Як Україна шукає баланс між цивільною зброєю та безпекою

В Україні триває дискусія щодо цивільної зброї. З одного боку, повномасштабна війна і реалії самозахисту сформували новий запит суспільства на те, щоб мати засобми оборони. З іншого — експерти, правоохоронці та правозахисники застерігають про значні ризики зростання гендерно зумовленого й домашнього насильства, побутового травматизму та інших викликів для безпеки громад після завершення війни.

До другого читання у Верховній Раді готують законопроєкт № 5708 про право на цивільну вогнепальну зброю. Експерти наголошують: прийнятий закон повинен містити суворі індикатори для відмови у видачі дозволів. Зокрема, факти скоєння домашнього насильства мають стати безумовною підставою для вилучення зброї або позбавлення права на її володіння.

Вебінар організувала громадська організація «Ла Страда-Україна» за підтримки Small Arms Survey та Norwegian People’s Aid для представників державних органів, правоохоронних структур, науковців та коаліцій «Жінки, мир, безпека».

Спікери:

• Каллум Вотсон, менеджер програм і координатор з питань гендеру в дослідницькому проєкті Small Arms Survey.

• Вікторія Вороніна, виконавча директорка Центру досліджень безпеки CENSS.

• Надія Стефанів, суддя Верховного Суду України та очільниця Асоціації жінок-суддів.

• Марина Легенька, президентка громадської організації «Ла Страда — Україна».

• Оксана Григор’єва, гендерна радниця у Збройних Силах України.

• Марта Павлишин, представниця громадської організації «ЮрФем».

• Катерина Левченко, урядова уповноважена з ґендерної політики.

Соціологія озброєння: між суворими правилами та відчуттям небезпеки

Міжнародний досвід і результати багаторічних соціологічних спостережень з цікавими цифрами розкрив гендерний координатор дослідницького центру Small Arms Survey Каллум Вотсон.

«Після закінчення стану війни велика кількість ветеранів повернеться додому, і, за даними нашого опитування, половина українців очікує, що вони принесуть зброю із собою. Наші опитування показують, що багато власників зброї та ветеранів прихильно ставляться до ліберальних правил, тоді як більшість жінок віддають перевагу поверненню до суворих контрольних заходів, які діяли в Україні до війни», — зазначив Калум Вотсон.

За даними опитувань у 2023–2025 роках в Україні не зафіксовано вибухового зростання кількості озброєних домогосподарств — цей показник залишається на рівні 5–6%, що співмірно із середніми значеннями у багатьох країнах Європейського Союзу. Проте сприйняття зброї та її реальне володіння чоловіками і жінками дуже відрізняються.

Зброя майже завжди належить чоловікам, і саме чоловіки частіше заявляють про намір володіти нею або носити для захисту від злочинності. Хоча чоловіки значно частіше стають безпосередніми жертвами збройних злочинів, відчуття небезпеки у своїх районах після настання темряви суттєво вище серед жінок.

Наявність зброї вдома додає відчуття безпеки 73% чоловіків, але тільки 53% жінкам у тих самих домогосподарствах. Окрім того, понад 44% чоловіків мають формальну підготовку з поводження зі зброєю, тоді як серед жінок цей показник становить лише 8%.

Законодавчий хаос та виклики післявоєнного роззброєння

Регулювання обігу цивільної зброї в Україні досі тримається на застарілих підзаконних актах ще з 1990-х років, а єдина нормативно-правова база — досі відсутня. Про це розповіла виконавча директорка Центру досліджень безпеки CENSS Вікторія Вороніна.

«У нас в Україні немає закону про зброю і досі немає єдиної нормативно-правової бази, яка б регулювала всі аспекти контролю за обігом зброї. Наше законодавство не визначає повний спектр зброї і не співмірне із законодавством Європейського Союзу.

В Україні є специфічні типи, такі як нагородна зброя, яка не відома нашим міжнародним партнерам і викликає багато подиву. Також є спірні питання щодо трофейної зброї та діяльності добровольчих формувань територіальних громад.

Вікторія Вороніна,
виконавча директорка Центру досліджень безпеки CENSS

Експертка також наголосила, що жодна державна інституція в Україні наразі не має чіткого та прямого мандату на формування загальної державної політики щодо обігу зброї, оскільки правоохоронні органи зосереджені переважно на кримінальних та адміністративних аспектах.

При цьому точних даних про обсяги нелегальної зброї в країні немає, а існуючі оцінки коливаються від одного до п’яти мільйонів одиниць. Створений Єдиний державний реєстр зброї акумулює інформацію лише про легальні цивільні стволи, залишаючи поза увагою трофейну, знайдену чи відомчу зброю.

На думку фахівчині, для успішного проведення майбутніх заходів із роззброєння держава має вже зараз залучати органи місцевого самоврядування та громадські організації, не перекладаючи цю роботу винятково на поліцію.

Погляд правоохоронців: загрози, боєприпаси та тіньові маршрути

Суттєвий масив практичних даних під час обговорення презентувала Вікторія Вороніна, спираючись на масштабне дослідження, проведене спільно з Донецьким державним університетом внутрішніх справ. У межах опитування було зібрано думки 16 тисяч поліцейських з усіх регіонів України.

90% опитаних поліцейських констатують суттєве зростання рівня загроз, пов’язаних із незаконним обігом зброї. При цьому найбільшу небезпеку для цивільного населення вони вбачають не стільки у стрілецькій зброї, скільки у гранатах та боєприпасах. Основними каналами, як ця зброя потрапляє в тіньовий обіг, правоохоронці називають військовий та цивільний автомобільний транспорт, залізницю та поштові служби доставки, причому автотранспорт та поштові посилки залишаються найменш контрольованими сегментами.

Серед зон ризику поліцейські виділяють мешканців прифронтових територій, військовослужбовців, членів добровольчих формувань територіальних громад, кримінальні угруповання, а також осіб, яким зброя видавалася у 2022 році для захисту країни.

Майже 60% опитаних правоохоронців переконані, що поширення зброї вже призвело до зростання гендерно зумовленого насильства. Водночас поліцейські вказують на латентність цього явища: чимало жінок, особливо у родинах військовослужбовців або у сільській місцевості, утримуються від звернень до поліції.

Самі співробітники Нацполіції визнають, що існуюча нормативна база є недостатньою і потребує змін не лише у частині спеціального закону про зброю, а й у законі про Національну поліцію. За їхніми словами, правоохоронцям бракує чітких повноважень для затримання чи знешкодження озброєної особи, а в разі застосування зброї чи перевищення службових повноважень персональна відповідальність насамперед покладається на самого поліцейського.

Судова практика та правові пастки необхідної оборони

Під час відкритої панельної дискусії судовий погляд на проблему окреслила суддя Верховного Суду України та очільниця Асоціації жінок-суддів Надія Стефанів. Вона наголосила, що судова спільнота відмічає загрозу потенційного зростання кількості жінок, потерпілих від вогнепальних поранень, адже рівень навичок володіння зброєю серед жінок залишається нижчим.

Суддя поділилася офіційними зауваженнями Верховного Суду до законопроєкту про цивільну зброю. Вона застерегла від пропонованих у документі формулювань, які прибирають критерій співрозмірності шкоди при необхідній обороні та вводять розмиті поняття.

«У законопроєкті пропонується перелік випадків, які виключають кримінальну відповідальність при застосуванні зброї, зокрема захист від нападу особи, яка має явні переваги у фізичній кондиції. Але що таке зовнішня кондиція? Дуже важко тлумачити таку норму та оцінювати ці стереотипи щодо зовнішності людини у судовій практиці.

Захист від насильницьких дій сексуального характеру обмежується лише конкретними статтями Кримінального кодексу, тоді як ми не можемо передбачити всі випадки, коли жінка має право захиститися від посягання.

Надія Стефанів,
суддя Верховного Суду України

Вона додала, що аналіз судової практики свідчить про стрімке зростання кількості вироків за статтею 263 КК України щодо незаконного поводження зі зброєю. При цьому у випадках домашнього насильства жінки частіше використовують для самозахисту побутові предмети, зокрема кухонні ножі, але поява вдома вогнепальної зброї суттєво підвищує фатальні ризики.

Зброя як інструмент залякування та психологічного тиску

Президентка громадської організації «Ла Страда — Україна» Марина Легенька закцентувала увагу на тому, що наявність зброї у кривдника змінює саму динаміку домашнього насильства, навіть якщо ця зброя жодного разу не вистрілила.

Зброю дуже часто використовують для залякування постраждалих — аби вони не зверталися до поліції, для примусу до сексуального насильства чи повного контролю поведінки. Для цього не обов’язково застосовувати зброю, достатньо лише її наявності. Більше того, на нашу гарячу лінію надходили звернення, коли кривдники залякували жінок навіть макетами зброї, про що постраждалі не здогадувалися.

Марина Легенька,
президентка громадської організації «Ла Страда — Україна»

Правозахисниця закликала неухильно дотримуватися статті 51 Стамбульської конвенції та рекомендацій звіту GREVIO, які вимагають обов’язкової та регулярної оцінки ризиків наявності зброї у кривдника на всіх етапах розслідування. Вона наголосила на неприпустимості стигматизації ветеранів, підкресливши, що підтримка військових та захист їхніх родин мають іти пліч-о-пліч.

Рівний доступ до безпеки та потреба у гендерній експертизі

Своєрідну позицію щодо рівного права на самозахист висловила гендерна радниця у Збройних Силах України Оксана Григор’єва. Вона підкреслила, що заперечення права жінок на зброю позбавляє їх важливого інструменту безпеки.

Моя особиста думка — навпаки, жінкам треба давати зброю і не відбирати в них доступ до безпеки. Якщо жінка володітиме зброєю та матиме такі ж законні права і підготовку, як і чоловік, у неї буде більше можливостей захистити себе. Гендерно чутливе регулювання зброї — це не про обмеження прав, це про більше безпеки як для жінок, так і для чоловіків.

Оксана Григор’єва,
гендерна радниця у Збройних Силах України

Вона закликала залучати гендерних експертів ще на етапі формування державної політики та концепцій законопроєктів, а не під час внесення точкових правок до готових документів.

Підсумувала дискусію представниця громадської організації «ЮрФем» Марта Павлишин, яка вказала на катастрофічну брак якісних досліджень та гендерно-правової експертизи нормативних актів.

«Основна потреба полягає в розумінні ситуації як такої. Наразі дуже мало досліджень про обіг цивільної зброї містять гендерний компонент, що ускладнює аналіз причинно-наслідкових зв’язків. Ми майже не маємо даних про вплив зброї на прояви сексуального насильства чи переслідування. Окрім того, в Україні відсутній обов’язок проводити системну гендерно-правову експертизу законопроєктів, що значно ускладнює прогнозування їхніх наслідків для суспільства», — констатувала Марта Павлишин.

Учасники вебінару дійшли спільної думки: майбутнє законодавство про цивільну зброю має розроблятися у тісній співпраці сектору безпеки, судової гілки влади, ветеранських організацій та правозахисного сектору, аби гарантувати баланс між правом на самозахист та безпекою кожного члена суспільства.

Міжнародний досвід та практичні запобіжники

Завершальна частина вебінару була присвячена пошуку дієвих інструментів превенції та аналізу міжнародного досвіду. Зокрема, Каллум Вотсон підкреслив, що світовий підхід до регулювання суттєво залежить від того, чи вважає держава володіння зброєю безумовним правом чи особливим привілеєм.

За його словами, у багатьох країнах діє сувора заборона на отримання ліцензії для осіб, які притягалися до відповідальності за злочини, пов’язані з гендерно зумовленим насильством. Для цього дозвільні органи обов’язково мають доступ до судових та поліцейських баз даних. Водночас у разі розгляду справи судом суддя зобов’язаний перевірити наявність дозволу на зброю та призупинити його дію.

У таких країнах, як Франція, де володіння зброєю розглядається саме як привілей, підставою для відмови у видачі дозволу може слугувати навіть офіційна скарга до поліції, а не лише винесений вирок.

Окрім цього, у низці держав запроваджено норму, згідно з якою для отримання дозволу заявник повинен надати письмову згоду всіх повнолітніх членів родини, які проживають разом із ним у домогосподарстві.

Дослідження, проведених після подій 2014–2015 років в Україні Small Arms Survey, ОБСЄ та «Ла Страда — Україна» показали, що участь у бойових діях суттєво впливає на рівень напруги в родинах. Згідно з тими даними, ризик фізичного чи психологічного насильства стосовно жінок з боку партнерів-комбатантів  зростав приблизно вдвічі, що було пов’язано з післявоєнними стресовими розладами та зловживанням речовинами. Хоча прямі факти застосування або пострілів із вогнепальної зброї в побутових конфліктах тоді фіксувалися рідко, сам факт наявності зброї вдома створював потужний психологічний тиск та підвищував відчуття небезпеки для жінок.