У центрі Луцька військові з ампутаціями тримали плакати

Пояснюємо, хто вони, чому вдалися до акції, та що цивільним радить робити психолог

На перехресті вулиць Кривий Вал і Лесі Українки у Луцьку багато перехожих бачили військового з плакатом. На табличці, яку тримав захисник без ноги, написи: «Не відвертай обличчя, я не чудовисько» й «Поклади руку на серце та посміхнись». Це — боєць із Чернігова Євген Сивопляс, який хоче привернути увагу цивільного населення до того, як реагувати на військових.

Хто цей військовий?

Євгену Сивоплясу 39 років. До війни він жив у Чернігові. До війська пішов добровольцем, вступив до Третьої окремої штурмової бригади. У боях в місті Авдіївка в лютому 2024 року отримав поранення, внаслідок якого йому ампутували частину правої ноги. Зараз Євген перебуває на лікуванні в одному з луцьких госпіталів та готується до протезування.

Євген Сивопляс

Євген Сивопляс

Чому став виходити з плакатами?

Коли він вперше виїхав у Луцьку на прогулянку після втрати ноги, то був вражений від того, як на нього реагують перехожі. Каже: люди відвертали погляд, оминали його, і він відчув дискомфорт.

«Було таке враження, що я прокажений. Погляди людей були скляними. Так не повинно бути».

Євген Сивопляс
військовий

Спочатку він відзняв відеоролики із порадами для цивільних, які розмістив у себе на сторінках у соцмережі. Після цього, каже штурмовик, вирішив привернути увагу людей і став виходити з плакатом. Крім того, хоче через управління освіти організовувати зустрічі зі школярами на цю ж тему.

«При зустрічі треба покласти руку на серце. Якщо є зоровий контакт, то можна легенько кивнути, не треба відвертати обличчя. Багато лучан під час акції до мене підходили, обіймали, дякували. Це було дуже приємно. Школярі теж дякували, дарували солодощі».

Узяв ще одного військового на підсилення

Після чотирьох таких акцій у центрі Луцька боєць вирішив запропонувати своїм побратимам виходити «в люди» разом із ним, але в госпіталі, де він лікується, всі відмовилися.

«Я побачив, що вони ніби провалюються в ізоляцію і таких контактів уникають. В іншій лікарні я знайшов одного хлопця, теж Євгена. Він на колісному кріслі пересувається. Місяць минув, як йому ампутували ногу після поранення, яке отримав на харківському напрямку. Для нього ця акція — це був перший вихід в місто та контакт із зовнішнім світом. Він очікував, що люди будуть дистанціюватися, а вони стали підходити і його обіймати. На нього це справило враження, це було, як своєрідна терапія», — каже боєць.

«З тисячі людей — 14 відреагували на мене»

Після проведення чотирьох акцій Євген Сивопляс також вирішив перевірити, як лучани на нього реагують, коли він просто гуляє вулицями Луцька без плакатів. Каже, що для дослідження обрав тисячу перехожих, які йшли назустріч і мали з ним зоровий контакт.

«З тисячі людей — 14 відреагували на мене. П’ять — поклали руку на серце, п’ять — заговорили, подякували, інші чотири — це були кивки, усмішки в мою сторону. Мої очікування були, що, може, навіть жодна людина не відреагує. Ми пізніше будемо робити ще заміри», — розповів військовослужбовець.

Що каже психолог?

misto.media звернулося до психологині, яка працює із бійцями в Медичному центрі реабілітації учасників бойових дій, Любави Казмірчук з проханням дати поради цивільним, як реагувати на військових при зустрічі.

«Дуже важливо тримати візуальний контакт. Вітатися, кивати, обіймати чи починати розмову — залежить від ситуації, й це все дуже індивідуально. Це треба відчути. Є люди, які вітаються за руку з військовими, це переважно чоловіки. Є люди, які дякують. Обійматися, мені здається, доречно з людиною, яку ти знаєш.

Прояв вдячності — це ми можемо робити різними способами. Через погляд, кивок голови, усмішку, прикладання руки до серця, через власне слово «дякую». Але завжди потрібно зважати на ситуацію. Є військові, яким складно витримувати, коли їм словесно дякують, бо вони розуміють, якою ціною це все дається, і ми можемо наступити на щось таке, що їх зачепить. Але головне — ми дивимося в очі, ми погляд не відводимо».

misto.media Підписуйся на misto.media в інстаграмі, фейсбуці та телеграмі

також читайте