Нематеріальна культурна спадщина. Які традиції Волині увійшли до списку

Фіксування волинських традицій у реєстрі є важливим передусім для збереження та захисту унікальної культури регіону. Це сприяє їхньому поширенню та популяризації серед інших областей України.

Традиція соломоплетіння у Турійській громаді

Люди використовували солому для створення різноманітних речей, зокрема капелюхів, взуття, іграшок, шкатулок, декоративних прикрас та оберегів.

Як вказує Український центр культурних досліджень, традицію соломоплетіння у Турійському районі зберіг та передав своїм нащадкам Олександр Якович Коптюк. У 1984 році майстриня Марія Василівна Кравчук перейняла навички соломоплетіння у пана Олександра, після чого й сама взялася створювати солом’яні вироби.

Зараз пані Марії 70 років і вона є заслуженою майстринею народної творчості України. Жінка створює роботи за власними задумами, її особисті знахідки — це фантазійні форми, плоскі фігури тварин та птахів й перехід однієї форми на іншу.

Процес соломоплетінням є дуже трудомістким. Спочатку поля засіваються злаковими культурами. У червні стебла жнуть серпом та залишають на сонці, аби вони просушилися. Перед початком плетіння солому чистять від вузликів та замочують, щоб вона розм’якла.

У кожному виробі зашифровані символи та традиції, що стосуються природи. Коло — безперервний зв’язок, циклічність поколінь, ангели — хоронителі, дзвоники — заклик до хороших звісток, а коники — успіх та удача.

Традиційне ткацтво у Камінь-Каширській громаді

Для виготовлення тканини у побутових умовах найчастіше використовували льон, який добре родив на ґрунтах Полісся. Для прядіння використовували веретена та прядки — розповідає Волинський обласний науково-методичний центр культури.

На початку XX століття у Волинському воєводстві нараховувалося понад 44 тисячі верстатів. У селах виготовляли здебільшого килимки. На сьогодні в оселях селян Камінь-Каширської громади можна побачити збережені у хорошому стані веретена та ткацькі верстати.

Місцеві майстрині Ганна Миколаївна Самко та Юхимія Дем’янівна Подмовська кожної зими складають верстати й виготовляють рушники, хідники, рядна для побутового використання.

Серед майстринь рушники лишаються найулюбленішим виробом для ткання. Використовують їх для побутових, обрядових та інтер’єрних призначень.

Тут характерні геометричні узори, лінії-кривулі та ялиночки. У колірній гамі зазвичай домінує червоний. Волинські рушники визначаються своєю яскравістю та стриманістю у візерунках. Кожна майстриня створює свій унікальний виріб, вирізняючись власною фантазією та майстерністю.

Весільний обряд «Читання корони»

Читання корони — це весільний обряд, який побутує на Волині та Рівненщині. До списку нематеріальної культурної спадщини України його спільно подали обидві області.

Його специфіка полягає у тому, що перед одруженням мама заплітає своїй донці у волосся вінець білого кольору у вигляді стрічки.

Лише після цього наречена може побачитися зі своїм коханим — йдеться на сайті Суспільного.

Під час обряду удома нареченої дружба нареченого має зачитати спеціальний текст, який теж називається «весільною короною».

Зараз у різних громадах налічується близько 20 стародавніх обрядових текстів. Люди зберігають ці рукописи у своїх старих зошитах та записниках, передаючи їх з покоління у покоління.

Борщ і голубці

1 липня 2022 року український борщ потрапив до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Кожен регіон має свій унікальний спосіб приготування цієї страви й Волинь також. Наприклад, на Волині є рецепти борщу з грибами або ж «чорний борщ» — з кров’ю.

У 2023 році до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України додали приготування української традиційної страви «Голубці». Страва побутує на всій території сучасної України, зокрема й на Волині.