Від хащів до амфітеатру. Як змінилася територія біля «Лучанки»

На території луцької фабрики, що на вулиці Млиновій, 13, з’явився новий вуличний простір із амфітеатром. Його відкрили 29 серпня під час зустрічі «Здибанка на Лучанці».

Робота над упорядкуванням простору почалася в березні. Тоді урбаністи ГО «місто.ребут», студенти-архітектори та резиденти локації дослідили територію та зібрали пропозиції спільноти «Лучанки».

misto.media розпитали про проєкт у його автора і куратора, архітектора та урбаніста ГО «місто.ребут» Тараса Дацюка. 

Про яку територію йдеться і як її змінили 

Активісти прибрали ділянку біля Сапалаївки з боку фабрики, відновили пішохідний доступ до «Лучанки» від Палацу учнівської молоді та Дитячої залізниці для резидентів і гостей їхніх подій. 

Фабрику відокремлює від зеленої зони довгий бетонний паркан з хвірткою, замкненою на ключ. Досі ця територія понад річкою була захаращена сміттям, прохід був закритий, а річка — захована в хащах. Ділянка попід парканом з боку фабрики — сприймалась як транзитно-технічна зона з битим асфальтом і гравієм під палючим сонцем, яка без активного використання регулярно заростала хащами. 

Що зробили урбаністи разом з резидентами:

• розчистили ділянку біля річки за бетонним парканом та підтримують прохід незахаращеним;

• відновили сполучення від фабрики до «Слоника» і Палацу учнівської молоді (скликали толоку, прибирали сміття, визначали стежку так, аби найменше різати дерева і кущі);

• сформовану стежку огородили невеликим тином з тих гілок, які треба було підрізати, а все, що за тином — територія природи, в яку активісти не втручалися;

• розібралися з хвірткою, і кожен зацікавлений резидент має від неї ключ: може виходити до річки в межах свого побуту. Під час публічних заходів хвіртка буде відчинена на весь день;

• спорудили вуличний амфітеатр в затінку двох стін фабрики з виглядом на зелені зоні понад річкою Сапалаївкою: габарити амфітеатру ніби «відвойовують» транзитно-технічну зону для відпочинку. 

  

Між приватністю та відкритістю

Головним викликом під час проєктування став пошук компромісу між потребами різних груп. З одного боку, резиденти креативного кластера «Лучанки», які орендують тут приміщення під майстерні, прагнули приватності для своєї роботи та дозвілля. З іншого — команда архітекторів прагнула зробити простір біля річки максимально відкритим для міста, оскільки це резонує із ідеєю «Зеленого коридору» (території вздовж річки Сапалаївки).  

Рішення знайшли у гнучкому форматі користування:

• амфітеатр як нейтральна територія: конструкція інтегрується як у масові події (фестивалі), так і в щоденний побут резидентів. Досі вони не мали спільного простору для відпочинку чи співпраці; 

• контрольований доступ до річки: щоб зберегти приватність орендарів, хвіртку до води замикають на ключ, але кожен зацікавлений резидент отримав свій дублікат. Це дозволяє спільноті поступово адаптуватися до переваг близькості до водойми.

«Якщо порівнювати приватність і відкритість, нам, як амбасадорам «Зеленого коридору», загалом не хотілося б там бачити паркан. Але ми розуміємо, що для резидентів приватність важлива: десь вони хочуть сховатися самі, десь — не лякати перехожих своєю діяльністю. До того ж цінність річки усвідомлюють не всі, адже вона довгий час була за парканом і чащами, і мало хто знав, що вона взагалі так близько», — коментує ідейні нюанси перетворень на «Лучанці» архітектор.

Для деяких резидентів цей шлях біля Сапалаївки виявився навіть зручнішим, щоб добиратися на фабрику, ніж обходити через проспект Волі — вони заходять на територію одразу з місточка від «Слоника».

Релакс за сонячним сценарієм

Обираючи місця для амфітеатру, команда спиралася на спостереження за рухом сонця та природні цикли людини.

Конструкцію розташували біля північного фасаду будівлі: в обідню спеку там панує тінь, а ввечері простір підлаштовується під різні потреби користувачів. Завдяки зміні тіні протягом дня амфітеатр забезпечує комфортні умови як для тих, хто активніший зранку, так і для тих, хто полюбляє вечірній час.

Спільнотворення та ресайклінг

Будівництво об’єкта базувалося на принципах спільнотворення. До фізичної праці — шліфування дошок, монтажу та висаджування рослин — залучалися самі резиденти та команда проєкту.

«Якщо немає людей, готових долучатися руками, то немає для кого й будувати за якісь кошти. Це підтвердження готовності користувачів опікуватися простором, їхнє відчуття приналежності та гордості за це місце», — зазначає Тарас Дацюк.

Окремим естетичним і концептуальним рішенням стало повторне використання матеріалів. Дерев’яні дошки для амфітеатру отримали «друге життя» після демонтажу старих блоків у приміщеннях фабрики. 

«З одного боку, у цьому багато естетики й символіки: ресайклінг, повторне використання, надавання нового життя. Нові матеріали цього не дають. З іншого боку, з уживаним працювати набагато важче», — ділиться деталями процесу урбаніст.

Не сполохати звітра, птаха й комаху

Під час толоки команда розчистила вузьку стежку від містка біля «Слоника» до «Лучанки», зберігши при цьому довколишні хащі. 

«Винищити чагарники під нуль означало б знищити екосистему для птахів і комах. Наш підхід: залишати прохід чистим, а решті природи дати волю й спостерігати», — міркує архітектор.

«Лучанка» як точка входу

Під час будівництва амфітеатру з сусідніх дворів через паркан часто гукала місцева дітвора. Архітектору хотілося, щоб для цих дітей з'явилися зрозумілі точки входу в простір, аби поступово долучатися до креативної спільноти й привносити в неї щось своє. Наприклад, захопитися грою на барабанах, електронною музикою, швейною справою чи обробкою дерева в тутешніх майстернях. Для цього урбаніст запланував створити зрозумілу навігацію територією колишньої фабрики, або інформувати про контакти резидентів, анонси подій тощо.