Спільність G7 та зʼїзду монархів у Луцьку. Нотатки з розмови Акіма Галімова

Журналіст, медіапродюсер та засновник популярного проєкту «Реальна історія» Акім Галімов 29 червня разом із командою відвідав Луцьк. Тут документалісти зніматимуть епізод, присвячений З’їзду монархів у Луцьку 1429 року.

Під час відкритої зустрічі, яка відбулася в Луцькому бізнес-центрі, Галімов разом із містянами дискутував про захист історичної правди, децентралізацію культури та столітні спроби імперій привласнити або знищити українські сенси й пам’ятки.

Ми зібрали основні думки журналіста з цієї розмови.

З’їзд монархів у Луцьку як Середньовічний саміт G7

Новий фільм команда присвятить подіям 1429 року, коли Луцький замок став політичним центром Європи. Майже 600 років тому тут відбувся З’їзд європейських монархів, який вважають однією з найважливіших подій в історії середньовічної Європи.

Акім Галімов поділився історичними паралелями, які знайшов під час роботи над епізодом.

«Коли я читав про те, що відбувалося тоді, у мене виникало відчуття, ніби я читаю про сучасний саміт G7. Дуже багато аналогій! З’їхалися пафосно, влаштували банкети, полювання, засідали, обговорювали. Постановили побудувати фортецю на Дунаї для протидії Османській імперії — як спробу знайти спільне безпекове рішення проти спільного ворога. Але де та фортеця? Немає, бо потім у кожного з’явилося своє бачення, хто це має фінансувати. Це дуже нагадує сучасні безпекові саміти: гучні назви, але мало реальних рішень.

Для мене важливо показати в цьому епізоді: як тоді, так і зараз Україна є геополітичним центром, від процесів у якому залежить доля та безпека всієї Європи. Це чудово апелює до нашої сучасної державної риторики. Ми сповідуємо європейські цінності й хочемо жити у вільній Європі, де людське життя має ціну. З того боку кордону воно не варте нічого — і це дві кардинальні відмінності», — зазначає дослідник.

На його думку, постать Великого князя Вітовта, який приймав гостей у Луцьку, є абсолютно європейською у цьому контексті. Князь вимагав корону, щоб мати рівні права й повноцінний голос у союзі з Польщею. Проте Росія століттями намагалася стерти цей зв’язок України з Європою.

Наприклад, імʼя Вітовта намагалися вилучити з поминальних книг, оскільки за часів синодального контролю Москви там дозволялося згадувати лише російських героїв.

Спадщина як відповідь на запитання «Хто ми є?»

Акім Галімов переконаний, що культурна спадщина дає суспільству чіткі відповіді на те, ким ми є, куди рухаємося та яку державу прагнемо побудувати.

«Особливо сьогодні, на тлі історичних суперечок із сусідами, нам надзвичайно важливо мати власну історичну суб’єктність. Щоб із нами не говорили так, ніби ми не маємо права на своїх героїв, свої імена, свої пам’ятники чи мусимо просити на них дозволу. Наша спадщина дає нам вагу й аргументи в будь-яких дискусіях. Існує чітка залежність: чим сильнішими й суб’єктнішими ми стаємо, тим більше питань виникає у наших сусідів до нашої історії. Це важливий показник нашого зростання», — вважає журналіст.

Руйнування «селянського міфу» та занедбані палаци

Протягом століть російські, а згодом і радянські наративи наполегливо просували тезу, що історія українців — це виключно історія бідного, пригніченого села. Акім Галімов наголошує, що мову та культуру забороняли саме тому, що вони формували філософську думку й національну еліту, яка зрештою чинила політичний спротив.

Свідченням існування потужної української аристократії є сотні величних маєтків по всій країні. Лише в одній Погребищенській громаді на Вінниччині є три села, в кожному з яких досі є унікальний палац. Проте через відсутність чіткого державного плану зі збереження культурної спадщини ці об’єкти залишаються без нагляду й просто розтягуються на шматки: місцеві жителі вибивають двері та здирають унікальний паркет 19 століття на дрова.

«Кому тоді залишаються ці маєтки, які несуть історію про нас самих? Вони залишаються нам. Ми в своїх проєктах намагаємося донести: громада не повинна чекати рішень зверху — ми маємо діяти самі. Часто таким пам’яткам бракує однієї простої речі — чиєїсь особистої ініціативи та небайдужості», — міркує Галімов.

Прикладом боротьби за таку ініціативу став досвід команди Галімова на Чернігівщині, де вони взяли під опіку козацьку садибу Покорщина. Тривалий час місцеві вважали її «царською» через міф про те, ніби там колись російська імператриця вклонилася Наталці Розумисі .

Дослідження архівів відкрило іншу правду: маєток належав козацькому писарю Покорському і є пам’яткою нашої еліти. Під радянським гіпсокартоном там виявили автентичні шпалери 18 століття — точно такі, як у Версалі, що доводить інтегрованість тогочасних українців у загальноєвропейський контекст. Проте відновлення таких об’єктів в Україні досі ускладнене бюрократією.

«Ми зараз проходимо шлях з Покорщиною, і це просто пекельний шлях. Пам’ятка національного значення може згоріти або завалитися, і нічого не буде власнику. Але якщо ти захотів забити там цвях, то прийде прокуратура з приписом: „Це ж пам’ятка, де дозвіл від Мінкульта?“. І в цьому абсурд ситуації зі збереженням культурної спадщини у нашій державі», — каже дослідник.

Попередній слайд

Наступний слайд

Геноцид проти української культури

Акім Галімов наголошує: привласнення або тотальне винищення української культури росіянами — це свідома й послідовна стратегія. Яскравим прикладом є постать Івана Мазепи, який вкладав колосальні кошти у будівництво соборів Лаври, проте за наказом Петра I був підданий анафемі, а всі його портрети — знищені.

Свідомість українців деформували настільки, що коли у 2016 році в Полтаві нарешті встановили перший повнорозмірний пам’ятник гетьману, під його постамент кинули гранату, і місцева влада була змушена монтувати неподалік камери спостереження.

Сучасні ракетні удари по історичних пам’ятках — це продовження тієї самої імперської логіки нищення матеріальних доказів нашого минулого.

«Росіяни продовжують нищити нашу спадщину. Нещодавно у Запоріжжі вони рознесли ракетами унікальний палац Міклашевських, збудований у псевдоруському стилі. Я не вірю у «випадкові влучання» чи те, що ракети просто збилися з курсу. Знаючи, що росіяни робили протягом століть, я впевнений — це цілеспрямоване нищення нашої спадщини. Це частина геноциду проти нас. Вони хочуть стерти матеріальні докази нашої історії», — стверджує журналіст.

Гідність, що починається з комфорту, та Національний пантеон

Наведення ладу на туристичних обʼєктах починається з базової інфраструктури. Журналіст навів приклад львівських архітекторів, які розпочали відновлення Свірзького замку з облаштування сучасної вбиральні, що миттєво збільшило потік відвідувачів.

Водночас на загальнодержавному рівні відбуваються фундаментальні зрушення. Галімов палко підтримує ініціативу створення Національного пантеону на території Києво-Печерської лаври, де мають бути перепоховані видатні діячі та батьки нашої державності.

«Лавра — це сакральний центр нашої держави, це поняття значно ширше за релігію. У козацькі часи полковники донатили Лаврі, перебуваючи навіть на далекій Запорозькій Січі. Через цей центр вони відчували свій зв’язок із давньою Руссю. Україні надзвичайно не вистачає такого місця, яким для поляків є Вавель у Кракові. Нам потрібен свій сакральний пояс пам’яті — від Арсенальної через Музей Голодомору до Лаври, який показуватиме, крізь які випробування нам довелося пройти, щоб здобути цю державу», — підсумував Акім Галімов.