — натомість встановлять дошку із зображенням темно-помаранчевого неба. Захід сонця. Поверх цього заходу сонця поставатимуть все нові обличчя. На попередньому стенді місця не вистачало.