Мій народ — піщина дрібна. Як з’явилися та чому зникають караїми Луцька

Авторка цього тексту зростала у Луцьку, де переважна більшість населення — українці. Тому вона навіть не уявляла, що кожного дня, йдучи до школи зі своєї домівки, з пагорба Великого Омеляника  споглядала краєвид на «Красні поля», де ще століття тому жив народ з глибокою культурною спадщиною, про яку не говорили на уроках історії, та й не говорили взагалі. Назва цьому народу — караїми.

А неподалік її школи у центрі Луцька, майже на проспекті Волі, колись були єврейське і караїмське кладовища (трішки далі по вулиці, поруч проїзду, який називають Тещин язик), стерті часом та режимами.

Уже в дорослому віці, за кількасот кілометрів від Луцька, «Красних полів» та Омеляника, у Литві, вона дізналася про караїмів, коли щоденно купувала караїмські пиріжки кібіни (литовське kibinai) у супермаркеті поруч гуртожитку в Каунасі .

Виявляється, спільний період в історії України та Литви, доба Великого князівства Литовського, залишив по собі в Луцьку не лише мури замку, а й особливий народ — караїмів.

Караїми — корінний народ України, якого часто ставлять поруч з кримськими татарами та кримчаками, адже батьківщиною караїмів також вважається Крим, де вони проживають ще з 13 століття.

Зараз активні спільноти етнічних караїмів перебувають здебільшого на території сучасної Литви, Польщі, та України (Крим, Приазов’я, Галичина, Волинь, Слобожанщина).

Звідкіля караїми у Луцьку

За однією із легенд, Великий князь Литовський Вітовт після походів на Кримське царство, яке належало Золотій Орді, запросив на свої землі караїмів, адже ті були вправними воїнами. Так караїми з’явилися в Луцьку та його передмістях, Галичі (Івано-Франківська область), Тракаї (Литва) наприкінці 14 століття, а згодом й інших містах та селах.

Існує також версія, що у 1246 році Данило Галицький з дозволу хана Батия привіз караїмів до Галича звідки ті згодом потрапили до Луцька і Тракаю.

За дослідженням історика Володимира Шабаровського, автора книги «Караїми на Волині», перша задокументована згадка про караїмів на Волині датується 15 століттям.

Проживали караїми в середмісті Луцька та межували з кварталами інших народів: євреїв, вірменів. У нинішньому Старому місті вулиця, де вони мешкали, має назву Караїмська.

Також недарма караїми жили біля води і в Галичі, і в Тракаю, і в Луцьку. Мабуть, це нагадувало їм про місце, звідки вони походять. Про Крим.

«Подібно до того, як ми, українці, оспівуємо й величаємо нашу річку дідуся Славуту-Дніпро, так і Луцькі караїми кохають „вірну річку“ старий Стир, з яким вони зжились і зріднились» (Джерело ).

Красні поля та Караїмщина

Князь Вітовт виділив караїмам у Луцьку землі, щоб ті могли вести торгівлю та переміщуватися дорогами без мита. Ті землі були біля замку, по інший бік річки Стир, яка в той час була значно повноводнішою, формуючи так зване море навколо фортеці. Цю територію дослідники караїмів окреслюють як «Красні поля».

Найперше, саме землі, виділені Вітовтом для караїмів і називали Караїмщиною чи Караїмівщною, каже Олена Бірюліна, історикиня, завідувачка Музею історії Луцького братства та дослідниця життя стародавнього Луцька, яка розповіла misto.media більше про цей термін. Ця назва, говорить вона, і суфікс -щ- у ній вказують на те, що існувало раніше (як скажімо, Городище). Уже згодом, десь у 19 столітті Караїмщиною стали називати не просто землю караїмів, а території, де вони мають свої оселі, власне вулицю.

— Почитавши про те, як Вітовт дав караїмам «Красні поля» біля замку, я спочатку скептично до цього поставилася. Але змінила думку, коли мені трапився документ 16 століття, де є натяки на те, де це могло бути (район Красного — мікрорайон Луцька, колишнє село Красне). І ще за часів Вітовта, очевидно, це вже було Красним, зараз це вже більше Малий Омеляник (село під Луцьком).

Це дуже важливо — мати землю. Це — мати з чого жити. Бо з купецтва тим кільком родинам важко було одразу прожити. І де вона саме, земля, що їм наділена — немає доброї відповіді, ніхто її не дає. Але те що у самій караїмській громаді ходила інформація, що десь там «на Красній Горі», дуже важливо і дає підстави робити припущення, — міркує Олена Бірюліна.

Історикиня підсумовує, що Караїмщина нині могла бути і на території сучасного приміського села Малий Омеляник, і в тій частині Львівської вулиці у Луцьку, що над лугом — в місці, де колись стояла цегельня, а нині виріс житловий комплекс, згадується красненський вал.

Чим займалися караїми у Луцьку

Оскільки караїми були досить освіченими, вони часто займали важливі посади у Великому князівстві Литовському, перекладали, працювали у судочинстві, ймовірно, охороняли замки у Тракаї та Луцьку.

Також були хліборобами, купцями, домовласниками, дрібними торговцями. Якщо й були серед караїмів бідні, то все одно ніколи не жебракували.

Займалися візництвом і тримали коней, яких дуже любили. Є навіть кілька караїмських приказок про коней, як от «Хороший кінь — караїмові сила», «Єврей шукає на ярмарку гріш, а караїм — кінський хвіст» (Шабаровський).

«Читці»

Термін «караїм» — двозначний, адже позначає й етнічну групу, і віросповідання. «Кара» з івриту означає — читати, досліджувати (Святе Письмо). Це ж саме коріння мають «Коран» і «караїзм».

Караїзм — монотеїстична релігія, яка виникла у VIII столітті в Месопотамії (сучасний Ірак). Її засновником вважається Анан бен Давид із Басри, який закликав вірян читати та тлумачити Святе Письмо самостійно, без рабинських коментарів.

Караїми не визнають Талмуду й дотримуються лише Старого Завіту (Тори).

Також караїмізм увібрав елементи юдаїзму, християнства та ісламу, зокрема свято Курбан (жертвоприношення), яке схоже на мусульманський Ід аль-Адха.

Газан — духовна особа. Кенаса — молитовний будинок караїмів.

Вважається, що у Луцьку була найстаріша кенаса в Україні. Стояла на березі Стиру, на Караїмській вулиці неподалік єврейської синагоги. Проте у 1972 році сталася пожежа, внаслідок якої кенаса не збереглася до наших днів.

Релігія індивідуалістів

Оскільки караїмізм — не лише етнічність, а й релігія, то для когось вірування — це вибір, як от для голови Харківської караїмської релігійної громади газана Олександра Дзюби.

— Я обрав для себе караїмізм 20 років тому. Це був усвідомлений вибір. Караїмізм з головним гаслом: «Уважно шукайте в Торі й не спирайтеся на чужу думку» — віра вільнодумців, що вчить самостійно шукати й знаходити відповіді на складні запитання, не пропонує якихось догм і готових рецептів на всі випадки життя.

Це релігія індивідуалістів. Тут важливо ознайомитися з усіма думками, аби скласти свою. Такого вільного пошуку більше немає в жодній конфесії, наскільки мені відомо. Власне, ніде більше я б швидше за все й не прижився б, й не затримався б, — розповів misto.media Олександр Дзюба.

Мова

Караїми — нащадки одного з найдавніших тюркських кочових народів кипчаків (половців), які мешкали від Центральної Азії до Дунаю.

А караїмська мова належить до кипчацької гілки тюркських мов. У ній збереглися архаїчні риси, які зникли в інших тюркських мовах.

За класифікацією ЮНЕСКО, караїмська є у списку мов, яким загрожує зникнення. Найліпше мова збереглася в Литві, де нею говорять до 30 осіб. У 2018 році литовські караїми навіть переклали «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері караїмською мовою.

Відомо також, що караїмська має три діалекти: тракайський, галицько-луцький та кримський. Перші два подібні між собою, але з певними фонетичними відмінностями. Кримський діалект зазнав часткової асиміляції з подібною мовою кримських татар.

Оскільки караїми завжди були меншинами, то розмовляли також мовою країн, в яких проживали:

«Караїми живуть між собою в згоді, дружно, солідарно, до інших ставляться доброзичливо. Луцькі караїми володіють чистою українською мовою, хоч є між ними зросійщені… Під час своїх родинних урочистостей люблять співати українські пісні» (Джерело ).

Авраам Фіркович

Авраам Фіркович (1787, Луцьк — 1874, Чуфут-Кале) — найвідоміший луцький караїм, важлива постать караїмської інтелігенції 19 століття, письменник, філософ, дослідник, був газаном.

Фіркович здійснив кілька наукових експедицій до Криму, Кавказу, Близького Сходу, зокрема до Палестини, Єгипту й Сирії. У цих подорожах він зібрав велику колекцію давніх рукописів, надгробків та інших артефактів, що стосувалися історії караїмів. Зараз його колекція зберігається в Росії, адже він продав її бібліотеці в Санкт-Петербурзі у 1862 році.

Постать Фірковича є суперечливою, попри його значний вклад. Хтось із фахівців каже про знаковість усього зробленого Фірковичем у контексті досліджень історії караїмів. А хтось — частину зібраних ним документів вважає фальсифікованими — зокрема, ті, що мали на меті довести давність і автохтонність караїмів у Криму, окремішність від євреїв, з якими караїмів часто порівнювали, називаючи «караїмами-євреями», зокрема й у Луцьку.

Ці спроби мали політичний підтекст, оскільки караїми прагнули уникнути переслідувань, яких зазнавали євреї в Російській імперії. Згідно з Шабаровським, у 1863 влада Російської імперії прийняла клопотання про рівноправ’я і повне відокремлення караїмів від євреїв, яке Фіркович подав кількома роками раніше.

У 20 столітті, під час Другої світової війни, саме докази Фірковича зіграли роль у порятунку караїмів. Ті довели нацистами, що караїми не євреї, посилаючись зокрема на дані, зібрані Фірковичем.

Куди зникли караїми Луцька. Війна

За весь час проживання у Луцьку найбільше караїмів було у 1858 році — 228 осіб. У 1939 році у Луцьку налічувалося 61 караїмів.

У міжвоєнний період, коли Луцьк був у складі Польщі, караїмська спільнота міста активно розвивалася. Тут збудували адмінбудинок для громади зі школою, квартирою для газана та приміщенням для реєстрації актів. Кенасу навідував у той час навіть президент держави Ігнацій Мосціцький.

Тогочасний Луцьк завдяки нотаріусу, голові караїмської громади, письменнику і видавцеві Олександрові Мардковичу став видавничим чи друкарським центром караїмів. Тут Мардкович видавав караїмською журнал «Karaj Awazy» (заснований 1931 року) і багато іншої літератури. Він же уклав та видав словник караїмської. Помічаючи, як спільнота зменшується, а голос її затихає, прагнув втримати, зберегти.

Після Другої світової війни вулиці Луцька залишилися без караїмського гомону. Про цей період збережені промовисті спогади Назима Рудковського, опубліковані в караїмському часописі «Awazymyz» 2015 року.

Його батько Сергій Рудковський був караїмським поетом родом з Волині, навчався в луцькому реальному училищі, заснував часопис «Сабах» («Світанок») у 1913 році, певний час, з 1923 до 1925, був головою правління Товариства караїмів у Луцьку.

Напередодні Другої світової війни Сергій з дружиною Тамарою Маєвською та синами Назимом й Селімом проживали в Рафалівці . У квітні 1943 року родині довелося покинути село, адже загрозі насувалася з усіх боків. Радянська влада почала полювання на Сергія, нацисти могли їх розстріляти, сплутавши з євреями. Вихід був один — тікати в більше місто. І місцем порятунку став Луцьк.

Далі — спогади Назима.

«Дорога була довгою, виснажливою й небезпечною… Мій батько був у найгіршому стані, йому на той час було вже 68 років, і раптово, особливо після смерті (брата) Селіма, він перетворився на хворобливого, зневіреного старого. Він перестав дбати про свою зовнішність, його щетина, особливо довге, густо вплетене сиве волосся та не дуже доглянута борода, доповнювали його справді грізний вигляд. Ми посадили батька на лавку на платформі, засипану пакунками, і наш вигляд, занедбаний дорогою, не міг викликати жодних сумнівів у тому, що ми були групою утікачів.

Німецькому офіцеру, який у цей час йшов платформою, чекаючи на прибуття наступного поїзда, не важко було це помітити, і через деякий час він почав досить уважно спостерігати за нами. Проходячи повз ще раз, він зупинився і, вказуючи простягнутою рукою на мого батька, здивовано вигукнув: «Ти юдей»…

Я пам’ятаю вираз жаху на обличчі моєї матері, коли вона намагалася щось пояснити німцю, який вимагав наш «аусвайс». Мама витягла наші документи з сумки та передала їх разом із якоюсь довідкою. Як виявилося, це була довідка, видана німецькою окупаційною владою, яка підтверджувала несемітське походження караїмів. Переглянувши наші документи та довідку, офіцер жандармерії, здається, не був надто переконаний їхнім змістом, але саме в цей момент на платформу під’їхав довгоочікуваний поїзд до Луцька, що пришвидшило процес передачі наших документів і залишило нас у спокої…

Лише значно пізніше я зрозумів, що під час цієї події на залізничній станції в Ківерцях прекрасного сонячного ранку нас мало не вбили. Варто було лише зустріти лютого нациста, і вищезгадана довідка була б мало чим корисною. Звісно, ​​зовнішній вигляд мого батька в той час нічим не відрізнявся від зовнішності типового старого єврея, і якби поліцейський хотів перевірити свої підозри, використовуючи звичний метод перевірки чоловіків, він би не мав сумнівів, що має справу з євреями. Не важко уявити кінець невеликої караїмської діаспори з Рафалівки. Мій батько оговтався лише пізніше, коли ми опинилися (в Луцьку).

У нотатках мого батька, які я нещодавно знайшов, що стосуються останніх років його життя, є такий запис російською мовою під датою 13 квітня 1943 року: «Вівторок, виїзд з Ковеля та прибуття до Луцька, успіх із перевезенням багажу. У Ківерцях інцидент через бороду». Так мій батько підсумував, буквально трьома словами, інцидент на станції, який міг закінчитися фатально у Ківерцівському лісі.

Гадаю, мій батько не до кінця цього розумів. Однак ця подія стала для нього уроком. З того моменту і до самої смерті він ніколи не виходив з квартири, не поголившись».

У Луцьку Назим оселився в родичів, влаштувався на роботу і швидко знайшов спільноту — своїх, караїмів. Він дружив з Мареком Голубом, Генеком Робачевським, сім’єю Єшвовичів. Разом вони проводили час на березі Стиру, на вулиці Караїмській.

Опісля Другої світової війни більшість караїмів покинули місто у рамках «репатріації» . Деякі родини наважилися покинути Луцьк, як от Голуби, Мардковичі, Новіцькі, ті ж Рудковські.

— Загалом, у 1944 році кілька сімей виїхали, бо не хотіли зустрічатися з радянською владою. Було відомо, що це може бути початком дороги на схід, тоді як після закінчення військових дій було дві мотивації. З одного боку, вони (караїми) були польськими громадянами і хотіли жити в Польщі. З іншого боку, нібито були натяки від націоналістів, що їм краще виїхати, — розповіла misto.media Маріола Абкович, голова Товариства караїмів Польщі, онука Рафала Абкович, який протягом 1928—1938 років був газаном у Луцьку, звідки його згодом перевели на духовну службу у вільнюську кенасу.

Знову війна

Можемо підсумувати, що Друга світова була вирішальним фактором, чому караїмська спільнота в Луцьку не збереглася. Інша війна, повномасштабне вторгнення Росії в Україну, тепер ставить під загрозу загалом існування спільноти в Україні.

І якщо на Заході України розквіт караїмських спільнот припав на 19 століття, то до 2022 року найбільші громади за межами Криму були зосереджені на Півночі та Сході. Газан Олександр Дзюба розповідає, що повномасштабна війна дуже негативно вплинула на громади караїмів України.

— Мелітополь, де була міцна караїмська спільнота, опинився в окупації, і більшість караїмів звідти виїхала. Харків зазнає щоденних обстрілів і звідти також виїхала більшість представників громади. Чоловіки стали на захист Вітчизни й, на жаль, серед них є загиблі. Для малочисельного народу кожна втрата болюча. Багато караїмів виїхали за межі України, частина зробила алію  до Ізраїлю (в Ізраїлі караїми визнані як єврейська секта, що це дає караїмам можливість переїхати до Ізраїлю), — каже Олександр.

Оскільки караїмська спільнота і раніше була дуже невелика, у світлі цих подій майбутнє караїмів в Україні під питанням, зізнається він.

— Відверто кажучи, я не знаю, чи зможемо ми зберегти її в Україні в повоєнний час, і скільки караїмів житиме в Україні.

Про караїмів Херсону розповів misto.media Максим Каракоз:

— До 2022 року було три родини (в широкому сенсі). Моя родина — це я, мій тато, двоюрідні тітка, дядько та дві троюрідні сестри. В Херсоні зараз лише дядько. З того, що знаю, в інших двох родинах ситуація подібна, мало хто лишився.

Зв’язок звісно тримаємо, зідзвонюємося.

Пам’ять

У 2023 році авторка навідалася в Тракай, осердя караїмів у Литві. Центральна вулиця поруч замку — караїмська, є етнографічний музей караїмів імені Шапшала Серая Марковича, кенаса , кілька закладів з караїмською їжею та жовтогарячими караїмськими пиріжками на вказівниках.

Натомість луцька Караїмська вулиця, яка простягається у Старому місті, неподалік Луцького замку, позбавлена караїмських музеїв, кафе, яскравих вивісок. Від жвавого життя цього народу залишилося лише кілька будинків та пам’ять, що жевріє. А також дві меморіальні таблиці: про караїмів поруч Лютеранської кірхи.

Було одразу зрозуміло, що в Тракаї, та й Литві загалом, про караїмів пам’ятають, і цю пам’ять плекає ще поки активна спільнота. Звісно, це зумовлено тим, що в Литві ще є караїми, яка дбають про пам’ять, натомість в Луцьку залишилася лише один караїм Йосиф Ешвович та його родина.

Утім тут важливу роль відіграє і державна політика щодо нацменшин. 2022 рік був визнати роком караїмів у Литві. В Україні ж цей народ визнали корінним лише у 2021 році. Росія, до речі, теж хотіла це зробити.

Караїмом народивсь я,

Караїмка моя мати.

Караїмом мені жити,

Караїмом умирати.

Є народи-велелюди,

Мій народ — піщина дрібна.

Кому радості прибуде,

Як забуду слово рідне?

«Я був і є караїм» Захар’я Абрагамовича, у перекладі з караїмської Івана Пущука

(«Karaj edim, Karaj barmen», опубліковано у книзі «Караїми на Волині» Володимира Шабаровського)

***

Статтю опубліковано у рамках проєкту «Караїмщина. Ті, що зникають» — про минуле луцької громади караїмів і його відгомін. Караїмщиною лучани здавна називали території, де жили і господарювали караїми.

Дотепер це частина луцької землі, за яку тут тримався маленький народ, що віками доводив своє право бути. І продовжує.

Спецпроєкт «Караїмщина. Ті, що зникають» підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи. Його зміст є виключною відповідальністю редакції misto.media і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Джерела:

1. «Karaims in Lithuania» Halina Kobeckaite, Vilnius 2020.

2. S. Shapshal Karaite Ethnographic Museum — Trakai

3. Газзани, Фіркович, нацисти: про луцьких караїмів з Маріолею Абкович

4. Караїми України. Хто вони? • Ukraїner

5. Пиріжки останніх караїмів

6. Таємниці життя караїмів Луцька

7. Ті, що селилися на березі річки — Локальна історія

8. (Не)відомі волиняни: караїм з Луцька Авраам Фіркович

9. Володимир Шабаровський. Караїми на Волині: Штрихи до портрета загадкового народу / В. В. Шабаровський. — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2013. — 252 с.