Де зустрівся ангел і атом. Історія луцького пам’ятника чорнобильцям

До пам’ятного знаку «Жертвам Чорнобиля», що у Луцьку на меморіалі, йду в дуже сонячний день. Усе навколо цвіте. І згадую, як мама розповідала (а жили ми на Старовижівщині), що 26 квітня 1986 року і кілька днів потому постійно відчувала дивний металічний присмак, що того року навіть садки не цвіли. А людям спочатку нічого не казали…

На пам’ятник давали і по гривні

Про ті події 39-річної давнини лучанам нагадує пам’ятник на меморіалі «Вічна слава».

Цей монумент називається «Ангел-спаситель людських душ». У ньому душа, яка стала ангелом, проривається через атом, через бетон і вилітає на волю, щоб рятувати ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Пам’ятник встановили 22 серпня 2008 року, хоча ідея виникла ще у 1992-му, розповів голова громадської організації «Союз інвалідів Чорнобиля» Ростислав Кухтей. Йому і належить задум.

«Спочатку ми обирали територію, де стоятиме пам’ятник. Архітектори хотіли розмістити його у сквері біля страхового агентства ТАС (на просп. Волі навпроти обласної бібліотеки для дітей — mm). Вони навіть камінь там поставили», — пригадав Ростислав.

Проте потім обрали іншу локацію — меморіал «Вічна слава», щоб спростити процеси покладання квітів і вшанування пам’яті.

Тоді почали шукати, хто зробить саму скульптуру. У Львівській національній академії мистецтв працював Василь Гурмак, у якого була практично готова композиція. Цей варіант підійшов.

Для встановлення пам’ятника потрібен був мільйон гривень, тож організували збір коштів. Частина — добровільних внесків, частину виділили з міського та обласного бюджетів. На збір відгукнулося багато людей, пенсіонери навіть по гривні давали, зазначив Ростислав.

«Проте фінансування затягнулося, і скульптор подав до суду. Тому ми звернулися до благодійних фондів, які надали кошти, щоб ми розрахувалися», — розповів Ростислав Кухтей.

Що відбулося в Чорнобилі

39 років тому, 26 квітня 1986 року, на Чорнобильській АЕС  вибухнув четвертий атомний реактор. Ця катастрофа є найбільшою за всю історію ядерної енергетики. Від витоку радіації постраждали мільйони людей в усьому світі.

Точну кількість жертв аварії встановити не вдалося, оскільки багато людей вмирали через роки. 30 працівників АЕС загинули в перші дні і тижні після аварії, ще сотні тисяч людей померли в наступні кілька років від онкологічних захворювань і променевої хвороби .

Крім того, через паніку багато жінок робили аборти чи боялися вагітніти через загрозу народити хвору дитину.

У довкілля викинуло велику кількість радіоактивних речовин. Відбулося виверження, що дорівнює потужності 300 бомб, які скинули на японське місто Хіросіма .

Проте радянська влада замовчувала аварію, оскільки наближався день солідарності трудящих , і було заплановано багато заходів. Населення не попередили про небезпеку і не надали жодних порад, як варто поводитися, щоби зменшити вплив радіоактивного опромінення. Перше офіційне повідомлення  було зроблено на телебаченні лише 28 квітня під тиском обставин та міжнародної спільноти (в зв’язку з повідомленнями зі Швеції), але і воно містило дуже мало інформації про те, що сталося. Створювалося враження, що будь-яку загрозу локалізовано, хоча це було не так.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 300 000 осіб евакуювали із зон забруднення.

Після евакуації 30-кілометрова зона навколо станції стала зоною відчуження, її закрили для вільного доступу.

До ліквідації наслідків аварії залучили понад пів мільйона осіб.

До листопада 1986 року для зменшення витоку радіації над пошкодженим енергоблоком звели ізоляційну споруду «Укриття» (більш відоме як «Саркофаг»). А в 2019 році — сталеву арку «Новий безпечний конфайнмент».

Ліквідатори і постраждалі з Волині

У період з 1986 по 1989 роки у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь 3,5 тис. волинян. Із них близько 2 тис. уже немає серед живих.

Зараз в області проживає 1 547 осіб, які мають статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, серед яких 435 осіб з інвалідністю, повідомили у Волинській ОВА.

Від наслідків аварії постраждали майже 160 тисяч волинян. Найбільшого ураження зазнали 167 населених пунктів колишніх Камінь-Каширського, Любешівського та Маневицького районів.

Що подивитися про Чорнобильську катастрофу

«Чорнобиль» (2019)

Мінісеріал «Чорнобиль» — це екранізація подій, що сталися 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній станції, від HBO. Критики хвалять цей серіал за вражаючі ілюстрації того жаху, який пережили люди, та бездоганну гру акторів. Серіал змушує замислюватися знову і знову про масштаби трагедії, брехні та ціну людського життя. А найголовніше — помилки, яких не варто повторювати.

«Чорнобиль — Хроніка важких тижнів» (1986)

Перший документальний фільм про Чорнобильську катастрофу, який знімали одразу після вибуху та в перші місяці ліквідації трагедії. У стрічці зібрані правдиві спогади свідків, через що фільм був навіть забороненим до показу в СРСР. Його знімали протягом 100 днів безпосередньо під час ліквідації. Стрічку показали у 132 країнах, а режисер помер від променевої хвороби всього через місяць після її виходу.

«Двері» (2008)

Короткометражна драма, номінована на Оскар, знята на основі глави книги «Чорнобильська молитва» Нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич. Глава під назвою «Монолог про ціле життя, написане на дверях» — це історія прип’ятської родини, яку атомна аварія вигнала з рідного міста. Вони не знали, що всі їх нечисленні речі, взяті з собою, непомітно і невідворотно несуть смерть.

«Земля забуття» (2011)

Це історія кількох осіб і їхніх сімей, життя яких було зламане та знищене трагічним вибухом. Для Ані та Петра 26 квітня 1986 року мало стати найщасливішим днем — днем шлюбу, Олексій, інженер електростанції, разом із сином Валерієм, вирішили посадити дерево. Лісничий Микола робив свій щоденний обхід навколо станції. Через 10 років Аня працює гідом для туристів забрудненою «чорнобильською зоною», Валерій шукає батька, а Микола доглядає заражений сад.

«Ядерні відходи» (2012)

Короткометражний фільм відомого українського режисера Мирослава Слабошпицького. Він — водій вантажівки на фабриці з утилізації ядерних відходів у Чорнобильській зоні. Вона працює в пральні там же. Їхні життя і робота підпорядковані одному ритму і розписані по годинах. Але що рухає механізм їх буднів день за днем? Ефектна, місцями жорстка, але зворушлива стрічка.

«Чорнобиль. Точка часу» (2016)

Документальний фільм, створений «UA: Перший» через тридцять років після катастрофи, про руїни чорнобильської науки, вимушених переселенців та унікальний полігон для досліджень. Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції — трагедія, яка повинна стати уроком і поштовхом бути готовим відповісти на подібні виклики сучасності. Радянський Союз, який готувався до ядерної війни, зовсім не був готовий до подій квітня 1986 року. А чи готова тепер Україна?