Луцькій тюрмі шукають місце в міській пам’яті. Зібрали думки, як це втілити

Про доцільність такого місця, перші кроки до реалізації та завдання говорили учасники круглого столу «Трагедія в Луцькій тюрмі — 85 років болю і пам’яті», що організували у Волинському краєзнавчому музеї.

Що сталося у Луцькій тюрмі

Після початку німецько-радянської війни совєтська влада відступала із західних областей України. Вивозити всіх ув’язнених не встигали, тому працівники НКВС  почали масово розстрілювати людей у тюрмах.

У червні 1941 року у Луцькій тюрмі (нині це приміщення на Кафедральній, 16) перебували понад дві тисячі людей. Серед них були політичні опоненти радянської влади, представники інтелігенції, військові, священники, школярі та національно свідомі українці.

23 червня значну частину в’язнів розстріляли на території тюрми. Частині людей вдалося вижити. Серед них — колишній політв’язень і шевченкознавець Микола Куделя, який згодом збирав свідчення про трагедію та допомагав встановлювати імена загиблих.

Повного документального переліку розстріляних досі немає. Частину матеріалів знищила радянська влада під час відступу, а збережені списки містять неточності. Імена загиблих і людей, які перебували у тюрмі, історики продовжують уточнювати за архівними документами, свідченнями та інформацією від родичів.

У 2017 році ексгумували останки 107 людей

У 2017 році біля колишньої тюрми вели ексгумацію тіл. Виявили останки 107 людей. Кількість визначили за знайденими черепами.

Археолог та директор заповідника «Старий Луцьк» Віктор Баюк розповів, що ймовірне масове поховання тоді виявили під час упорядкування території біля колишнього монастиря бригідок (це і є приміщення тюрми).

Поховання розташовувалося у вирві, яка утворилася після влучання авіабомби у тюремний мур у червні 1941 року. Саме сюди після розстрілу скинули тіла частини в’язнів.

Разом із людськими останками дослідники знайшли фрагменти паперових документів. Віктор Баюк наголосив, що це не особові справи ув’язнених, а переважно документація тюремної комендатури.

Серед фрагментів були звернення до начальника тюрми, прохання дозволити передачі ув’язненим, переліки продуктів та короткі повідомлення про отримання передач.

Дослідникам вдалося прочитати частину документів і встановити 21 повне прізвище. Проте згадка людини в цих записках не означає, що вона була серед розстріляних або похованих у цій могилі. Документи лише підтверджують, що ці люди були пов’язані з Луцькою тюрмою у той період.

Матеріали дослідження та розшифровані фрагменти документів у 2019 році зібрали в книзі «Відлуння трагедії Луцької тюрми. Матеріали комплексних пошуково-ексгумаційних робіт із вшанування жертв війни та політичних репресій, знищених органами НКВС у червні 1941 року».

Знайдені під час робіт предмети передали до фондів Луцького історико-культурного заповідника. За словами Віктора Баюка, їх можна показувати, однак сам він не бачив цих речей у музейній вітрині й не оцінював, чи придатні вони для експонування.

Частина знахідок збереглася лише фрагментарно. Тому рішення про те, чи можуть самі предмети стати експонатами музею Луцької тюрми, мають ухвалювати фахівці після оцінки їхнього стану. Окремі речі також можна було б представити за допомогою фотографій та матеріалів, зроблених під час їх фіксації.

Музей тюрми чи ширша інституція

Під час дискусії учасники не визначилися з остаточною назвою та концепцією майбутньої інституції.

Представниця Українського інституту національної пам’яті Леся Бондарук запропонувала обговорити кілька можливих форматів:

• музей Луцької тюрми;

• музей національно-визвольної боротьби;

• музейно-меморіальний комплекс.

За її словами, такий комплекс мав би окремо розповідати про історію Луцької тюрми, різні періоди її функціонування, в’язнів та людей, чиї долі були пов’язані з цим місцем.

Голова Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Анатолій Шваб запропонував не обмежуватися лише розстрілами 23 червня 1941 року, а розглядати історію Луцької тюрми в ширшому контексті українського національного руху та політичних режимів упродовж 20 століття.

Сама ж установа може виконувати і науково-дослідну функцію, як це робить музей «Тюрма на Лонцького» у Львові.

Старший науковий співробітник відділу науково-методичної роботи Волинського краєзнавчого музею Віктор Панасюк запропонував концепцію музею мучеництва — менш типову, але зрозумілішою для представлення ідеї на громадському, самоврядному та державному рівнях.

Очільниця Волинського краєзнавчого музею Оксана Важатко погодилася, що музей в одному з форматів повинен бути. Його доля залежить, зокрема, від політичної волі, вирішення майнових та юридичних питань і державної підтримки, фінансування працівників.

За її словами, під час попередніх бюджетних слухань уже порушували питання про відсутність на Волині музею визвольних змагань. Одним із можливих кроків може бути створення окремого відділу у структурі Волинського краєзнавчого музею.

Однак поки що жоден із запропонованих форматів на круглому столі не затверджений.

Що каже Волинська єпархія

Приміщення колишньої Луцької тюрми передані в користування Волинській єпархії ПЦУ. Тому створення експозиції безпосередньо в історичній будівлі потребуватиме узгодження з церквою.

Представник єпархії, отець Миколай, розповів, що питання створення повноцінного музею раніше так конкретно не порушували. Водночас митрополит Михаїл пропонував облаштувати частину приміщень колишньої тюрми та відтворити автентичний вигляд тюремних камер.

За словами отця, представники єпархії навіть зверталися до установи виконання покарань у Маневичах та шукали в інших місцях старі тюремні двері, які можна було б використати для такого відтворення. Однак через нестачу коштів задум постійно відкладали, і до реалізації він не дійшов. Окремого затвердженого плану створення музею в цьому корпусі наразі немає.

Основні зусилля єпархії зосередили на відновленні занедбаних приміщень комплексу. Нині частину корпусу облаштовують для потреб Волинської православної богословської академії.

Учасники круглого столу запропонували продовжити діалог із митрополитом Михаїлом та Волинською єпархією, оглянути приміщення і з’ясувати, чи можна поєднати їхнє теперішнє призначення з музейною або меморіальною функцією. Йдеться, зокрема, про окрему експозицію чи відтворені тюремні камери, тоді як адміністративна та дослідницька частини майбутньої інституції могли б працювати в іншому місці.

Від меморіального двору — до інституції пам’яті

У березні misto.media писало про намір створити у внутрішньому дворику колишнього монастиря бригідок меморіальний простір «Двір Великої Суботи».

Йдеться про територію на Кафедральній, 16, де розташована частина поховань розстріляних в’язнів.

Проєкт передбачає оновлення меморіального комплексу, заміну старих темних плит світлішими елементами, встановлення інформаційних таблиць та облаштування окремого двору, де відвідувачі могли б усамітнитися й осмислити історію цього місця.

Цей проєкт і запропонований музей — не одне й те саме.

«Двір Великої Суботи» має впорядкувати конкретне місце поховання та створити належний простір для вшанування. Музей або інша інституція пам’яті мала б працювати значно ширше: досліджувати історію тюрми, збирати документи, встановлювати імена, формувати експозиції та розповідати про репресії різним поколінням лучан.

Шляхи реалізації

Депутат Волинської обласної ради Іван Мирка запропонував сформувати ініціативну групу, яка об’єднала б усі зацікавлені сторони, та зустрітися безпосередньо в приміщенні колишньої Луцької тюрми. Це допомогло б зрозуміти, які простори доступні та чи можна використати частину з них для експозиції.

Надалі варто розробити концепцію, вирішити юридичні та організаційні питання, узгодити використання приміщення з єпархією та поступово втілювати проєкт.

Почати можна було б з інформаційної таблиці, невеликої експозиції або віртуального музею.

Після розроблення концепції її пропонують оформити у презентацію або сайт, аби мати візуалізацію майбутньої інституції.

Учасники також запропонували залучити до роботи викладачів і студентів Волинського національного університету. Вони могли б допомагати опрацьовувати архівні матеріали, збирати інформацію та працювати над цифровим наповненням.

Поки що музей Луцької тюрми залишається ідеєю. Однак після десятиліть розмов вона отримала конкретніші запитання: що саме розповідати, де це робити, кого залучити та якими мають бути перші кроки.

Текст — Євген Куніцин.