Інтерв’ю Статті

Волинський бренд чаю TRAVKA. Історія, ідея і люди, які це роблять

9:01, 29 серпня 2024

Не чорний, не зелений і не міцний пуер. Цей напій до останньої краплі — волинський.

За 58 кілометрів від Луцька у лісах, якими оточене село Берестяне, саме зараз, у теплий сезон, збирають основу для майбутнього волинського чаю. Тут його сушать та заготовляють. А вже в Луцьку ріжуть та пакують. Це бізнес-проєкт двох друзів — Володимира Ольховика та Антона Сосінського. І постав він з ідеї робити продукт, який споживатимуть і любитимуть найперше в Україні.

Який цей чай?

З нотками липи, кропиви, яскравим сплеском м’яти, менш помітної шипшини, ромашки, чебрецю, цвітом акації і навіть мухомором. Словом, цікавий. Так і обіцяє пакування органічного чаю під брендом Travka із яскравим оком посередині.

Одна з родзинок чаю Travka — ручний збір.

Хочеться по-підлітковому усміхнутися тій чудернацькій назві і кинути недолугий жарт.

Натомість виривається питання:

— Вова, а що легше зробити — дистанцію триатлону чи Travk’у?

Без будь-яких вагань Володимир, який подолав дистанцію триатлону і розпочав чайний марафон, скаже: «Триатлон».

Поставте кип’ятитися воду. Попереду довга розмова про чай.

Ягідна дружба

Співзасновники бренду Travka — 36-річний Володимир Ольховик та 49-річний Антон Сосінський. Обидва мають великий досвід у продажі рослин та ягід.

Антон — волинсько-тернопільський, з 2008 року проживає в Луцьку. Понад 10 літ має справу з лікарськими рослинами, до того 20 — з ягодами. Каже, захоплення — родом із дитинства: батько працював лікарем, і в сім’ї було шанобливе ставлення до рослин як до медичного засобу.

Володимир — лучанин. Багато років тому чоловіки познайомилися через ягідний бізнес і потоваришували. Пізніше вирішили стати бізнес-партнерами. Взялися за заготівлю рослин у Берестянах, де викупили підприємство у місцевої жительки. Ще за тих часів на підприємстві працювала пані Наталія, яка і досі курує заготівлю ягід і рослин у селі. Щоправда, вже для підприємства Володимира та Антона.

«Помаленьку розросталися, відкрили переробний цех тут, у Луцьку, наймали людей, збільшували обсяг», — згадує Володимир.

Левову частку продавали на експорт. У Німеччині, Польщі, Нідерландах, Австрії рослини з Волині використовували у фармацевтиці, косметиці та чайній індустрії. Продукція має попит, бо в Європі культивують рослини, а тут — сировина дика, росте без втручання людини. Та й грають роль вартість праці, ресурсів тощо. Процес продажу сировини за кордон специфічний: вимагає багато документації про підтвердження якості продукції. Деякі лабораторні аналізи роблять винятково в Європі.

Антон також мав справу з ягодами. Згодом захотів займатися чимось більш творчим, пішов у знайому з дитинства сферу лікарських рослин, налагодив бізнес у Польщі.

А потім трапилася повномасштабна війна.

Антон Сосінський каже, що любов та повага до лікарських рослин пішли з родини.

Найгірший час для початку = найкращий час для початку

У березні 2022 року Антон Сосінський пішов обороняти країну. Служив у другому окремому стрілецькому батальйоні Сухопутних військ. У травні 2022 року у Лимані Донецької області отримав мінно-вибухове поранення ніг. Нині він уже ветеран. Попри всі виклики, хлопцям вдалося втримати справу на плаву. А потім й узагалі по вуха ринути в ідею з виробництва цільного, свого продукту.

«Ідею виношували давно. Не було не те що мотивації…, а часу. Та як тільки війна почалася, то подумали: а коли, якщо не зараз? Куди відкладати? Вирішили щось робити. Багато людей хочуть саме експортувати продукцію. А ми завжди експортували і завжди мріяли навпаки — працювати в Україні. Зараз із чаєм націлені лише на внутрішній ринок. У планах — вихід за кордон, бо той ринок потребує таких якісних товарів, але це не пріоритет», — ділиться Володимир, стоячи перед дверима цеху в Луцьку.

Саме сюди привозять висушену і первинно запаковану сировину з Берестян. І саме звідси готовий продукт їхатиме до споживача. Але перед цим пройде низку технологічних процесів.

«Пішли, покажу, як ми працюємо», — запрошує Володимир. І ми йдемо.

Процес

Виробництво у Луцьку має два етапи. Тут ще все у стадії переїзду та злагодження процесів. Підприємці очікують на постачання обладнання, яке закупили завдяки грантовій підтримці та кредитним коштам.

Один сектор відвели для пакування, готування суміші трав’яних чаїв. Сюди додадуть прилади для вимірювання вологості сировини, дозатори, змішувачі, аби автоматизувати процес і вийти на більші обсяги.

«Зараз ми продаємо продукцію невеликими партіями через соцмережі і власний сайт, тому пакуємо все в напівручному режимі», — розказує виробник.

Інший сектор залишили для сепарації, подрібнення та очищення рослин. Це та шумна частина виробництва, де людина скеровує та контролює процес, а машина меле, подрібнює, очищає і вміє це робити ліпше за людину. Дорогі та технологічні агрегати можуть, наприклад, відокремити шкірку ягоди шипшини від серцевини.

«Ми закупили металодетектор за мільйон гривень, завдячуючи гранту. Очікуємо, що от-от він приїде. Детектор дозволить відшукати найдрібніші часточки металу, які непомітні і можуть потрапляти у сировину в процесі обробки», — каже підприємець.

Звертаю увагу на ще кілька установок, які чекають свого часу під стіною. Вони теж автоматизують процес і дозволяють вийти на більший обсяг і якісніший продукт.

«Це обладнання, яке поки не працює, бо його треба налагодити. Цим займаються нідерландці. Але вони не їдуть в Україну, доки в нас війна. На місці таких спеціалістів поки не знайшли», — пояснює Володимир.

І це далеко не єдиний ребус, який доводиться розв’язувати, якщо ведеш бізнес у ненормальних умовах.

У Луцьку діють два цехи: для подріблення, очищення рослин, а інший для сортування та пакування.

Сюрпризи війни

Попри те, що воєнний стан став для підприємців рушієм для змін, він підкидає бізнесу щодня нові виклики, крім перманентної небезпеки обстрілів.

Люди

Проблеми з кадрами відчувають чимало підприємств, частина чоловіків пішла воювати, хтось відмовлявся сідати за кермо або їхати в інший населений пункт. Збирають ягоди та рослини тепер переважно жінки. І навіть ця робота була під загрозою через заборону на початку повномасштабного вторгнення відвідувати ліси.

Енергія

Знеструмлення напряму впливає на процес, бо усе обладнання для обробки автоматизоване. Коли пік вимкнень припав на етап сушіння, доводилося вручну гасити котли, щоб стіни не тріснули.

Транспорт

Будь-яке виробництво зав’язане на логістиці, вартості пального, ситуації на кордоні, а тут параметри змінюються з фантастичною динамікою.

Ми виграли один грант і нас запитали: що це вам дає? Зараз така ситуація у бізнесі, що ти наче біжиш у зливу і намагаєшся не змокнути. І цей грант — це парасолька хоча б на якусь відстань. Ноги будуть мокрі, але хоча б голова суха.

Гроші дають масштаб до дій

Щоб збільшити виробництво, підприємці націлилися на три джерела фінансів: власні кошти, кредитні та гранти, які пропонує держава та іноземні донори.

«Обійтися лише своїми грішми, якщо хочеш масштабуватися, дуже тяжко. Тому доводиться кредитуватися»

Оскільки Антон — ветеран, учасник бойових дій, то зміг отримати від ветеранського фонду грант на півтора мільйона гривень. Це дозволило закупити стелажне обладнання, металодетектор.

Інший грант із Німеччини покрив витрати на інтелектуальні послуги: розробка маркетингової стратегії, сайту.

Завдяки програмі єРобота вдалося оформити двох працівників та закупити ще трохи обладнання.

Володимир каже: маючи ідею, не проблема отримати грант. Тут важить вміння презентувати, захистити задум.

Шиномонтажем донорів не здивуєш. Але якщо пропонувати щось інноваційне, нове, то багато донорів готові підтримати Україну.

Гранти, які отримали творці Travka, безповоротні, але максимально звітовані. Виграти їх — це половина шляху. Найважча частина починається на етапі закупівлі та звіту: через можливі зміни в цінах процес часто доводиться запускати заново.

Володимир Ольховик зізнається: бізнес вести в Україні заняття точно не нудне.

Цінність

Етап маркетингових досліджень, вивчення конкурентів, смакування самого чаю зайняв близько пів року. Цей процес Володимир називає дуже важливим, аби самим для себе зрозуміти, яку цінність має нести продукт.

Виокремили такі компоненти:

повністю натуральний та органічний чай
основний акцент на використання саме дикорослих рослин
ручний збір
автоматизований процес обробки, що гарантує якість

Вже є десять позицій чаю. Дві з них будуть ексклюзивними: чай із мухомором допомагатиме силам оборони, його продаватимуть лише через БФ «Ангар. Україна», а Travka із «луцьким вайбом» смакуватиме в misto.cafe .

З виробничих цехів ми переходимо до фронт-офісу, де, крім засновників, працюють також Мар’яна та Микола, що займаються фінансами, маркетингом.

«Ми пили дуже багато чаю перед тим, як запустити свій продукт. Дуже. Враховували все. Смачно — не смачно. Який колір під час заварювання. Чи є домішки. Консультувалися з європейськими чайними компаніями. Ми вболіваємо за натуральність, унікальність. Паримося на всіх стадіях, аби зробити справді якісний продукт», — резюмує Вова.

Чай тут і досі п’ють. Кави на офісі немає.

Командні принципи

У бізнес-тандемі всі процеси щодо бренду Travka Вова взяв на себе. Хоча рішення ухвалюють, покладаючись на компетенцію кожного члена команди. У чомусь ліпше розуміється 21-річний Микола, у чомусь — 49-річний Антон.

«Я розумію, що я в багатьох питаннях вже не компетентний, бо у нас велика різниця у віці. Я звик до чогось стандартного, а тут треба ширше дивитися на речі», — говорить Антон.

Але вміння знайти баланс між поколінням Х , міленіалами та зумерами грає на плюс для спільної справи, бо вдається поєднати досвід і вимоги сучасного світу, де мають значення маркетинг, соціальні мережі, креативне бачення. Головне, кажуть, аби цінності цьому не суперечили.

«Нам з Антоном комфортно працювати, бо ми не гонимося за просто зароблянням грошей. Нам достатньо того, що ми заробляємо. Нам вистачає. Не маю бажання їздити на «порше». Можу ходити в старому одязі. Мені важлива місія, яку ми несемо. Те, що ми продаємо, не може комусь нашкодити, лише дає користь».

***

— А триатлон, де ти встигаєш умістити в графік?

— Дисципліна — це не мотивація. Ти ніколи себе не замотивуєш так, аби щось робити довго. А коли дисципліновано щось робиш, то приходить совість. І вона заставляє щодня щось робити. І щодня має бути тренування.

— І сьогодні буде?

— І сьогодні. Біг.