У Луцьку відбулась публічна лекція про унікального скульптора-наївіста Станіслава Сарцевича

Про це 17 вересня, під час публічної розмови про митця-наївіста міркували куратор і засновник артцентру «Я Галерея» Павло Гудімов та мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

«Сарцевич не жив за шаблонами всього іншого суспільства, які ходять на роботу, їздять у відпустки, потім йдуть на пенсію і тихо помирають. Він хотів залишити слід на землі, залишити ще й мистецтво. Це страшне нахабство, а особливо в радянські часи й без диплома», — розповідає про митця Зоя Навроцька.

Вона переповідає слова дружини Сарцевича: «Після того, як він почав ліпити — з ним стало неможливо піти на весілля чи хрестини. Він жив у своєму світі».

У радянському контексті наївне мистецтво часто знецінювали. Тоді, на думку суспільства, молодь «мала працювати», а не творити.

«Але часто саме люди з сіл, без мистецької освіти або з психологічною травмою відкривали нові сенси», — зазначив Павло Гудімов.

На події також продемонстрували особливу стрічку про Сарцевича та архівні фото, які організаторам передали родичі та знайомі митця.

«Скульптура в цьому всьому присутня як особливий, елітарний жанр наїву, який собі може дозволити далеко не кожен представник мистецтва, який вийшов на пенсію. Для цього потрібно мати мінімум територію, силу, ну і, звісно, те, що називається визнання. Кожен з художників, які працюють у наїві, не усвідомлює до кінця всіх процесів, тому що вони є так званими аматорами», — прокоментував Павло Гудімов.

Моментом визнання для Сарцевича стала публікація в журналі «Декоративне мистецтво СРСР» , де його вперше публічно назвали художником.

Саме це дало йому поштовх визнати себе митцем і відокремитись від звичайного життя остаточно.

Довідка: Проєкт із дослідження життя і творчого шляху Станіслава Сарцевича реалізовує платформа «Алгоритм дій» за підтримки Українського культурного фонду.