Адаптація як бізнес-стратегія. Навіщо збирати дощову воду та множити суперкомах

«Зими вже не ті» — фраза, яку часто можна почути від старшого покоління, яке не пригадує свої дитячі зими без снігу. Нинішній холодний період на Волині справді став більш помірним, весни — непередбачуваними, літа — часто надміру спекотними та вітряними.

Водночас занепокоєння викликає не так природна зміна клімату, а швидкість цих трансформацій. Про те, як в цих умовах працює бізнес, залежний від сонця та дощу, говоримо із засновницею садового центру «АгроХобі» Іриною Антончик.

160 квадратів квітучої любові

Ірина точно називає дату відкриття свого сімейного садового бізнесу — 18 травня 2024 року. Але насправді захоплення рослинами розпочалося куди раніше. Згодом визріло рішення продавати надлишок — на родинній дачі, де господарювати ще 1964 року її дідусь та бабуся, забракло місця і вона перетворилася на суцільний квітник.

Ірина зрозуміла, що їй подобається перебувати у теплиці, робота на землі, хотілося навколо цього будувати життя. А де є бажання — будуть і можливості. Нині господарство Антончиків, де працює Ірина з чоловіком та помічником — молодшим сином, налічує 160 квадратних метрів, де прижилися 60 позицій рослин. Із них 20% — ягідні культури.

Особливу любов Ірина плекає до троянд і ще більше тішиться, коли клієнти приходять саме за цими квітами, що нерідко зберігають бутони навіть після перших снігів.

Від інших центрів відрізняються тим, що продають рослини, які виросли лише в Україні або які на «АгроХобі» розмножили самостійно.

«Я зустрічаю кожного клієнта сама, консультую, супроводжую, рекомендую, дуже переймаюся тим, щоб усе прижилося. Люди повертаються, я перепитую, чи все живе, чи вдалося», — розповідає Ірина.

Їй імпонує ідея «свій до свого по своє», втім виявилося, що проблематично знайти асортимент, який планували.

«Багато рослин, які в Україні живуть на півдні, абсолютно не адаптуються до нашого клімату. Ми вже пробували їх укривати різними способами, але зрештою я забрала всі рослини, які можуть створювати людям проблеми: теоретично вони гарні, але догляд складний. А я переконана, що „лінивих садів“ не існує. Тепер у нас в асортименті тільки те, що може зимувати без проблем», — пояснює Ірина.

Друга проблема, з якою Ірина досі пробує порозумітися — це системні продажі та маркетингові стратегії. Зізнається, плекає кожну рослину настільки, що стає нелегко з нею прощатися.

Оскільки професійного досвіду у рослинництві підприємиця не мала, то почала розвідку з відвідин інших садових центрів, шукала інформацію в інтернеті, брала участь в освітніх програмах, зокрема навчальній програмі «Зростай» від ГО «Плато», що орієнтована на жінок-підприємиць у галузі рослинництва.

Знання та поради, здобуті там, допомогли подолати численні проблеми, з якими господарство зіштовхнулося одразу після розширення.

Виклики із неба

2024 рік, коли «АгроХобі» значно розрослося, «приземлив» родину Антончиків. Перша проблема — посуха і нестача води зі свердловини. До масштабування ресурсу вистачало і ніхто не рахував, скільки використовує води для поливу. Втім, в один спекотний день насосу було нічого качати з-під землі.

Рішення знайшли в додатковому резерві — поставили баки на чотири куби води. Порахували: якщо температура на вулиці до 27° С — потрібно 4 т води на день. Якщо температура 30° С і вище — іноді 6 т.

Для ефективного поливу зробили автоматизацію: датчики, які фіксують опади, включення в певні години, на певний час. Переважно полив відбувався вночі — так рослинам краще.

Окрім цього, вирішили організувати збір дощової води, використовуючи площу технічних приміщень. Але і це рішення наздогнала нова проблема — вода із неба зовсім інша за складом, аніж з-під землі. А ще за неправильного збору — цвіте. Тут і знадобилися знання, здобуті на курсі від «Зростай».

«Під час навчання нас проконсультували експерти й допомогли вирішити одразу дві проблеми. Перше — це правила збору та зберігання дощової води. Важливо, щоб світло взагалі не потрапляло до ємності, тобто збір має бути організований так, щоб вода накопичувалася у максимально темному резервуарі.

Друге — вони підказали, як покращити якість води зі свердловини, бо аналізи показали перевищення норми заліза у 16 разів. Для рослин це критично: змінюється кислотність ґрунту, порушується засвоєння поживних речовин. Нам пояснили, як правильно організувати знезалізнення без зайвої «хімії», щоб залізо випадало в осад природним шляхом», — згадує Ірина.

Установка складається зі спеціального мінібасейну, вода подається туди через мікрофорсунки. Під час розбризкування відбувається окиснення заліза, і воно осідає на дно. Помпа, яка подає воду в систему поливу, бере її з верхнього шару, де вміст заліза вже мінімальний. Раз на два тижні басейн повністю спускається і очищається.

Для кожного горщика — своя система поливу

Аби ще зменшити споживання води, довелося перебудувати дві лінії поливу. Раніше використовувався дощувальний полив: вода, подібна до природного дощу, розбризкувалася на рослини. Але для широколистих ввели мікрокраплинний полив: від основної труби до кожного горщика йде окрема крапельниця, яка подає воду просто під корінь кожні кілька секунд. Це значно ефективніше для великих об’ємів ґрунту, особливо коли крона не пропускає дощову краплю.

Ще одна технологія, яку планують масштабувати з весни, — це геотекстильні захисні мати. Весь ґрунт у горщику закривається спеціальною тканиною, яка пропускає воду, але затримує випаровування. Завдяки цьому горщики пересихають повільніше, відповідно потрібно менше води.

Стало тяжче веснувати

Ірина спокійно відпускає рослини на зимівлю — вони готові до холодів. Більший виклик — це весни, які на Волині стали непередбачуваними. Багато культур просто фізично не здатні витримати коливання від тепла до заморозків. Особливо страждають вічнозелені: сонце прогріває листок, запускається сокорух, а потім мороз створює тріщини — так звані морозобоїни. Цього року постраждало дуже багато насаджень по всій області.

Захищати можна лише локальні ділянки — наприклад, на присадибній території, накриваючи агроволокном. У полі чи на великих площах це неможливо, тож доводиться сподіватися на поблажливу погоду, а також обирати сорти, які найбільш пристосовані до таких коливань. Наприклад, якщо говорити про виноград — підбирати сорти з пізнішим розпусканням бруньок, але коротким періодом дозрівання.

«Ти входиш у зиму, не знаючи, з чим вийдеш навесні. Тому навесні проводимо не лише стандартну інвентаризацію, а й „пізню“ — щоб зрозуміти, у якому стані рослини. Головне — навчитися спокійно приймати втрати», — розмірковує підприємиця.

Волинський «містраль»

Кліматична зміна останніх років — сильні вітри. Пориви настільки різкі, що рослини часто падають в горщиках.

Великі рослини тут намагаються фіксувати, а також планують встановити спеціальні конструкції для утримання горщиків. Після сильних поривів на допомогу приходять сусідські діти — ставити на місце рослини, то їх забавка за солодкі гостинці.

«Град цього року був незначний, але загалом клімат стає все більш непередбачуваним. Раніше нашому регіону не були властиві такі сильні пориви вітру та різкі перепади температур. Це наслідки глобального потепління: змінюються течії, вітрові потоки, повітряні маси. Вони приносять усе, що завгодно, і дуже швидко», — ділиться Ірина Антончик.

Використовувати сонце

У травні 2025 року на господарстві встановили сонячні панелі. Генерація дуже виручала під час знеструмлення, спричиненого війною. У теплиці важливо підтримувати постійну вологість, щоб живці пускали коріння. Тут усе автоматизовано: встановлені датчики вимірюють рівень вологості, і щойно він падає нижче 65%, автоматично вмикається система туманоутворення. Це критично важливо, бо пересихання ґрунту для живців без коріння — фактично смертельне.

Влітку, коли світло вимикали дуже часто, сонячні панелі з акумулятором рятували — генерації енергії вистачало для запуску насосів і подачу води, підтримки мікроклімату у теплиці.

І якщо для панелей спека помічна, то надмірна інсоляція, яку теж відчуває Волинь влітку, може шкодити.

Знизити температуру допомагають короткочасні поливи. Окрім цього, на етапі планування садового центру тут зробили металевий каркас по всій території, на який влітку натягують сонцезахисну сітку. Вона закриває близько 60% площі й рятує рослини від перегріву.

Великі рослини у великих горщиках можуть стояти на відкритому сонці — об’єм ґрунту захищає коріння. А маленькі горщики перегріваються миттєво, тому їх тримають під сіткою.

Суперкомахи на допомогу

Зі зміною клімату з’явилися шкідники, яких раніше не було на Волині. Так само з’явилися нові хвороби: раніше сильні морози природним чином «чистили» територію, зараз же багато грибкових захворювань, характерних для півдня, перекочувало до нас.

Так Ірина відкрила для себе світ ентомофагів — корисних хижих комах, яких спеціально вирощують, щоб вони їли шкідників. Наприклад, хижі кліщі, які знищують кліщів, що псують виноград; певні види ос, які поїдають шкідників, але не шкодять рослинам.

«Частину я вже закупила, а частина сама „завелася“ в теплиці з привезеними рослинами. Тепер уважно вчуся їх розрізняти й правильно використовувати», — ділиться Ірина.

Зима в садовому центрі

Попри зиму, робота в садовому центрі не зупиняється. У теплиці тримається комфортна температура, тому всі процеси тривають: садять, пересаджують, доглядають рослини.

З грудня почали висаджувати багаторічники. Коли роботи менше — Ірина інтенсивно вчиться, шукає нову інформацію.

«Моя стратегія проста — діяти на випередження. Будь-які нові технології потребують інвестицій, часто значних. І тут завжди є вибір: вкладати зараз, щоб уникнути втрат у майбутньому, ризикувати або ж шукати додаткове фінансування — грантові програми, яких зараз багато», — каже Ірина.

Підприємиця додає: якщо сьогодні зупинитися й не реагувати, завтра доведеться долати в рази більший розрив. Глобальне потепління вже тут, а не «наближається». Те, що прогнозували на 30–50 років, відбулося за 5–7. І те, що буде далі, ще менш передбачуване, каже Ірина.

Втім, дозволяє собі мріяти і йти до втілення задуманого.

«Мрію про шефердієвий сад. Ця рослина не дуже характерна для нашого регіону. Шефердія — щось на кшталт обліпихи, але з червоною ягодою, неколюча, з дуже красивим листям. І достигає саме зараз, у грудні. Вона їстівна й дуже смачна — солодша за обліпиху й не поступається їй за вмістом корисних речовин», — розповідає Ірина.

Каже, має років сім кущ, який виплекала з маленького саджанця. А цього року вперше розмножила поки що нетипову шефердію.

«Підрощую їх. Як тільки вони будуть готові до висадки, обов’язково знайду ділянку для першого шефердієвого саду. А там, можливо, і масштабуюся», — зізнається Ірина Антончик.