Слово, яке танцювало. «Гармидер» і MŌNTAЖ організували у Луцьку тимчасовий артпростір

Вінницькі митці із центру MŌNТАЖ  та луцький театр «Гармидер»  у співпраці із платформою «Алгоритм дій» на кілька годин спорудили тимчасовий артпростір із наметів.

Що це за артпростір і для чого?

Кімната № 1: «Дивись та слухай».

У просторі зібрані маніфести, плакати, вірші та інші мистецькі твори, написані на початку повномасштабної війни під час воркшопів артцентру MŌNТАЖ. Рій думок, озвучений на цих роботах, показує спільність емоцій та переживань усіх українців.

Кімната № 2: «Відчуй та зафіксуй».

У цьому просторі пропонували послухати тишу, власне тіло, відчути імпульси. За допомогою кольорових стікерів на фігурі людського тіла позначити свої «больові точки» або ж навпаки — точки радості та приємних емоцій.

А ще — записати перші слова, які приходять на думку. Писали різне: завтра, спокій, бажання, боже! , мир, втома, сила… Цікаво, але здебільшого писали добрі і світлі слова.

Кімната № 3: «Квіти тобі».

Локація, де можна було посадити у горнятко своє зерно чи свою квітку. Рослини — короткочасні, як і все навколо. Але дар давати нове життя — безцінний.

Далі був перформанс. Про що?

Під час фінального перформансу митці спілкувалися із глядачами за допомогою системи рухової абетки Гліба Зельгіна. У такий спосіб досліджували здатність лучан до комунікації, здатність поділитися своїм головним словом (із кімнати № 2).

Ви — слово, а вам у відповідь — танець цього слова.

Що кажуть про задум автори?

Гліб Зельгін, MŌNТАЖ : «На початку війни ми переживали тотожні думки. А зараз ми зайшли на новий віраж: третій рік війни має нову проблематику, втому. Але та згуртованість, яка була на початку, є всередині нас і зараз.

Ми всі однакові. Ми всі проживали схожі думки і стани. Хочеться посадити зерно якоїсь віри і надії один в одного. Дуже красиво збіглося, що у Луцьку є місце, яке має схожу ідею — скульптура «Зерно».

Руслана Порицька, Гармидер : «Історія із вживленням перформансів на локацію „Зерна“ для мене особисто є багатовекторною, оскільки це місце має стати магнітом для творення нових сенсів та ідей, для гуртування, для обміну думками, енергією і взаємопідтримкою.

З моїх спостережень, найбільше людям відгукувалася локація із квітами. Не всі люди і не часто це роблять. Не всі люди садять вазони. І вони це робили власними руками в дуже інтимній локації.

Для мене особисто найзнаковішим перформансом був той, якого не було в програмі, який був незапланований, а отже — найбільш чесний. Протягом понад 3 годин четверо акторок театру «Гармидер» стояли на перехресті Лесі Українки та Кривого Валу, вказуючи всім перехожим на перформанс. Відбувалося своєрідне дослідження: великий відсоток людей казали, що перформанс — це слово, яке викликає недовіру і нерозуміння.

Мій висновок: якщо ми хочемо будувати центри креативних індустрій, інноваційні сучасні мистецькі простори, то ми вже зробили велику справу для цього. Сотні людей на ось цьому перехресті просто для початку почули слово «перформанс». І це стало для мене дуже-дуже цікавим досвідом та теж важливим перформансом».